середа, 10 квітня 2013 16:36

Половина української інтелігенції подумки вже емігрували з країни

  Єгор АНЧИШКІН
31 рік, програміст, бізнесмен
Закінчив столичний математичний ліцей ”Лідер”. Потім пішов на фізтех Технічного університету ”КПІ”, на спеціалізацію ”захист інформації та комп’ютерних систем”. 2006 року з програмістом Юрієм Мусатенком та бізнесменом Юрієм Фрайманом створили компанію ­Viewdle. Розробили програму, що дозволяє за допомогою мобільного телефону й комп’ютера ідентифікувати обличчя людей. Треба сфотографувати людину і, якщо її зображення є в інтернеті, знатимете прізвище та ім’я. Пік популярності технології розпізнавання обіцяють за півтора року. 2012-го Viewdle купила Motorola Mobility – дочірня компанія міжнародної корпорації Google. Кажуть, за 30 мільйонів доларів. Це перша велика угода в ІТ-галузі на пострадянському просторі за участю Google. Серед клієнтів Viewdle також інформаційне агентство Reuters. Користуються їхньою програмою, щоб класифікувати відеосюжети за обличчями у кадрі.
Із 2010-го – співвласник продуктового інтернет-сервісу Zakaz.ua.
Живе в Києві. 
Дружина працює менеджером однієї з автомобільних компаній. Виховують сина
Єгор АНЧИШКІН 31 рік, програміст, бізнесмен Закінчив столичний математичний ліцей ”Лідер”. Потім пішов на фізтех Технічного університету ”КПІ”, на спеціалізацію ”захист інформації та комп’ютерних систем”. 2006 року з програмістом Юрієм Мусатенком та бізнесменом Юрієм Фрайманом створили компанію ­Viewdle. Розробили програму, що дозволяє за допомогою мобільного телефону й комп’ютера ідентифікувати обличчя людей. Треба сфотографувати людину і, якщо її зображення є в інтернеті, знатимете прізвище та ім’я. Пік популярності технології розпізнавання обіцяють за півтора року. 2012-го Viewdle купила Motorola Mobility – дочірня компанія міжнародної корпорації Google. Кажуть, за 30 мільйонів доларів. Це перша велика угода в ІТ-галузі на пострадянському просторі за участю Google. Серед клієнтів Viewdle також інформаційне агентство Reuters. Користуються їхньою програмою, щоб класифікувати відеосюжети за обличчями у кадрі. Із 2010-го – співвласник продуктового інтернет-сервісу Zakaz.ua. Живе в Києві. Дружина працює менеджером однієї з автомобільних компаній. Виховують сина

За кордон треба виїжджати хоча б тому, що починаєш розуміти: є дуже великий простір, де люди живуть інакше, – вважає Єгор Анчишкін, співвласник проекту, який купила корпорація Google

Підлітком хотів займатися наукою, а не бізнесом. Уявіть, що ви в "Діснейленді" грали на нових автоматах і каталися на надшвидких каруселях. А потім вам запропонували поламаного дерев'яного коника. З погляду науковця, бізнес – це поламаний коник, примітивна, проста комерція. З іншого боку, це – інтелектуальний виклик. Бізнес може бути глибший, ніж люди собі ­уявляють.

На практику в 2004–2006 роках потрапив за розподілом до Нацбанку. Мені треба було проаналізувати можливі атаки на систему електрон­них платежів. Робота засекречена, тому розказувати не маю права. Але система справді захищена вздовж і впоперек. Більшість нападів зав'язані на людському чиннику. Щоб атака була менш-більш успішною, потрібна порука щонайменше трьох посадовців банку, обов'язково – головного бухгалтера.

