Океан увечері плюскотить біля пальм, а вранці відступає до обрію

У Кенії третина населення виживає за один долар на день

Ніяких поліетиленових пакетів, інакше величезний штраф – попереджають нас перед польотом у Найробі. Тому пакую речі в полотняні мішечки. І в аеропорту не обмотую валізи плівкою.

У Кенії з 2017 року діє найжорсткіший у світі закон про заборону пластикової тари. Тим, хто виробляє, продає чи використовує поліетиленові пакети, загрожує чотири роки тюрми або 40 тисяч доларів штрафу.

 

Якщо ви йдете вулицею з кульком у руці, поліція має право вас затримати. Хоча закон спрямований передусім проти виробників поліетиленової тари. Дехто з порушників уже отримав тюремні строки. До таких заходів кенійську владу спонукала загроза потонути у відходах. Вулиці багатьох тамтешніх міст нагадують звалища. Жмутки пластику знаходять у шлунках забитої худоби. Екологи б'ють на сполох.

Моя валіза без перешкод долетіла з Одеси в Найробі. А пакети з duty free, якими поповнився багаж після пересадки в Дубаї, кенійський прикордонник попросив залишити в аеропорту.

День перший

Найгірший кошмар кенійця за кермом – збити корову масаїв. За таке можна по­пла­титися життям, каже наш водій Джеф дорогою на ранкове сафарі. Тож, якщо лихо ненароком трапилося, краще одразу бігти в поліцію.

Все життя цього кочового племені обертається навколо їхньої худоби. Молоком харчуються, кров'ю лікуються, з кізяків ліплять житла. Масаї вірять, що бог Нгаї створив корову спеціально для них. І що колись давно разом зі своїми коровами все плем'я драбиною спустилося на землю з небес.

Після вечірнього сафарі нас кличуть на посиденьки до багаття. У лодж-готелі неподалік національного заповідника Амбоселі, де ми зупинилися на нічліг, масаї з навколиш­ніх сіл влаштовують шоу. Під гортанні пронизливі звуки кожен по черзі виходить у центр кола, показуючи свої силу та спритність. Першим хлопцем на селі це плем'я вважає того, хто може зі списом вполювати лева і стрибає найвище.

День другий

"Нюхом чую левів!" – кричить Джеф. Ми вже годину гасаємо рудою саваною у джипі для сафарі з відкидним дахом. Бачили слонів, жирафів, буйволів, зебр і гієн, грифів і страусів, гепардів і антилоп. Звірини тут сила-силенна. Спочатку ми хапалися за біноклі й фотоапарати, ледь запримітивши в хащах чиїсь вуха чи роги, тепер лише ліниво повертаємо голову.

Затамувавши подих, вдивляємось у савану, де кілька джипів зупинилися півколом. Під'їжджаємо ближче. Так і є. Посеред вигорілої трави мирно спить "біг папа", як каже про лева Джеф. Наш движняк царю звірів не заважає дрімати. Ми наїхали впритул, колесом майже на гриву, а лев розплющив одне око й знову заплющив.

Вбивати левів у Кенії заборонено. В заповідниках ось уже 10 років, як побороли браконьєрство. Тож тварини людей не бояться. Ніхто й не думає ховатися – пасуться, полюють, їдять здобич у кущах.

Найкращий "асортимент" звірів – у заповіднику Масаї-Мара. Тут гарантовано зустрінеш усю "велику африканську п'ятірку" – лева, леопарда, буйвола, слона й носорога.

Масаї-Мара нам залишили "на закуску", після відвідин Амбоселі та Східного Цаво. Щоб побувати у трьох націо­нальних парках, довелося долати великі відстані. Тому раджу туристам обмежитися Масаї-Мара. Особливо, якщо приїдете сюди в сезон великої міграції, що триває з липня по вересень. Тоді мільйонні стада антилоп гну сунуть до Кенії із сусідньої Танзанії, а за ними назирці йдуть хижаки. Ми на велику міграцію спізнилися, чули лише розповіді очевидців.

Над саваною сіло сонце, швидко спадають сутінки. Водій жене машину геть із парку – мусимо встигнути до закриття, інакше оштрафує охорона. І раптом перед нами на дорозі у світлі фар виринає стадо слонів. Джеф різко гальмує. Але "біг мама" – головна слониха – явно не в гуморі. Трусонувши вухами, робить у наш бік кілька кроків. Її зупиняє ревіння мотора. Це водій газонув на місці. Слониха, відсахнувшись, розчиняється в темряві.

– Могла пом'яти мені машину, – бурчить Джеф.

