"Помниш, як було раніше? Вибори – всі ідуть, як на празнік. А тепер?"

 

Про що говорять на виборчих дільницях у містах Вишневе під Києвом, Львові та Вінниці

Місто Вишневе Київської області. У поштовій скриньці знаходжу п'ять запрошень проголосувати на парламентських виборах 28 жовтня: на себе, колишніх власників квартири і двох невідомих мені людей. У запрошеннях вказана моя адреса, тільки квартира 23-А, а в мене 23. Квартир з "А" в будинку немає.

Вранці перед роботою біжу на дільницю №320594, у школі №1 Вишне­вого. На дверях висить вказівник "Вхід із двору". На першому поверсі сидять троє членів комісії.

– Нікого викреслювати не будемо без голови, – каже білявка за 40. – Чого ви так кіпішуєте? Якщо цих людей нема, значить, вони не прийдуть і не проголосують.

Знаходжу в списках себе. Півроку тому змінила прізвище, а там – досі на дівочому. Показую паспорт, пропоную виправити помилку.

– Исправлять не будем. Пишите заявле­ние. Если все в порядке, исправим.

Доки заповнюю заяву, змінюю дві ручки, бо жодна не хоче писати.

– А ксерокс документів ви з собою принесли? – цікавиться білявка.

– Ксерокса не маю, – відповідаю й киваю на парту біля вікна, де стоять ксерокс і принтер.

– А це не наше. Це школьне. У нас ­нічого нема. Хочете проголосувати, ­підіть зробіть ксерокс.

До сусіднього столика підходить сивий літній чоловік. Із внутрішньої кишені довгого сірого пальта дістає окуляри з грубими скельцями.

– Мені запрошення прийшло, а моїй бабці немає, – каже захриплим ­голосом.

Білявка гортає списки виборців.

– Дружина ваша у списках є. Запрошен­ня десь у пошті загубилося. Я сама їх позавчора розносила. Вам точно кидала дві штуки.

– Правильно, мені й прийшло два. На мене, і на сина Вітю. А на жінку – нема. Вітю зі списків уберіть, бо він у Чехії. До грудня сюди не вернеться.

– Якби людина померла чи зникла безвісти, ми убрали б. А так не маю права.

– Ви шо, іздіваєтесь? Я по-чєловєчєскі вас прошу, бо сам у восєм вечора прийду і перевірю, чи за нього ніхто не проголосував. На чиє замовлення ви працюєте? Партію регіонів тягнуть до влади всємі можливими способами. Но за мою дитину ви не проголосуєте. Хочете повторити 2004-й? Я вам його влаштую. Тоді принесли запрошення моїй покійній мамі, яка ще в 2002 році померла. Тоді за Януковича діти, покойники і даже самоубійци голосували. У сусіда жінка померла 1998-го, а їй зі штаба "Регіонів" подарки і брошури передають.

Просить показати відеокамери.

– Де ви камери напічкали? Люди мають знати, звідки за ними підглядають!

– Ну ща,с я возьму ключі, открию актовий зал і буду вам камери показувати. Вам що, дома робити нічого? Прийдете голосувати, побачите камери. А поки шо – до побачення.

Львів. Виборча дільниця №461869 розташована в школі №28. У ній працюють переважно вчителі. Приймає заступник директора Ярослава Палійчук, 54 роки. Вона, у зеленому плетеному светрі, сидить за ще радянським лакованим столом у власному кабінеті. Кажемо, що ми – приїжджі. Питаємо, чи можна проголосувати у Львові.

– Щось понапридумували у тій Раді. Нам з окружної комісії говорять, щоб усі голосували там, де прописані. А відкріпних талонів зараз немає. Хіба через суд чогось доб'єтеся, але навряд.

Забігають дві школярки. Кладуть на стіл вирваний листочок із зошита в клітину.

– Ярослава Ярославівна, ми розносили по квартирах запрошення, – тараторить одна. – Підійшли до дверей однієї бабульки, вона відкрила. Попросила почекати й написала заяву, що категорично відмовляється голосувати. Каже, що 2005 року її обікрали сусіди. Справу не розслідують, то бабця відмовляється йти на вибори. Хоче сусідів застрелити. Написала, щоб видали їй зброю.

Під кабінетом сидять дві молоді жінки.

– Учора ходила на "Іскру" (продуктовий ринок. – "Країна"), там купила італійські макарони за 20 гривень, але вони цього варті, – каже брюнетка на шпильках.

– Та ти шо? У мене чоловік уже місяць їздить бусом в Італію, там ці макарони по 6 гривень пачка, – відповідає друга, в кросівках і джинсах. – Якраз рейс матиме, коли вибори. То хочу сказати, щоб його в списки не ставили. Бо ще хтось замість нього проголосує.

– А у мене бабця при смерті.

Заходять у кабінет разом.

– Якщо ваш чоловік за кордоном, то проголосувати не зможе. Живих зі списків ми не викреслюємо. А вашу бабцю, якщо помре до виборів, то принесете справку про смерть, і випишемо її. А як після, то нехай голосує, – пояснює їм Ярослава Палійчук.

13 жовтня, у суботу, на виборчу дільницю №435 у Вінниці о 9.00 заходять дві жінки, років по 60. Одна – у сірому береті, в дверях починає кричати:

– Що, вже готовитесь до фальсифікацій? А ми не дамо наш голос украсти! Даже не надійтесь! До ЦВК дойду, а виведу вас на чисту воду!

– Заспокойтесь, ще до виборів далеко, – каже круглолиця жінка, яка працює в дільничной комісії.

– Далеко?! То це так ви нас заспокоюєте, щоб ми бдітєльность ­потєряли? – жінка підштовхує іншу до столу. – ­Сідай, пиши жалобу! Дайте листочка! Будете ви сидіти в тюрмі.

Пояснює, що їм не принесли запрошень, а вчора для цього був останній день.

– Бо треба їх передать вам у руки! Чого вам вдома не сидиться? Хочете запрошення, то сидіть удома й чекайте, – сердиться член комісії.

За годину заходить ще одна жінка.

– Дівчата, ви що мишей травили? ­Такий запах непонятний, наче побризкали чимось. Як ви тут сидите? – запитує у двох чергових ФВК.

– Та то таке дерево привезли на кабінки для голосування, хтять людей потравити. Якесь гнильйо.

– А якщо завалиться кабінка?

– У нас було таке якогось року. Зробили довгі фалди, якийсь мужик запутався і завалився разом із кабінкою. Друга тоже перекосилась, бо була прибита до першої.

17.50. Приходять двоє чоловіків з інструментами.

– Будемо складати кабінки.

– А раньше приїхати не могли? Ми ж до шостої працюємо.

– Усе по графіку, ви у нас сьомі по щоту, останні. Ви замість кричати краще нам чайку організуйте, бо сьогодні без обіду, тільки перекушуємо. Таким красивим баришням не ідьот кричати. Замуж ніхто не візьме.

– Ми вже замужем!

Швидко заходить хлопець років 19. З розмаху б'є рукою по столі.

– Усе, більше не піду в 56-й номер. Це ж якесь іздіватєльство! Четвертий раз приходжу, і в них все одно закрито. Вже пішов зарання, думав застану когось. Де там! Поцілував ті ­броніровані двері – і всьо. Хоч би дзвінок поставили. Гримав у двері, аж стіни тряслись. І чую, що там хтось ходе, а не ­відчиняє. Нащо двері ставити на лєстнічній ­клєтці?

– Треба було залишити запрошення під дверима.

– То ви ж казали передавати лічно в руки.

– А як вони не хотять лічно в руки? Поклав би під двері, було б лічно в ноги, – сміються жінки.

На виборчій дільниці №051482 у Вінниці дві жінки середнього віку п'ють чай.

– Ти знаєш, Алла, я вже сім разів встраююсь на вибори, але ні разу не бачила, щоб підтасовували голоси. От мені інтєрєсно, як це робиться. Ми ж усі на виду, одне одного бачимо. Всі ­бюлетені висипають на стіл, і разом рахуємо. ­Невикористані – утилізуємо, ножицями ріжемо. Не знаю, де ця фальсифікація у них береться, – стишує голос, нахиляється до вуха. – Мабуть, десь там, – підіймає палець догори. – У їхніх серверах. Бо тут навряд чи хтось рискне за 250 гривень. Щоб тебе тягали по судах і робили козла отпущєнія у пресі? Нє-є-є. Увольтє.

Хвилин п'ять мовчать.

– А помниш, як було раніше? Вибори – всі ідуть, як на празнік. А тепер? Хто сюди хоче йти?

×