Першу зарплату, 400 доларів, отримав у 21 рік у невеликій компанії "Науково-технічна палата". Витратив її на оренду житла. Уже мав команду. Ми розвивали проект, пов'язаний із програмним забезпеченням для оптичних носіїв. Неправильно вибудували взаємини із замовником і командою. Двох моїх людей переманили в компанію замовника. Я залишився ні з чим після двох років роботи. Відтоді не маю справ з людьми, для яких основним є гроші. Той, хто прийшов за великою зарплатою сьогодні, завтра продасть тебе за 50 доларів. Таким одразу кажу: "До побачення", які б хороші й талановиті вони не були. Якщо людину жодного разу не спокушали грошима, теж ризикуєш. Бо під цією спокусою її цілісність і особистість можуть розсипатися.

2003–2006 року працював менеджером у інвестиційній компанії. До весни 2006-го вже знав, що хочу ­власну фірму. Друзі познайомили з Юрієм Фрайманом (бізнесмен родом із Одеси, живе у США. – "Країна"). Ми почали думати про відео, і що можемо зробити в цій галузі. Мізкували ­командою з кількох людей, серед них інженер Юрій Мусатенко. У Києві всім керував я, а Фрайман шукав інвестиції. Це знімало багато проблем, я не думав про гроші. Врешті створили програму, яка розпізнає обличчя. Завантажуєш у мобільний чиєсь фото і, якщо ця людина є в інтернеті, вона знайде її ім'я. Ця програма дасть змогу, наприклад, ідентифікувати грабіжника магазину чи хулігана.

Я наїжджав у США, а 2007-го оселився там на півроку. Жив у будинку нових інвесторів у закритому ком'юніті в Малібу, по сусідству з Джеймсом Камероном, коли він знімав "Аватар". Режисера бачив один раз. Він гуляв із дружиною й трьома дітьми, поряд бігли два їхніх собаки. Решту часу Камерон пропадав на зйомках.

Розвитку українського бізнесу заважає, що люди мало довіряють одне одному. Між двома українцями легко можуть виникнути взаємини у стилі "давай вип'ємо", але довіра в серйозніших справах з'являється важче. Велике значення тут має радянське минуле. Не довіряємо податковій і судам, а ті – не довіряють нам. Багата людина у нашій країні – отже, обов'язково вкрала. Чиновник – неодмінно хабарник і так далі. Багато енергії йде на боротьбу самих із ­собою.

При знайомстві з потенційним бізнес-партнером мені важливо розуміти, які в людини цінності. Щоб вони були подібні до моїх. У першу чергу це стосується людських ­взаємин. Друге: щоб він розумів, як улаштований бізнес, що в ньому можна робити, а що – ні. Інформації навколо багато, під рукою інтернет. Ви можете прочитати книжку, як будували космічний корабель. Але зовсім інша справа коли його творець проведе з вами вихідний і в інтерактивному режимі пояснить, "не для протоколу", як це було насправді.

Для мене такою людиною був Олександр Ольшанський. Нас познайомив спільний товариш 2010-го. Олександр – один із небагатьох бізнесменів, які чесно заробляють на українському інтернеті. Зараз ми – співвласники компанії Zakaz.ua, маємо понад дві тисячі клієнтів на місяць. У нас спільний принцип: бажання заробити грошей не може бути першо­черговим. Це як порушення ­причинно-наслідкового зв'язку. Ви кажете: "Хочу мати коня". Але ви насправді хочете не коня, а кататися на ньому. З бізнесом те саме. Гроші це похідне від чогось.

Американський ринок майже весь зайнятий. А в Україні, якщо зробите якусь річ добре, отримаєте 100 відсотків уваги аудиторії. Саме тому вирішив розвивати бізнес тут. Найвільніший зараз споживацький ринок. Порахував, що три роки життя людина проводить у супермаркетах. Іде по хліб, а купує цілий візок зай­вих товарів. Для половини українців походи до магазинів мають терапевтичний характер. Але решта їх просто ненавидять. І я подумав: от було б добре, якби за мене цю роботу виконував хтось інший. Це заощаджувало б час і гроші.

