ПОРОШЕНКО ПРЕКРАСНО РОЗУМІЄ ІНОЗЕМНИХ ПАРТНЕРІВ І АУДИТОРІЮ, АЛЕ НЕ ВІДЧУВАЄ НАСТРОЇВ УКРАЇНЦІВ – ВВАЖАЄ ІНТЕРНЕТ-ПЕРСОНАЖ СВИРИД ОПАНАСОВИЧ
ЗУСТРІЧАЄМОСЯ З ЧОЛОВІКОМ, ЯКИЙ СТВОРИВ ОБРАЗ ІНТЕРНЕТ-ПЕРСОНАЖА СВИРИДА ОПАНАСОВИЧА. ПРОСИТЬ НЕ РОЗКРИВАТИ ЙОГО ІМЕНІ. КАЖЕ, КОЖЕН ІЗ ЧИТАЧІВ МАЄ ВЛАСНЕ УЯВЛЕННЯ ПРО ЙОГО ГЕРОЯ. ВІН НЕ ХОЧЕ ЇХ РОЗЧАРОВУВАТИ.
Свириде Опанасовичу, що таке бойовий суржик?
– Під час війни і соціальних потрясінь освічені люди починають говорити жорсткою мовою. Я називаю це бойовим суржиком. Як приклад – те, що відбувалося на Майдані. Спочатку танцювали і співали. Коли потроху перейшли на суржик із матюками, владі потрібно було одразу зливати воду. Тому що стало зрозуміло – наступною буде мова сили.
Ваші аналітичні пости з'являються зранку. У цей час краще пишеться?
– Прокидаюсь о п'ятій. Десь годину читаю інтернет. Виходжу на пробіжку, за 40 хвилин розумію, що писатиму. Дід керується правилом сільської аналітики: люба інформація має подвергаться критичному осмисленню – хто запускає очередну мульку? Для чого? Кому це вигідно?
Ви допомагаєте бійцям АТО. Де берете гроші?
– Дід усе життя трудився й трошки заощадив. І тепер працює. Радить бізнесменам, як працювати на зовнішніх ринках. Люди спочатку не дуже слухають, сміються, а потім дивляться – поради діда работають.
Працюю з бізнесменами. Забезпечуємо воїнів бронежилетами і касками, а зараз – теплим одягом. Під'їжджаємо до останнього блокпоста, потім у супроводі воєнних – до місця їх дислокації. Розвантажуємось, ночуємо, спілкуємося, записуємо, що потрібно ще.
Під обстріли потрапляли?
– В Україні – ні. Дід був два роки в Іраку, там обстрілювали.
Тобто роль міжнародного оглядача – з власного досвіду?
– Під час війни завжди є воєнний психоз. Люди переживають і часто неправильно сприймають те, що відбувається. Потрібно, щоб хтось гасив паніку, роз'яснював. Дід Свирид не занурює читача в теплу ванну. Не говорить, шо всьо харашо. Дід спокійно, простими словами аналізує собитія, і люди бачать, шо підстав панікувати нема.
Якими джерелами користуєтесь?
– Здебільшого світовими. Зараз усі вони пишуть про Україну. Російські теж читаю. Дід не має інсайдерської інформації. В Україні не знаю особисто жодного депутата. Порошенка бачив лише по телевізору і один раз здалеку на Майдані.
Як оцінюєте останні події?
– Всьо ідьот в правильном направлєнії. Йде послаблення Росії – нашого головного ворога. Путін – геній дипломатії всєх времйон і народов. За короткий час сформував найпотужнішу в історії людства коаліцію – за Україну і проти себе. Вірив, що вдасться розколоти Європу, але не вийшло.
Чому?
– З тієї ж причини, з якої нас підтримує цивілізований світ. Ми – свої, у нас спільні цінності. А Путін послідовно демонструє, що Росія під його керівництвом випала з цивілізованого простору.
Росія не належить до цивілізованого світу?
– Народи іноді хворіють. Як німці у 1933–1945 роках. Росія тяжко хвора. Ви помітили, коли спілкуємося з росіянами, ніби говоримо російською, але пояснити їм нічого не можемо. Коли на Болотній площі побили їхніх демонстрантів, реакція суспільства була така: правильно, нєфіг било туда лєзть. Смерть двох тисяч російських десантників сильно нікого не збурила, крім матерів. А їм, нещасним, заплатили – і вони також мовчать. Коли в нас побили дітей на Майдані, то на другий день мільйон людей вийшли на вулиці.
Однак союзники не поспішають нам допомагати?
– Ну, як не поспішають? Вони все роблять, що можуть в умовах, коли треба вгамувати псіха з ядерною зброєю.
Путін щиро вірить у місію "руского міра", його моральну перевагу над рештою світу. Його мета – навіть не Україна. Дай Путіну волю, він і з Туреччиною воюватиме, визволяючи православні святині й воскрешаючи Візантію.
Навіщо це йому?
– А навіщо було Гітлеру розв'язувати війну? Навіщо було Олександру Македонському пертися в Індію? Трапляються в історії люди, які втімяшать собі в голову якусь ідею і починають фанатично її реалізовувати. Ще й оточення підбурює: ти – молодець, це – круто, а народ прямо-таки молиться на лідера. Спочатку їм справді багато чого вдається. Аж поки не переходять певну межу. У випадку Путіна цією межею стала Україна.
Ви зустрічали подібних людей?
– Дід таких, як Путін, бачив в своєй жизні багато. Єсть люди, яким не можна давати власть даже контрольора в тролейбусі. Це для них наркотик. Власть треба давати людям, які відбиваються від неї. Вони зазвичай чесно працюють на високих посадах і спокійно йдуть у відставку, виконавши свою місію. Путін – не такий. Він із категорії тих, що тримаються за владу до останнього. Наші проблеми з Росією закінчаться не раніше, ніж зі смертю Путіна. Фізичною чи політичною.
Ви вважаєте, що війна почалася не в березні 2014-го, а в серпні 2013 року?
– Так, відкрита фаза почалася 14 серпня 2013 року, коли заблокували українські товари, і того ж дня російські митники раптом перестали брати хабарі. Пригадую, тоді знайомі бізнесмени говорили: "Йолки-палки! Шото такоє Путін рєшил? Шо будєт?" Кажу: "Путін давить на Януковича, щоб не підписував асоціацію, і ми, кажецця, наканунє грозних собитій, вплоть до війни". Вони: "Да войни нє будєт". – "Будєт, бо Путін – фанатік. Якщо Яник підпише – його уберуть фізично, не підпише – буде Майдан. І в том, і в другом случає заговорить оружіє, а це по-любому война". – "Нє будєт нікакого Майдана". – "Буде! Ще й такий, на фоні якого 2004 рік покажеться дєтскім утрєнніком".
Були на Майдані?
– Аякже. Як міг дід не піти?! Дід же вєтєран майданного двіженія. Перший – революція на граніті, 1990 рік. Потім – усі Майдани, крім податкового.
Тут був із першого дня. Діти поприїжджали з Дніпропетровська, Чернівців. У джинсах сидять на холоді. Я їм кажу: перемога буде дуже не скоро. Тому спакувалися й поїхали додому переодягатися. Українець має робити революцію в комфорті. У діда вдома, у клуні, багато різних пуховиків, спальних мішків, карематів, бо займався альпінізмом. Вигріб усьо з клуні й роздав дітям.
Чергували ночами. Всі тижні. Обов'язково – в ніч проти понеділка. Люди більше приїжджали на Майдан на вихідні, а в неділю роз'їжджалися. Тоді для влади виникала спокуса розганяти. В неділю я всіх своїх дідів збирав і казав: тепер наша очередь.
Чому пішли на Майдан?
– Працюю в бізнесі. Там усі прекрасно розуміють, що Європа – перспективніша.
А кримські події передбачали?
– Ні. Коли Путін на це пішов, я зрозумів – парєнь окончатєльно з'їхав з катушок. Ви ж пам'ятаєте, яка ситуація була. Путін закінчує Олімпіаду, він – найвпливовіша людина планети за версією журналу Times. Чекає в Сочі "Велику вісімку". У нього все чудово: економіка прекрасна, він в авторитеті, народ його любить, Олімпіада – перше місце офіціально. А тут Україна зі своїм Майданом. Україна для Путіна – це територія вічних поразок і приниження. 2004 рік – перша поразка. Всі його ставки на наших президентів – провалювались. Будь-які спроби маніпулювати громадською думкою в Україні – так само. Він не розуміє українців. Бо розглядає їх як частину російського народу. Весь час екстраполює ті самі методи, прийоми. І в цьому його помилка. В Росії ето дєйствуєт, а в Україні – нє дєйствуєт.
Вам не здається, що Україна ходить по колу? Ми постійно повертаємося у ту саму точку.
