вівторок, 29 березня 2022 15:35

"Не можемо залишити скаженого звіра на волі. Бо рано чи пізно він шматуватиме інші народи"

До 24 лютого я жив у Італії. На вторгнення очікував, бо трохи вмію аналізувати ситуацію. Війна для мене не припинялася з 2014-го. Знайомий із розвідки США попередив, що кібератаки на урядові сайти означатимуть початок активної фази. 22–23 лютого побачив, що сайти або некоректно працюють, або й зовсім перестали. Вранці вже було бомбардування.

До 8:00 я склав рюкзак. Попередив партнерів, що припиняю будь-яку діяльність. Домовився за машину, що підкине до польського кордону.

Війни не зупиняють, а виграють

Мотивація – щоб ми жили в мирі, щоб наші діти могли навчатися, де хочуть, і щоб ніхто не вказував, що вони мають з'їсти сьогодні чи завтра. По-друге, повернувся в Україну заради наших хлопців. Багато з них загинуло на передовій. Я теж маю свій борг заплатити. Я тут, щоб зберегти життя тих, кого колись навчав – був інструктором із тактичної підготовки. Вони для мене важать більше за мою фізичну родину. Хочу, щоб вони будували нашу нову країну.

У Польщі взяв із собою волонтерку, з якою давно спів­працюємо. На кордоні бачив натовп переляканих жінок із дітьми, які йшли пішки через пропускний пункт. А також – довжелезну вервицю машин, де сиділи лоби – здорові мужики, які тікали під шумок.

Мав мету – якнайшвидше дістатися Києва, де був мій батальйон. По той бік кордону мене мало чекати авто. До нього довелося пішки йти 12 кілометрів через два села, бо машини біля кордону стояли у три ряди. Дістався Тернополя, а звідти – до столиці.

У батальйоні були всі знайомі. Більшість була в Європі чи Америці, але приїхала. Вдячний їм за це. Зібралися, бо розуміють, що мають бути тут.

  Валерій БОНДАРЕНКО, 50 років, архітектор. Народився 1972 року в Коломиї Івано-Франківської області. Батько був військовослужбовець, мати – бухгалтерка. Навчався в Ленінградському військово-морському училищі. Пішов в армію і покинув навчання. 20 років тому переїхав до Польщі. Там здобув освіту архітектора. Працював у Чехії, Франції, Італії. Займався будуванням круїзних лайнерів. Згодом створив фірму з оздоблення яхт. У 2014–2015 роках воював на Донбасі. Зараз воює в 5-му окремому батальйоні добровольчої армії. Знає англійську, італійську, чеську, словенську, польську мови. Російську мовою не вважає. Улюблені письменники Іван Котляревський і Редьярд Кіплінг. Розлучений, має доньку
Валерій БОНДАРЕНКО, 50 років, архітектор. Народився 1972 року в Коломиї Івано-Франківської області. Батько був військовослужбовець, мати – бухгалтерка. Навчався в Ленінградському військово-морському училищі. Пішов в армію і покинув навчання. 20 років тому переїхав до Польщі. Там здобув освіту архітектора. Працював у Чехії, Франції, Італії. Займався будуванням круїзних лайнерів. Згодом створив фірму з оздоблення яхт. У 2014–2015 роках воював на Донбасі. Зараз воює в 5-му окремому батальйоні добровольчої армії. Знає англійську, італійську, чеську, словенську, польську мови. Російську мовою не вважає. Улюблені письменники Іван Котляревський і Редьярд Кіплінг. Розлучений, має доньку

Базуємося в Києві, але працюємо в різних напрямках. Хтось пішов у Збройні сили, хтось – у сили спецоперацій. Я подався в Український добровольчий батальйон. Виконуємо завдання із захисту територіальної цілісності нашої батьківщини. Маємо знищити ворога. Не повинні зупинятися на кордоні, а гнати його далі.

Не хочу для своєї країни 1939 року, не хочу, щоб її розділили. Маємо знищити зло. Дійти до Курильських островів і повернути їх японцям. На це є одна проста причина – ми не можемо залишити скаженого звіра на волі. Бо рано чи пізно він рватиме і шматуватиме інші народи. Ічкерія, Осетія, Сирія, – де Росія встромить свої пальці, там завжди є горе, страх і безлад.

Україна зараз захищає всю Європу. Ми на передньому краю і мусимо боротися до перемоги, щоб європейці нарешті зрозуміли, що з Путіним ніяких домовленостей бути не може.

Війни не зупиняють, а виграють. Якщо знищимо ворога на нашій території і поженемо його далі, Європа нарешті все зрозуміє і прокинеться від летаргічного сну. Третя світова вже почалася. Вже. Та Захід вважає, що це справи України і РФ. Вони дають нам зброю і вважають, що нашими руками можна жар загрібати. Але навіть Друга світова була виграна союзниками в коаліції. Коли до цієї борні долучаться інші країни і ми зайдемо на територію Московії, розпорошимо її, можливо, тоді там запанує якийсь демократичніший уряд.

Утім це буде з іншим поколінням, цього не зміниш. Зараз росіяни розуміють лише мову сили. Не вміють працювати і створювати блага. Вміють тільки грабувати і продавати надра.

Один наш вартий 200 москалів

Наші воїни розуміють, що москаль рано чи пізно прийде до їхніх домівок у Дніпрі, на Тернопільщині та Львівщині. Під час АТО жителі інших регіонів вважали, що в їхній хаті завжди буде мир. Та помилялися. Наші хлопці розуміють, на що йдуть. І хоч ми теж втрачаємо бійців, та один наш вартий 200 москалів.

Коли виграємо цю війну, будемо боротися, щоб ті чоловіки, хто виїхали з України, не могли повернутися, не працювали тут і не будували своїх бізнесів. Якщо це не їхня війна – то це не їхня країна. Вони не мають права тут перебувати.

Коли побудуємо нормальну державу, повернуся до улюбленого заняття – будуватиму яхти.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу".

Зараз ви читаєте новину «"Не можемо залишити скаженого звіра на волі. Бо рано чи пізно він шматуватиме інші народи"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути