– Щоб по-справжньому пройнятися духом Монголії, треба потрапити до місцевих у гості. Зробити це не важко, – розповідає ІТ-спеціаліст 25-річна Юлія Плисюк. Була в містах Улгій, Ховд, Алтай, Баянхонгор та Улан-Батор. Мотоциклом мандрувала 16 днів зі знайомим Петром. – Будь-якого подорожнього монголи запрошують на цай – холодний, солоний напій на основі молока та чаю. Для того щоб знайти спільну мову, нам вистачало знання лише монгольського "дякую" – баярлаа.
Монголи дуже цінують подарунки. Ми презентували дрібнички-сувеніри, солодощі й бакалію, товари корисні в господарстві – наприклад, ліхтарики. Вручали подарунки кожному члену сім'ї, чим дуже їх дивували. Приходили їхні родичі, що живуть поблизу, щоб подивитися на нас та отримати свої сувеніри. Показували своє господарство.
Юрта в селі Толбо, до якої ми попросилися на ночівлю, належала родині монгольських казахів. У селі стояли три-чотири мазанки, а решта – юрти. Сім'я була ввічлива та спокійна. В юрті – суцільна тиша. Першим ділом вони напоїли нас цаєм і подзвонили по мобільному батькові, щоб запитати – чи можна чужинцям залишитися на ніч.
Ми казали, що маємо намет і можемо переночувати надворі, щоб не створювати незручності. Нам дали зрозуміти, що гість у жодному разі не може залишитися на вулиці.
Монголи гостинні і в степах, і в столиці. Першого дня, коли потрапили до Улан-Батора, на ночівлю нас запросила незнайома жінка. Тут вірять, що гість із далекої дороги – це Бог, що ввійшов у домівку.
Першого дня обміняла 4500 гривень на монгольські тугрики. Ці гроші зробили мене мільйонеркою. Гривня дорівнює 178 тугрикам. Монети відсутні. Найменша ходова банкнота – 500 тугриків. Американські долари також усі радо беруть.
Чимало монголів казали, що знають англійську. Але знання зазвичай обмежуються словами ten dollars (10 доларів. – "Країна"). Серед молодих рідко траплялися ті, хто більш-менш розумів російську. Вдавалося порозумітися завдяки усмішкам і жестам. Життєво важливі слова швидко запам'яталися: добридень – санбайна, вода – ус, кафе – гуанз, аптека – емийн сан.
У типовій їдальні обідали щоденними монгольськими стравами. Це лапша з бараниною, з бульйоном, як суп, або без – як гарнір. Буузи – а-ля хінкалі. Нагадують великі пельмені з бараниною. Їх роблять дуже соковитими. Специфічний солодко-кисло-солоний твердий сир з овечого молока. Пахне так само, як лапша з бараниною. Також їли рис із бараниною. Пообідати в кафе можна за 4–6 тисяч тугриків (25–35 грн. – "Країна").
Головна страва – цай. Він різниться, залежно від щедрості господарів. Це може бути просто підсолена вода і краплина молока. А може бути наваристий напій на молоці, із дрібкою чаю і сіллю. Щоб у кафе замовити класичний чай, треба казати "ліптон цай". Холодний чай називають хуйцаєм.
У тушку монгольського бабака – тарбагана – під час приготування запихають розпечене каміння, його власні видалені перед тим ребра та цибулю. Потім тушку обпалюють із газового балона. Тарбаган надувається й нагадує печене порося. Коли шкіра стає золотистою, його кладуть у пакет, щоб пропарився. Через 20 хвилин починають їсти. Спочатку з живота виливають бульйон та дістають каміння. Кажуть, воно цілюще. З'їдають усе, крім лап і хвоста бабака.
На центральній площі Сухе-Батора в експозиційному павільйоні бачили скелет монгольського тиранозавра – тарбозавра. Експонат епохи "динозаврової лихоманки". Вона відбувалася в Монголії на початку ХХ століття. З Росії, Канади, США їхали в пустелю Гобі за кістками доісторичних тварин і незаконно вивозили знахідки.
Оглядовим майданчиком в Улан-Баторі є стела пам'яті загиблим російським воїнам.
У центрі столиці розташований буддистський монастир Гандантегченлін або Гандан. Вхід на його територію – безкоштовний. 26-метрова статуя Бодхісаттви вражає розмірами. Вона заповнює весь простір будівлі.
Статуя Чингісхана в Цонжин-Болдог – найбільша кінна скульптура в світі. В цьому місці зібране все, чим пишаються монголи: просторий степ, Чингісхан, зброя та юрти. Часи імперії монголи згадують із ледь не священним захватом.
У 10-метровому постаменті Чингісхана містяться художня галерея та музей епохи хунну – кочового народу, який жив у 200 роках до нашої ери й воював із китайською династією Хань. Для захисту від їхніх нападів імператор Цінь Шихуанді звелів побудувати Велику китайську стіну. В музеї є чобіт-рекордсмен – найбільший монгольський чобіт-гутул із задертим догори носаком. У залах виставки зібрана експозиція зі зброї, обладунків, прикрас, предметів побуту тієї епохи. Багато прикрас – у формі коней. На території навколо статуї планують встановити юрти з представленням усіх ремесел монголів, зображенням їхнього побуту й культури. А також – юрти-готелі для туристів. Вхід: 6 тисяч тугриків – 35 гривень.
Найкращий краєвид – з оглядового майданчика на гриві коня, до якої можна дістатися через його хвіст і зад ліфтом, а потім крученими сходами вийти між ногами в Чингісхана.
Популярними серед туристів є придорожні юрти-готелі. Тут можна зупинитися на ніч. Коштує 15–20 доларів за юрту, де можуть розміститися шість осіб або і більше. Запропонують вечерю й сніданок, продукти. Крім того, ми катались на конях та верблюдах, грали у волейбол із дітлахами. Футбол – не популярний. Зате всі цікавляться кінними перегонами і боротьбою.
Місто улгій схоже скоріше на село. Там один світлофор, вулицями ходять отари овець. Зате є банк і заправка, магазин та ірландський паб.
У Ховді зупиняються багато туристів. Там є два готелі та інтернет-клуб. У Баянхонгорі є аеропорт для сполучення з Улан-Батором, кілька готелів, ресторанів, караоке-барів.
В озеро Хубсугул впадають 96 річок і струмків
Озеро Хубсугул – заповнений водою кратер погаслого вулкана. Утворилося з водойми, що існувала за часів льодовикового періоду, 6 млн років тому. За об'ємом – друге серед прісноводних в Азії. Його називають молодшим братом Байкалу. У Хубсугулі – 70% усієї монгольської води. В нього впадають 96 річок і струмків. Глибина – 262 м. Територія навколо є національним парком. Назва перекладається як "озеро синьої води".
У Хубсугулі водяться таймень, ленок, харіус та налім. Монголи вважають рибу символом вічності. Довгий час її через релігійні вірування не вживали в їжу. Завдяки цьому в озері чудово збереглась екосистема. Зараз рибу їдять у містах.
1 
1
Коментарі