День третій

Наш водій – із племені кікую. За 10 днів мандрівки країною начулися від нього історій більше, ніж від гіда. Довідалися, наприклад, що хлопчики-масаї після обряду обрізання висушують свою крайню плоть і носять її під одягом, прив'язану до пояса. Звідси й легенди про "два пеніси масаїв" та про їхню надзвичайну чоловічу силу.

Джеф навчив нас також кількох слів на суахілі. "Джамбо", яке ми чули на кожному кроці, означає "привіт". А "акуна матата" перекладається, як "розслабся" – така собі кенійська життєва філософія.

Джеф – це християнське ім'я чоловіка. Африканського не вимовлю. Він знає п'ять мов, служив десантником у кенійській армії, з миротворчим контингентом побував у Югославії. А нині возить туристів на сафарі. Так заробляє на освіту своїм п'ятьом дітям. Старша донька вчиться в університеті в Лондоні.

Серед клієнтів, каже, найбільше любить американців, бо залишають щедрі чайові. А клопоту найбільше з росіянами. П'ють на сафарі горілку й не слухають порад. Одного лев мало не вбив, коли той виткнувся по пояс із вікна, щоб зробити селфі.

 

День четвертий

Момбаса – портове місто на узбережжі Індійського океану. Сюди туристи зазвичай вирушають, надивившись на левів і слонів. Пляж Діані тут вважають найкращим у всій Африці. На такому дрібненькому й білому, як борошно вищого сорту, піску я не засмагала ще ніколи.

Кенія для українців – далека й дорога. Середня ціна сафарі на сім днів коливається в районі 2,5 тисячі доларів. А якщо хочеш об'їхати кілька заповідників, політати над стадами тварин на повітряній кулі, пожити в готелях на зразок легендарного "Жираф Манор", де тварини зазирають у вікна номерів, тоді і в 30 тисяч доларів не вкладешся. Тож їдуть сюди заможні й тільки в індивідуальні тури.

Але є й добра новина. В почесному консульстві України в Кенії планують запустити з Одеси до курортної Момбаси прямий чартерний рейс. А для масового ринку готують новий туристичний продукт "Доступна Кенія" – тисяча доларів із перельотом.

День п'ятий

– Бачите ту пані? – Джеф показує у вікно на європейку середнього віку, яка вирізняється в натовпі перехожих.

– Італійка, приїхала по секс, – заявляє Джеф.

На курортному узбережжі Кенії звикли до секс-туризму. Причому, на відміну від наших уявлень про це явище, тут споживачами таких послуг є жінки. На пляжі при кожному готелі чергує, видивляючись клієнток, зграйка біч-боїв.

Зранку ми пішли прогулятися дном океану. Він тут гарячий, як юшка. Увечері плюскотить біля підніжжя пальм, вранці відступає далеко до обрію. А ось і "пляжні хлопчики". Навперебій пропонують провести мілиною, щоб не наступили на морського їжака, чи показати морську зірку.

У Кенії третина населення – за межею бідності. Виживають за 1 долар на день. Тож на туристів багато хто розраховує. Є навіть слівце на означення білих людей: "мзунгу" – "гаманець із білої шкіри".

Приємна несподіванка чекала на нас під час екскурсії до древньої португальської фортеці Момбаси. Звідси, з "Форту Ісуса", колись вирушали у світ наповнені рабами кораблі. Про історію фортеці туристам тепер розповідає світлове піротехнічне шоу. Українською!

День останній

З узбережжя Індійського океану назад до кенійської столиці повертаємося потягом. Такий собі африканський варіант "Інтерсіті", тільки з баобабами, слонами та страусами за вікном. Залізниця йде впритул до старої вузькоколійки, збудованої ще за правління Британії.

В останній день перед відльотом на нас чекала прогулянка озером Найваша, заселеним бегемотами. А перед трансфером в аеропорт – вечеря з дегустацією м'яса крокодила. Це кулінарне шоу в готелі "Сафарі Парк" у Найробі відбувається щовечора кілька десятиліть поспіль. Доки на сцені триває вистава з африканськими танцями, офіціанти обходять столи з величезними шампурами, по черзі нарізаючи кожному гостю в тарілку 15 видів м'яса. Зокрема, м'ясо страуса, верблюда й крокодила. Смачне, нагадує копчену курку.

Коли літак вирулював, здивував вигляд аеропорту Найробі, зарослого високою рудою травою. Здавалося, зараз на злітну смугу вийде лев. Адже один із націо­нальних парків Кенії розташований у центрі мегаполіса. Туристи фотографують диких тварин на тлі хмарочосів.

×