– Нє-нє-нє. Ми рухаємось скоріше по спіралі, щоразу виходимо на вищий рівень. Не порівняти з 1917–1920 роками, коли Україна була розколота й розірвана. Коли УНР, Директорія, Махно, різні банди між собою воювали. На це дивився Ленін у монокль і каже: ну всьо, тепер можна, вони один одного перебили. Ленін тоді прийшов з ідеєю: "українську національность ми поддєрживаєм, бо гуртом боремося з багатими". А українці багатих ніколи не любили. От дивлюся, зараз у ДНР і ЛНР помінялася риторика. Вони зрозуміли, що ідея "руского міра" в Україні не работає, тому вирішили вкинути в маси лозунг війни з олігархами. Це хитріша риторика, тому що українці можуть цим захопитися. Я до олігархів тьоплих чувств тоже не пітаю, але розумію: якщо всі ці батальйони повернуться воювати з олігархами, буде те саме, що у 1918–1919 роках.
Не хочете в політику?
– Не маю жодного бажання. В політику мають іти молоді сили.
Як вам результати позачергових парламентських виборів?
– Вибори відбулися, і це харашо. Хоча склад нової Верховної Ради дуже далекий від того, що треба Україні в найближчі пару років. Політичний клас сильно відстає по степені своєї зрілості від народу.
Конфігурація більшості в новому парламенті понятна. Дві перші партії приречені на сотруднічество. Вони вже почали масову вербовку одномандатників, а ті не сильно сопротівляються й готові влитися в більшість. "Самопоміч", мабуть, тоже запросять в коаліцію. Єслі вони там не пересруться, як воно вже не раз бувало, то в Пороха буде надійна більшість. А разом із цим щезнуть підстави для оправданій, що йому хтось заважає працювати.
А от опозиція турбує не на шутку. Вона незначна і разношорстна. В цьому серйозна загроза демократичним засадам. Власть, як ми знаємо, має свойство робити херню. І задача опозиції – одьоргувать її, приводити в чуство. Налічіє Юлі, Ляшка і класово їм чуждого Бойка не дає підстав сподіватися на конструктивну роль парламентської опозиції. Скоріше за все, побачим остогидлі всім дєцкі й женські істєріки, які видаватимуть за думку опозиції.
Нова Рада представлятиме все суспільство?
– Ні. Політичне меню, яке пропонують виборцям, не відповідає апетитам народу. Нам подають учорашні або позавчорашні страви з дещо оновленим гарніром. А іноді підсовують відверту тухлятину. Тому цей парламент житиме рік-півтора, таке в мене відчуття.
У нас дуже мало політиків, яких можна назвати державними мужами. У багатьох із них відверто низький культурний рівень і вузький світогляд. Ніхто в керівництві не думає про перспективу розвитку України хоча б на 20–30 років наперед.
Ви часто пишете про ув'язнену льотчицю Надію Савченко. Чому так переймаєтеся її долею?
– Реакція нормального мужчини, коли дівчину ображають – захищати. З пропагандистської точки зору, Путін зробив велику помилку, арештувавши Надю. Крім того, справа Савченко – точний індикатор намірів Путіна. Поки вона не на волі, решта пакетних домовленостей також не працюють.
Яких?
– Думаю, вони полягають у низці синхронних дій: Порошенко забезпечує прийняття законів про особливий статус окупованих районів, а Путін – виводить війська й передає контроль над кордоном Україні та ОБСЄ. Порошенко закони через Раду брутально протягнув, але не підписує. Чекає, коли Путін виконає свої зобов'язання. Путін щось робить, війська ніби виводить, але кволо. Імовірно, в пакет входять і питання газу, і асоціація з ЄС, і ще щось. Припускаю, що Путін поставив умову допустити до центрів прийняття рішень своїх людей.
Порошенко "зливає" Донбас?
– Не думаю. Він вирішив зупинити кровопролиття і тому пішов на переговори з Путіним. А це означає компроміси.
Те, що Путін змушений домовлятися з Порошенком, свідчить, що і в нього ситуація не найкраща. Він хотів переговорів з Обамою, але світ примусив його говорити з українським президентом.
Чому російські війська не пішли на Маріуполь?
– А вони йшли. Хоча завоювати місто наявними там силами навряд чи змогли б. Розраховували взять на іспуг. А виявилося, що Маріуполь всерйоз готувався оборонятися. Я звідти повернувся за два дні до їхнього наступу. День прапора зустрів у зоні АТО, потім із хлопцями в Мелекіному під Маріуполем на морі купалися. Чули, як Новоазовськ брали. Бачив, як наші війська підтягуються, і бронетехніка. Одна з версій, чому Іловайськ стався: або ми рятуємо Іловайськ і втрачаємо Маріуполь, або навпаки.