Телефонуєш у фірму, замовляєш, наприклад, помідори і м'ясо. ­Можна приїхати в магазин і без черги забрати товар. А можна за доставку додому заплатити 30 гривень. Так з'явився наш онлайн-сервіс. Збираємо і розвозимо продукти з чотирьох мереж столичних супермаркетів. Фото­графуємо їх для нашого сайта з різних боків. Покупець може збільшити картинку на екрані комп'ютера й прочитати склад, термін придатності та країну-виробника. Cкладальниць, які збирають товар у магазинах, мотивуємо не зарплатами, а поверненнями. Якщо до працівниці клієнти не повертаються, вона заробляє мало. Тому їй нема сенсу класти несвіже м'ясо чи м'яті помідори.

Геніальні ідеї з'являються, коли на вулиці мінус 30 і в квартирі немає жінок.

У 14 років потрапив у ЦЕРН – науково дослідницький центр недалеко від Женеви, у якому розташований андронний колайдер. Мої батьки – фізики, тато займається фізикою високих енергій і півроку працював у ЦЕРНі. Я поїхав до нього на канікули. Жив із мамою в селі Міран, де мешкали більшість тамтешніх науковців. Уявіть 14-річного підлітка з української столиці, заповненої міняйлами й рекетом, у маленькому селі на кордоні Швейцарії з Францією, який думає: село – це розбиті дороги, транспорт і люди, що спиваються від безробіття. А тут – гарна дорога, транспорт ходить за розкладом. Є комуна. Ти в неї вступаєш і за копійки відвідуєш хороший басейн та бібліотеки. Люди не поведені на господарстві, а більше спілкуються, читають газети, слухають якісну музику. Я тоді дуже хотів стати керівником наукової лабораторії, щоб жити у такому світі.

За кордон треба виїжджати хоча б тому, що починаєш розуміти: є дуже великий простір, де живуть інакше. Навіть якщо всі навколо вважають, що корупція – це нормально, всі, кого ти бачиш, – не цілий світ. Іноді прокидаюся з думкою, що на планеті працюють шість мільярдів мізків. І я конкурую з ними, а не з 45 мільйонами українців. Коли усвідомлюєш це, змінюється система цінностей.

На парламентських виборах голосував за "Свободу". Хоча мій прадідусь був за комуністів, працював на більшовиків у кримінальному всесоюзному розшуку і назвав дідуся Владленом – на честь Леніна. Я читав програму "Свободи". Там є, звичайно, перегини: "заборонити аборти", "на Богом даній землі" тощо… Ці гасла незрозумілі. Але там багато і правильних позицій, наприклад: давайте голосувати у Верховній Раді особисто, "полагодимо" суди, поборемо корупцію. Головне, щоб "Свобода" була принципова саме у цих питаннях.

Половина української інтелігенції подумки вже емігрували з країни, особливо в ІТ-сфері. Програмісти, інженери – циніки без показового патріотизму. Вони розділяють Україну на людей свого кола спілкування та державу з її урядом, корупцією й відкатами. Країна з людьми для них важлива, а от на країну з таким урядом вони плювати хотіли. ІТ-компанії, які зосереджені на внутрішньому ринку, не почуваються тут комфортно, бо мають в Україні п'ятьох клієнтів, і ті або не платять, або вимагають відкатів. ­Великих ІТ-компаній, які працюють виключно для вітчизняного ринку, у нас найближчим часом не буде. Найгірше те, що зникають хороші програмісти. Раніше ми мали перед іноземцями великий плюс – безплатну освіту. Цей вагончик за інерцією котився від часів совка, і всі думали, що котитиметься ще сто років. А він раптом почав зупинятися – хороша освіта стрімко стає платною. Ще й програмісти виїжджають, і мене дратує, коли хтось каже: "Тю, так за минулий рік виїхало якихось піввідсот­ка". Та хай навіть одна людина – але якщо саме та, яка могла створити в Україні мільярдну компанію?

Зараз ви читаєте новину «Половина української інтелігенції подумки вже емігрували з країни». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути