За кордон треба виїжджати хоча б тому, що починаєш розуміти: є дуже великий простір, де люди живуть інакше, – вважає Єгор Анчишкін, співвласник проекту, який купила корпорація Google
Підлітком хотів займатися наукою, а не бізнесом. Уявіть, що ви в "Діснейленді" грали на нових автоматах і каталися на надшвидких каруселях. А потім вам запропонували поламаного дерев'яного коника. З погляду науковця, бізнес – це поламаний коник, примітивна, проста комерція. З іншого боку, це – інтелектуальний виклик. Бізнес може бути глибший, ніж люди собі уявляють.
На практику в 2004–2006 роках потрапив за розподілом до Нацбанку. Мені треба було проаналізувати можливі атаки на систему електронних платежів. Робота засекречена, тому розказувати не маю права. Але система справді захищена вздовж і впоперек. Більшість нападів зав'язані на людському чиннику. Щоб атака була менш-більш успішною, потрібна порука щонайменше трьох посадовців банку, обов'язково – головного бухгалтера.
Першу зарплату, 400 доларів, отримав у 21 рік у невеликій компанії "Науково-технічна палата". Витратив її на оренду житла. Уже мав команду. Ми розвивали проект, пов'язаний із програмним забезпеченням для оптичних носіїв. Неправильно вибудували взаємини із замовником і командою. Двох моїх людей переманили в компанію замовника. Я залишився ні з чим після двох років роботи. Відтоді не маю справ з людьми, для яких основним є гроші. Той, хто прийшов за великою зарплатою сьогодні, завтра продасть тебе за 50 доларів. Таким одразу кажу: "До побачення", які б хороші й талановиті вони не були. Якщо людину жодного разу не спокушали грошима, теж ризикуєш. Бо під цією спокусою її цілісність і особистість можуть розсипатися.
2003–2006 року працював менеджером у інвестиційній компанії. До весни 2006-го вже знав, що хочу власну фірму. Друзі познайомили з Юрієм Фрайманом (бізнесмен родом із Одеси, живе у США. – "Країна"). Ми почали думати про відео, і що можемо зробити в цій галузі. Мізкували командою з кількох людей, серед них інженер Юрій Мусатенко. У Києві всім керував я, а Фрайман шукав інвестиції. Це знімало багато проблем, я не думав про гроші. Врешті створили програму, яка розпізнає обличчя. Завантажуєш у мобільний чиєсь фото і, якщо ця людина є в інтернеті, вона знайде її ім'я. Ця програма дасть змогу, наприклад, ідентифікувати грабіжника магазину чи хулігана.
Я наїжджав у США, а 2007-го оселився там на півроку. Жив у будинку нових інвесторів у закритому ком'юніті в Малібу, по сусідству з Джеймсом Камероном, коли він знімав "Аватар". Режисера бачив один раз. Він гуляв із дружиною й трьома дітьми, поряд бігли два їхніх собаки. Решту часу Камерон пропадав на зйомках.
Розвитку українського бізнесу заважає, що люди мало довіряють одне одному. Між двома українцями легко можуть виникнути взаємини у стилі "давай вип'ємо", але довіра в серйозніших справах з'являється важче. Велике значення тут має радянське минуле. Не довіряємо податковій і судам, а ті – не довіряють нам. Багата людина у нашій країні – отже, обов'язково вкрала. Чиновник – неодмінно хабарник і так далі. Багато енергії йде на боротьбу самих із собою.
При знайомстві з потенційним бізнес-партнером мені важливо розуміти, які в людини цінності. Щоб вони були подібні до моїх. У першу чергу це стосується людських взаємин. Друге: щоб він розумів, як улаштований бізнес, що в ньому можна робити, а що – ні. Інформації навколо багато, під рукою інтернет. Ви можете прочитати книжку, як будували космічний корабель. Але зовсім інша справа коли його творець проведе з вами вихідний і в інтерактивному режимі пояснить, "не для протоколу", як це було насправді.
Для мене такою людиною був Олександр Ольшанський. Нас познайомив спільний товариш 2010-го. Олександр – один із небагатьох бізнесменів, які чесно заробляють на українському інтернеті. Зараз ми – співвласники компанії Zakaz.ua, маємо понад дві тисячі клієнтів на місяць. У нас спільний принцип: бажання заробити грошей не може бути першочерговим. Це як порушення причинно-наслідкового зв'язку. Ви кажете: "Хочу мати коня". Але ви насправді хочете не коня, а кататися на ньому. З бізнесом те саме. Гроші це похідне від чогось.
Американський ринок майже весь зайнятий. А в Україні, якщо зробите якусь річ добре, отримаєте 100 відсотків уваги аудиторії. Саме тому вирішив розвивати бізнес тут. Найвільніший зараз споживацький ринок. Порахував, що три роки життя людина проводить у супермаркетах. Іде по хліб, а купує цілий візок зайвих товарів. Для половини українців походи до магазинів мають терапевтичний характер. Але решта їх просто ненавидять. І я подумав: от було б добре, якби за мене цю роботу виконував хтось інший. Це заощаджувало б час і гроші.
Телефонуєш у фірму, замовляєш, наприклад, помідори і м'ясо. Можна приїхати в магазин і без черги забрати товар. А можна за доставку додому заплатити 30 гривень. Так з'явився наш онлайн-сервіс. Збираємо і розвозимо продукти з чотирьох мереж столичних супермаркетів. Фотографуємо їх для нашого сайта з різних боків. Покупець може збільшити картинку на екрані комп'ютера й прочитати склад, термін придатності та країну-виробника. Cкладальниць, які збирають товар у магазинах, мотивуємо не зарплатами, а поверненнями. Якщо до працівниці клієнти не повертаються, вона заробляє мало. Тому їй нема сенсу класти несвіже м'ясо чи м'яті помідори.
Геніальні ідеї з'являються, коли на вулиці мінус 30 і в квартирі немає жінок.
У 14 років потрапив у ЦЕРН – науково дослідницький центр недалеко від Женеви, у якому розташований андронний колайдер. Мої батьки – фізики, тато займається фізикою високих енергій і півроку працював у ЦЕРНі. Я поїхав до нього на канікули. Жив із мамою в селі Міран, де мешкали більшість тамтешніх науковців. Уявіть 14-річного підлітка з української столиці, заповненої міняйлами й рекетом, у маленькому селі на кордоні Швейцарії з Францією, який думає: село – це розбиті дороги, транспорт і люди, що спиваються від безробіття. А тут – гарна дорога, транспорт ходить за розкладом. Є комуна. Ти в неї вступаєш і за копійки відвідуєш хороший басейн та бібліотеки. Люди не поведені на господарстві, а більше спілкуються, читають газети, слухають якісну музику. Я тоді дуже хотів стати керівником наукової лабораторії, щоб жити у такому світі.
За кордон треба виїжджати хоча б тому, що починаєш розуміти: є дуже великий простір, де живуть інакше. Навіть якщо всі навколо вважають, що корупція – це нормально, всі, кого ти бачиш, – не цілий світ. Іноді прокидаюся з думкою, що на планеті працюють шість мільярдів мізків. І я конкурую з ними, а не з 45 мільйонами українців. Коли усвідомлюєш це, змінюється система цінностей.
На парламентських виборах голосував за "Свободу". Хоча мій прадідусь був за комуністів, працював на більшовиків у кримінальному всесоюзному розшуку і назвав дідуся Владленом – на честь Леніна. Я читав програму "Свободи". Там є, звичайно, перегини: "заборонити аборти", "на Богом даній землі" тощо… Ці гасла незрозумілі. Але там багато і правильних позицій, наприклад: давайте голосувати у Верховній Раді особисто, "полагодимо" суди, поборемо корупцію. Головне, щоб "Свобода" була принципова саме у цих питаннях.
Половина української інтелігенції подумки вже емігрували з країни, особливо в ІТ-сфері. Програмісти, інженери – циніки без показового патріотизму. Вони розділяють Україну на людей свого кола спілкування та державу з її урядом, корупцією й відкатами. Країна з людьми для них важлива, а от на країну з таким урядом вони плювати хотіли. ІТ-компанії, які зосереджені на внутрішньому ринку, не почуваються тут комфортно, бо мають в Україні п'ятьох клієнтів, і ті або не платять, або вимагають відкатів. Великих ІТ-компаній, які працюють виключно для вітчизняного ринку, у нас найближчим часом не буде. Найгірше те, що зникають хороші програмісти. Раніше ми мали перед іноземцями великий плюс – безплатну освіту. Цей вагончик за інерцією котився від часів совка, і всі думали, що котитиметься ще сто років. А він раптом почав зупинятися – хороша освіта стрімко стає платною. Ще й програмісти виїжджають, і мене дратує, коли хтось каже: "Тю, так за минулий рік виїхало якихось піввідсотка". Та хай навіть одна людина – але якщо саме та, яка могла створити в Україні мільярдну компанію?
3 
1
Коментарі