Під час голодування людина думає тільки про важливе

– Це місце – як Ноїв ковчег. Тут різні "тварі" спілкуються – від політиків до музикантів, вуличних хуліганів і художників, – жартує 31-річний Микола Виговський у столичній галереї "Партком" на вулиці Рейтарській. Увечері тут гамірно. В одній залі репетирують музиканти, у другій – спілкуються активісти.

Верховна Рада проголосувала за поправку, що дозволить розблокувати розслідування злочинів проти Майдану. Завдяки чому справа зрушила з місця?

– Адвокат родин героїв Небесної сотні Євгенія Закревська голодувала 13 днів. Добивалася, щоб народні депутати розглянули й підтримали закон про Державне бюро розслідувань. З поправкою, аби прокурори, які розслідували справи Майдану, змогли перейти у ДБР і продовжити там роботу в новоствореному управлінні у справах Майдану.

Мене обурило, що навіть після кількох днів її голодування не було жодної реакції влади. Ключова її помилка – позиція страуса й неправильна комунікація.

Закон повинен запрацювати не пізніше 1 січня. Є небезпека, що в цьому підвішеному стані слідчі розбредуться, перейдуть в інші підрозділи. Вже немає жодного слідчого, який би займався справами побиття студентів у ніч на 30 листопада 2013 року, першого штурму Майдану, січневими вбивствами – Сергія Нігояна, Михайла Жизневського та інших. Зупинилися слідчі експерименти по 20 лютого 2014-го. Розслідування треба якнайшвидше поновити.

Винуватців таких гучних справ, як майданівські, не можна залишати без покарання. Ще важливіше покарати тих, хто віддавав накази. Розуміючи, що організовують масове вбивство людей. Вони, хай і не всі, поновилися на посадах. Тобто мають навички ефективного менеджменту в найгіршому розумінні.

Зараз багато зацікавлених злити розслідування. Це легше зробити в тиші. Наше голодування нагадало про важливість тих подій.

 

Суспільство вже забуває про злочини проти Майдану?

– Так. Менше звертає увагу. Суди у справах Майдану відвідують лише родини постраждалих. Більшість українців дбають про виживання – потрібно годувати дітей і опалювати житло. Врешті активний завжди невеликий відсоток населення – не більш як чверть. Та вони втомилася боротися.

Як ви витримували голодування? Який день був найважчий?

– Ніколи раніше цього не робив. Найважче було першого дня. Хотілося їсти, відчував слабкість, запаморочення, сонливість. Але це можна було терпіти.

Під час голодування людина перебуває у стані зміненої свідомості. Зайвого до голови не бере, бо нема ресурсу. Думає лише про важливе. Такий стан – максимальна ефективність. За тиждень я втратив 8 кілограмів. Важу 74.

Як виходите з голодування?

– Допомагає кохана, яка цікавиться дієтологією. У перші дні треба їсти мало й часто. Сьогодні обідав пареними овочами.

Микола відкриває баночку дитячого харчування з броколі. Повільно їсть пюре маленькою пластиковою ложкою.

Пишете в соцмережі, що хочете перейти на вегетаріанство.

– Тиждень-два не можна буде їсти м'яса. Думаю, зможу не повертатися до нього взагалі. З етичних міркувань. 2012-го я став вегетаріанцем. Чотири роки тому зірвався.

Президент зустрівся зі студентами, яких побили на Майдані наприкінці листопада 2013-го. Як це оцінюєте?

– Коли заявляє, що для нього справа важлива, це тішить. Але я пам'ятаю жарт "95-го кварталу": "Якщо на протестувальників одягнути вовняні светри, а правоохоронцям видати ебонітові палички, то можна виробляти електрику". Добре було б, якби вибачився за ці слова.

Як за півроку показала себе влада? Що в її підходах вас непокоїть?

– Цей президент мені більше подобається, ніж попередній. Тільки не можу зрозуміти, що буде із зовнішньою політикою. Якщо йтиметься про втрату суверенітету, здачу територій чи зміну геополітичного вектора, я готовий чинити спротив.

Бентежить вплив на президента Андрія Богдана, колишнього адвоката Ігоря Коломойського. Цієї цинічної людини забагато. Він має справи з Андрієм Портновим (колишній заступник глави Адміністрації президента Януковича. – Країна) і не приховує цього. Якщо президент зможе убезпечитися від цього впливу, буду ним задоволений.

Чим Зеленський кращий за Порошенка?

– П'ять років я просував реформи. Робилися цинічні речі, щоб їх гальмувати. Я працював над пропорційною виборчою системою з відкритими списками. Влада ж уклала пакт ненападу з бандитськими елітами Одеси, Херсона та інших міст. Відбулися замахи на активістів, убивство Катерини Гандзюк. Бандити почувалися безкарними. Домовилися з "Першим", як називали Порошенка, що дадуть йому результат на виборах. Тепер маємо бандитські еліти, що вкорінилися на місцях, і президента, який програв.

Політтехнологи Петра Порошенка нагнітали істерію й ділили суспільство: є 25 відсотків "ельфів", а решту зневажливо називають зебілами. Поляризація небезпечна в країні, що воює.

Ви недавно згадували, що світ стикнувся з поняттями "постправда" і "нова щирість". Що маєте на увазі?

– Це можна простежити в мистецтві. Американка 16-річна Біллі Айліш записує в кімнаті простенький музичний альбом на синтезатор. Він вистрілює так, що авторка отримує "Ґреммі" і починає збирати стадіони. Просто й наївно, але щиро.

Це завойовує прихильність людей не тільки в мистецтві, а й у політиці. Трамп – відповідь на цей запит. Зеленський із серіалом – теж. Люди втомилися від складних історій, хочуть простоти й щирості. Нова щирість відповідає двом критеріям – здається простою і справжньою. Цей запит є в усіх сферах життя.

Вважаєте, поняття демократії в старому розумінні вичерпується?

– Технічні засоби дають змогу через інтернет підібрати меседж до кожного виборця. Завдяки клікам, уподобанням складається психологічний і соціальний портрет людини, їй підносять інформацію відповідно до її потреб. Раніше у племенах це робили шамани, тепер – інтернет.

Ці методи ширитимуться. Зростатиме не рівень політичної культури, а просунутість технологій, що формують суспільну думку. На це мусимо реагувати. Інакше на демократію чекає криза. Або всі домовляться, що маніпулювати вибором людей не можна, і навчаться це відстежувати. Або доведеться шукати нові форми державної влади. Здається, що до кінця століття роль держав буде знівельована і виникнуть нові форми – ком'юніті, де урядування буде горизонтальне і швидше.

Знаючи це, ви намагаєтеся в інтернеті залишати менше особистої інформації?

– Цього не уникнути. Потрібно не боятися, а розуміти.

Недавно "Дзеркало тижня" оприлюднило соціологічне опитування, здійснене на окупованих територіях Донбасу. За ним, понад половину тамтешнього населення хочуть увійти до складу Росії. Чому так відбувається?

– Мене вразили ці результати. Потім почув, що його виконувала компанія, яку підозрювали в маніпуляціях. Однак опитування показало: ми слабко розуміємо, що насправді відбувається на окупованих територіях. Очевидно, там склався свій, зовсім інший контекст. Маємо проблему – як тих людей абсорбувати в тіло України.

Я спілкувався з людиною звідти. Побачив цілковите відторгнення будь-якої співпраці з органами влади. Тамтешні жителі сприймають державу як щось вороже, від чого треба триматися подалі. Мій дід розповідав, 1921 року, коли він був немовлям, комуністи вбили його батька. Бо той мав оббиту бляхою хату. Все життя дід боявся привернути до себе увагу влади. Намагався зайвий раз не потрапляти на очі. На сході цей страх відродився. Це може виправити здорова суспільна дискусія. З ними треба вести діалог.

Ви народилися у Львові. Київ полюбили чи терпите?

– Я вже не зміг би жити у Львові. Прекрасне місто й люди, але не вистачає масштабу дискусії. Мені було б затісно. У Києві відбуваються процеси, на які можу впливати й робити щось хороше.

Що вдалося?

– Після навчання рік працював у Києво-Святошинському суді. Це був період, коли виплачували пенсії дітям війни. Щодня приймав по 150 заяв від бабусь і дідусів. Щоб розвантажити суд, була вказівка завертати такі, що хоч трохи не відповідають формі – підпису бракує, немає копії. Мені неважко було зробити ксерокс. Начальство сварило. Врешті мене звільнили.

Працював у юридичних фірмах. Особливого задоволення не отримував, бо це було обслуговування бізнес-інтересів. Мріяв робити щось суспільно корисне. Коли почалася Революція гідності, з однодумцями створили громадський сектор Євромайдану. Підтримували учасників протесту, розміщували людей. За зиму поселили 15 тисяч.

У березні 2014-го запустили "Реанімаційний пакет реформ" – об'єднання громадських організацій, що просувало реформи. У перший рік після революції влада з переляку ухвалила десь 60 наших законів.

Я просував реформу державної служби, автором якої є Ігор Коліушко. Вона передбачала справедливі конкурси на посади. Закон ухвалили, але чиновники поділили сфери впливу й почали в ручному режимі призначати своїх. Зрозумів: поки є договорняки і брак політичної волі, змін не вийде. Потрібно міняти еліту. Зробити це за виборчими правилами часів Януковича не вийшло б. Тому із громадською організацією "Центр UA" і рухом "Чесно" я пробував повоювати за виборчу реформу. Наче успішно.

Маєте друзів, з якими розходитесь у політичних поглядах?

– Так. Але мені вистачає вміння розділяти особисте й політичне. Поважаю людей, якщо їхня інша позиція щира, а не обслуговування фінансового інтересу. Можемо дискутувати. Не варто замикатися у своїй бульбашці, щоб не втрачати критичності мислення.

×