На вільнюському авторинку "Гарюнай" українці купують "євробляхи"
– Автомобили там, конечно, как новые стоят, – каже таксист, доки ландшафт зі старих будинків із червоною черепицею центрального Вільнюса змінюється на радянські панельки передмістя. – Те машины чистенькие просто, их прямо там и отмывают. А вот как у них дела под капотом – каждый раз лотерея. Одним покупателям везет, другие – страдают.
Після останніх кварталів радянської забудови з-за невеликого лісу виринають дві широкі й високі труби – наш орієнтир. Це теплова електростанція. Авторинок – за сотню метрів від неї. Залишається пройти повз дешевий мотель і магазин секонд-хенду – і я на місці.
Тут просторо й холодно. Під ногами – калюжі, часто – гравій чи пісок. Ближче до траси з тимчасових магазинів продають шини, диски й мастила й нервово реагують на фотозйомку. З другого боку – густий ліс. Посередині рівними рядами стоять блискучі авто, між якими повільно походжають люди, здебільшого чоловіки.
Покупців тут важко назвати заможними. Є й кілька підозрілих груп чоловіків у чорних шкірянках. Часто чути російську мову – очевидно, це не литовці.
Заповнене автівками поле сіткою розділене на сектори. За кожен відповідає певна компанія. Якась везе автомобілі з Франції, інша – з Німеччини, що видно по номерах. Хтось займається дорожчими автомобілями, хтось – продає дешеві. Однак усі під лобовим склом прикріпляють листок формату А4 з однотипною інформацією: марка й модель машини, рік випуску, пробіг, технічні особливості, ціна й номер телефону продавця. Самих продавців на "Гарюнаї" часто немає, у маленьких вагончиках – порожньо. Покупців не зазивають і товар не розхвалюють – відвідувачі добре знають, навіщо прийшли. Тихо. Тільки де-не-де чути гуркіт заведеного мотора. Це потенційний покупець оглядає товар.
Більшості автівок – 10–15 років, усі легкові: від Volkswagen Passat до Lexus CT, від Opel Astra – до Mercedes-Benz GLK. Коштують переважно від 3 до 7 тис. євро. Найдорожче з побачених авто – дворічний Mini Countryman за 14,9 тис. євро. Найдешевший – Suzuki Wagon R 1998 року випуску з пробігом 130 тис. км. За нього просили 1190 євро.
Коли розглядаю Suzuki, підходить лисий чоловік, на вигляд років 50, у кепці, старих джинсах і вітрозахисній куртці.
– Я – Мар'ян, продавець, – представляється російською. – Цікавить машинка?
Дивуюсь, що такий малий пробіг за майже 20 років.
– Мало використовували її, тому добре збереглась, – каже. – А ви собі чи друзям шукаєте?
Розумію, що журналісту тут навряд щось розкажуть. Тому озвучую легенду: з Києва, шукаю автівку для себе й переживаю, чи не куплю "кота в мішку".
– Гарантії тут ніхто, звичайно, не дає. Нам же теж не дають, коли ми їх у німців беремо. Так, машина не нова. Дивись під капот, вивчай. Цікаво – бери ключа, накрутиш пару кіл довкола ринку й вирішиш.
– Ще питання з документами цікавить. Як у Києві їздити, щоб проблем не було?
– Пиши телефон, – Мар'ян бере в мене папірець і, поклавши на капот виставленої на продаж Audi, записує литовський номер телефону. – Є тут одна фірма надійна, двох українців сьогодні туди відправив. Півгодини – і вирішиш усі питання. Працювали і з киянами, і з Одесою, й зі Львовом, і з Кривим Рогом.
– А що ж відбудеться?
– Зареєструємо автомобіль на литовсько-українську фірму. Випишемо довіреність на твоє ім'я на 10 років – і їзди собі, де хочеш і як хочеш. Казатимеш, що ти – позаштатний працівник нашої компанії, рекламний агент. Цього ніхто не перевірятиме. І все, жодного розмитнення.
До нас підходить чоловік у потертій сірій куртці. З кількаденною щетиною на обличчі.
– Чую, ви з Києва. Я також, – втручається в розмову. – Учора намагався через Білорусь із машиною проїхати – нуль. Митники зупинили.
– Як зупинили? – Мар'ян, який досі говорив тихо й спокійно, раптово вибухає. – Та пошли на*** їх! Їм-то яка справа?
– Сказали, тільки литовець може проїхати.
– Де це записане? На основі чого? Ти їм що, довіреність показав? А не треба показувати нічого! – чоловік зривається на крик. – Кажи завжди: мені людина, яка живе в Києві або у Вільнюсі, дала машину. Довіреність у Білорусі не треба. У мене було чимало таких конфліктів і з білорусами, і з литовцями. Придумають х**ню якусь – і хочуть грошей здерти. Знаю я їхні такси: 10 євро в литовців, 10 баксів – у білорусів. Відповідаю їм: "Мужики, почекайте, за 15 хвилин я з журналістами приїду – ви інтерв'ю дасте про те, на основі чого затримуєте". І вони швидко відстають. Так і ти: затримали – закрий машину, піди в кафе й сиди там. Їм скоро набридне стояти на холоді й відчепляться. Трохи нахабніше треба з ними.
Питаю, скільки всього коштуватиме купити авто через Мар'яна. До вказаної під лобовим склом ціни треба додати 150 євро за довіреність від нього, 43 євро – за литовські номери, 7 – за страховку й зо 20 – за техогляд.
Загалом 270 євро, – каже Мар'ян. І можна роками їздити Україною й світом, не платячи за дороге розмитнення автівки. Без гарантій, за сірою схемою – але дешево.
За цією чи подібною схемою з Литви в Україну завезли десятки тисяч автомобілів. Їх називають "євробляхами". Вони фактично перебувають в Україні й належать українським власникам, але їздять на іноземних номерах. Проти них висловлюються і політики, й офіційні продавці автівок, і частина водіїв. Адже це – невідомий стан машини, яку купуєш. Але ж де в Україні можна знайти 15-річний Mini Cooper за 2900 євро чи річну Honda Civic за 4850? З одного боку, це протест проти високих цін на авто в Україні. З другого – маневри за межі законності.
У Литві про українські пристрасті майже не знають.
– Чув про такий бізнес. Але думав, пару десятків автівок продали – і по всьому. Справді тисячі машин? – дивується редактор відділу розслідувань литовського онлайн-видання 15min.lt Шарюнас Черняускас.
– Ми цією темою не займались, – каже Вайдотас Бенішюс, редактор у найбільшому інформагентстві країни Baltic News Service. – Чув лише нарікання литовських водіїв, що через цей потік машин страхові компанії підняли ціни. А ще доходили чутки, що на авторинку в Каунасі (друге за величиною місто Литви. – Країна) є жінка, на яку вже тисячі автівок зареєстровано. Але до неї в нас руки поки що не дійшли.
З цією жінкою знайомий киянин, покупку якого не пропустили білоруські прикордонники. Відходимо від Мар'яна, й Олексій – так він назвався – розповідає подробиці свого життя. Чотири останні роки воно тісно пов'язане з литовськими авторинками.
– Молдованка вона. Автівок має стільки, як арабський шейх, – сміється Олексій. – Знайшла свою нішу.
На авторинку в Каунасі машини коштують у середньому на 200–500 євро дешевше, ніж тут – за його словами. Бо туди товар везуть поромом зі Скандинавії. Це швидко й дешево. Щоправда, оскільки клімат у Фінляндії й Швеції вологіший за німецький, технічний стан автівок буває гіршим за "гарюнайські".
– Є там майданчик, де весь товар – до 800 євро. Барахолка така собі, як наші магазини "Все по 3 гривні", – каже Олексій. – Але й серед купи лахміття можна знайти щось пристойне.
Дістає з кишені смартфон і показує телефонний номер, підписаний "Лит, Оф Фирм":
– Ця каунаська фірма за 30 євро зробить усе те саме, що цей Мар'ян – за 150. І все легально.
Що Олексій робить із купленими авто? Виявляється, має в Києві невелику службу таксі. Всі її машини – на литовських номерах.
– Першу купив 2013-го. Потаксував рік, тоді доплатив і обміняв на дорожчу. Згодом заробив на кілька інших таких автівок. Тепер маю вісім "литовців", і ось приїхав іще за двома. Звичайно, не завжди отримуєш те, до чого готувався. Але за чотири роки серйозних проблем із цими машинами не було.
Руки чоловіка – брудні й недоглянуті. Він не схожий на бізнесмена навіть середньої руки. Скоріше, тільки почав виходити в прибуток. На екрані телефону видно, що напередодні Олексій дзвонив у каунаську фірму кілька разів.
– Якраз про оформлення домовлявся, – пояснює. – У дівчини день народження скоро, пригледів їй "Мерс" – тисчонка євро лише. Купив, доїхав до кордону – а там білоруські митники й зупинили.
На прощання Олексій ділиться планами їхати на Київ через Польщу. Так шлях на третину довший, дорога гірша, однак митники – поблажливіші.
Кафе на авторинку запахами, інтер'єром і меню нагадує радянську їдальню. Порція розсольнику коштує 1,5 євро, макарони з підливкою – 1 євро. Це дуже помірні для Литви ціни.
– Звичайно, так собі той Nissan. Але за півтори тисячі, на більше і сподіватися гріх, – каже російською жінка з пишним світлим волоссям чоловіку. Стоять із підносом у черзі. – Буде на чому моркву з городу возити.
– Наступного року, може, купимо тут синові недороге щось, – відповідає той.
З-за столу біля вікна долинає російська з білоруським акцентом. Троє чоловіків-продавців обговорюють результати робочого дня.
– Шкода, російський ринок прикрили. Виторг значно більший був. І казахи перестають їздити до нас. Сьогодні я хіба що на обід заробив, – каже один.
Росія кілька років тому запровадила норму: кожна продавана в країні модель автівки повинна мати сертифікат безпеки. Його видають після трьох офіційних краш-тестів. Оскільки більшість із наявних в асортименті "Гарюнай" авто вже знято з виробництва, проводити ці краш-тести нікому.
– Але добре, що українців навалило. Тепер вони нам касу роблять.
Сьогодні п'ять Toyota продав їм, –
говорить інший продавець.
Чоловіки піднімають келихи пива – за витривалість литовських Toyota. І за українців.
Поїздка автора до Литви відбулася в рамках проекту "Точне відображення Угоди про асоціацію Україна – ЄС в українських медіа". Його втілює польський Фонд міжнародної солідарності у співпраці з українськими ГО "Інтерньюз-Україна" й "Товариство Лева"
3 
1
Коментарі