Що думаєте про добровольчі батальйони?
– Це вимушений вихід. У нас армії не було. А в добровольчих батальйонах люди емоційно заряджені, мотивовані.
Чи бачите зміни в армії?
– Однозначно, армія вже є, і вона – боєздатна. Може успішно протистояти регулярним частинам ворога. Коли я побачив, що 18 серпня Путін нагородив Псковську десантну дивізію орденом Суворова, зрозумів: вони мають великі людські втрати. Це російська традиція. Що більші втрати в частині, то вищу нагороду вона отримує.
Що росіян може змінити?
– Лише лікування. Швидкий спосіб – цинкотерапія. Коли більше гробів піде в Росію. Та, враховуючи їхню нечутливість, для ефективного лікування потрібна припарка з тисяч 100 цинків. Але це не вихід, бо Україна значно важче переживає загибель кожного солдата, не кажучи вже про 100 тисяч. Це був би жахливий больовий шок для нас. Не впевнений, що ми витримали б.
Другий спосіб лікування довший, але не такий кривавий. Зафіксувати статус-кво і, фігурально висловлюючись, чекати смерті Путіна. Фізичної або політичної. Час працює проти нього. Економічно Росію додавлять, і навіть післяпутінській пропишуть економічне голодування. Бо зайві гроші в Москви – загроза миру і стабільності на планеті.
А що нам робити?
– Зберігати бадьорий дух, віру в перемогу і знайти для себе посильну справу, яка перемогу наблизить. Поменше критиканства, побільше конструктиву.
Яка наша стратегічна мета?
– Створити умови, щоб кожна людина могла себе вільно реалізувати. Дід пам'ятає прєжні врємєна. В 1990-х основна вимога суспільства полягала в тому, що держава щось нам винна. Зараз українці вимагають: державо, займися своїми ділами і поменше втручайся в наші. Я, правда, не бачу, що політична верхівка відчуває ці революційні зміни в настроях людей. Якщо відчує і забезпечить реформи, що вивільнять творчий потенціал народу, Україна розквітне на очах.
Як це все робити, якщо над нами висить військова загроза?
– Воєнний час – найвдаліший для реформ. Коли нависає небезпека, ти швидко розумієш, що другорядне, а що головне – і дієш без розкачки. Якби не Крим і не військова загроза з боку Росії, Турчинов досі був би виконувачем обов'язків президента. А решта ділили б портфелі. Якщо хтось казатиме: "Давайте підождемо кінця війни, а потім будемо робити реформи" – таких одразу треба періщити ломом і виганяти з власті. Бо коли війна закінчиться, взагалі ніхто нічого не робитиме. А так у наших політиків з'явився прекрасний шанс увійти в історію великими історічеськими дєятєлями. Через 50 років їхні портрети можуть з'явитися на банкнотах євро. Якщо працюватимуть уже і зараз, а не просто молотимуть язиками.
Яка в нас найбільша небезпека?
– Внутрішня. Влада хронічно не відчуває народу. Порошенко прекрасно розуміє іноземних партнерів та іноземну аудиторію, але погано знає настрої українців. Протестний потенціал нікуди не дівся. В умовах зовнішньої агресії люди стримуються, щоб не підігрувати ворогу. Але довго так тривати не може. Тому реформи – це й питання виживання теперішнього політичного класу, який продовжує відставати і не відповідає вимогам людей. Так само було на Майдані, коли тріо лідерів постійно тупило, не розуміючи, чому настрої людей весь час радикалізуються. От якби те тріо мерзло весь час на граніті, а не ночувало у своїх комфортних котеджах, то, може, краще відчувало б настрої людей. Політик має йти попереду на півкроку, не сильно забігаючи вперед. Але й не відстаючи, бо розтопчуть.
Що думаєте про долар і гривню?
– У долара всьо прекрасно, а буде ще краще – нафта дешевшає, економіка США міцнішає. А от що буде з гривнею, не знаю. Економіка розбалансована. Податкова система напіврозвалена. З другого боку, світ не зацікавлений у колапсі української економіки. Думаю, до Нового року гривня хитатиметься від 13 до 15. Та й потім курс суттєво навряд чи зміниться, якщо уряд не робитиме дурниць.
2 
1
Коментарі
4