Підтичка повинна була трішечки виглядати з-під спідниці. Тільки блискати

Про моду 1940-х розказує Катерина Паламарчук із Вінниччини

Сорочка

Кожна дівчина й жінка мали пошити собі сорочку. Як я вернулася з Германії, за тиждень собі зготовила. До того не мала: нас у батьків 11 було, ніщєта. Після війни трохи легше стало, навіть заробила в колгоспі на ­Singer. ­Спочатку на ниточку збирала горловину, щоб гарні складочки були, а тоді вже шила на машинці. Самою шикарною вважали вишиту, і щоб підтичка з кружалом на ній була. Вона повинна була трішечки виглядати з-під спідниці. Тільки блискати. Довго дівчата крутились перед дзеркалом, щоб однаково зо всіх сторін тирчала. Бо якщо дуже звисала, казали, "як у баби старої".

Блузка

З ситцю, сатину носили. Оце як я зараз вдягнута. ­Рукавчик вище ліктя чи довгий. Трохи приталена, бувало з відрізною спідничкою, від талії на стегна. Теж самі шили. Рукав трошки призберуть зверху, та й потому. Блузки багачки носили, а в бідних замість неї був верх сорочки. Робили комір відкидний чи стоєчку. ­Манішка

у жінок була вузькою, бо для чоловіків широку на грудях робили. На плечах узори називались поликами, а на зап'ястках – чухлами.

Має бути складена гарно, щоб не зам'ялась. У Германії я навчилась добре вигладжувати одежу, бо наша фрау перевіряла. Як не так стрілочку на рукаві нагладила, кидала блузку в лице. Відтоді я все перу, прасую й складаю акуратно в шафу.

Хустка

Тільки шерстяні чи простенькі продавались. Як хтось мав із тороками, то казали: "Це вже дівка!" На кожен день носили без тороків. Це теж дуже давня хустка, з тих років. Ту, що носила, як дівувала, міль з'їла. Дівчата й молодиці пов'язували хустки назад. На плечах ніколи не носили. Як холодало, одягали жилетку, яку робили з прядива. І панчохи прості мотузочками підв'язували.

Спідниця

Шерстяні шили, плісеровочку збирали або фалди. Шести­клинки ще робили. Чорних не носили. Це тільки для старезних бабів, і то вони брали сірі, коричневі. А молодші любили червоні, бордові, зелені, сині. Резинок не продавали, то всі на пояску були і на ґудзики застібались. Як жінка поправлялась чи худла, ґудзики перешивала. Цю вже пізніше я пошила, бо тут резинка є. Але давніша моя точно така була.

Гунька

Стригли вівці, тато возив шерсть кудись за Буг (річка Південний Буг, за 9 км від села Ометинці. – "Країна"). Там її збивали й робили сукно. Потім давали шити спеціалісту, бо вдома такого пальта на зробиш. Це не блузка. Він обшивав кармани, рукава, комір чорним оксамитом – для краси. В гуньочках вітри не були страшні. І морози вони видержували, хоч там підкладки не було. Сукно таке крепке, зносу йому не було. А виглядало, як піджачок довгий.

×