Міністерство культури на мільйон гривень замовило книжки видавництву, розташованому на горищі

6

Фото: фото: Тарас Подолян

Горище багатоповерхівки на околиці Києва. Три кімнати, в яких поміщаються лише стіл і пара стільців. Тут розташоване видавництво "Грані-Т". Приїжджаємо в робочий день о 15.30. Проте в офісі – лише дівчина, на вигляд років 20, на ім'я Ніка. Називається менеджером. Каже, що ні власників видавництва, ні директора нема. Та й узагалі нікого – нема.

–?Інколи вони приходять, – сором'язливо крутить у руках горня з намальованими полуницями. – Але інколи. Ніхто не може навіть сказати, коли вони будуть.

–?А головний редактор?

–?Працює дистанційно.

–?Може, хтось із юристів є?

–?Юридичний відділ у нас поза штатом.

–?А бухгалтер?

–?Та нікого нема. Я вас пам'ятаю, це ви мені весь час запити шлете. Передала керівництву ваш телефон. Але з того часу ще ніхто не виходив на зв'язок.

"З того часу" – це від 25 вересня. Ми довго шукали книжки "Граней-Т" у магазинах. Майже нічого не знайшли. Їх можна купити через інтернет-магазин "Екситон", що належить Володимирові Пузікову. Його дружина Ганна Макаренко – власниця "Граней-Т". Офіс "Екситону" – у цьому ж тісному горищі з дешевим столом.

–?В "Екситоні" теж нікого нема, – розводить руками Ніка й показує на зачинену кімнату навпроти.

Торік "Грані-Т" виграли державний тендер на постачання книжок до українських бібліотек. Мали ­завезти 32 тис. примірників. Це – "Наші птахи" Олеся Ільченка, "День Кота" Катерини Булах, "Чого Волошка запишалася?" Дмитра Чередниченка, "Чи шкідливо ходити покрівлями гаражів?" Марини Павленко, "Тьотя Бегемотя" Юрія Бедрика, "Український квітник" Зірки Мензатюк, "Скарб Солоного лиману" Сергія Огульчанського та "Вікно до собаки" Галини Ткачук. Видавництво вже друкувало їх раніше. Ми обійшли зо два десятки бібліотек. Переглянули технічні сторінки завезених туди "Гранями-Т" книжок. Частина накладу – те, що лежало на складі ­видавництва. Наприклад, у Київській обласній бібліотеці для дітей книжка "Вікно до собаки" з тиражу 2011-го та "Скарб Солоного лиману", надрукований за півроку до виграного тендера. А до столичної книгозбірні ім. Лесі Українки завезли "Тьотю Бегемотю" 2010 року.

–?Ціни на крейдований книжковий папір суттєво знизилися 2012 і 2013 року, – кажуть у компанії "Укрімпорт", що ним торгує. – Це пояснюється тим, що на ринок зайшло багато китайського паперу. А 2010-го ми продавали тільки європейський. Тоді папір коштував 11 тисяч гривень за тонну, а китайці тепер по 10 пропонують. Тому папір на книжку формату "Тьоті Бегемоті" ­зараз обійдеться видавництву у 6 ­гривень за примірник. А 2010 треба було заплатити на гривню-дві більше.

48-сторінкова "Тьотя Бегемотя" вийшла 2010 року саме на крейдованому папері. Якби її друкували 2012-го, коштувала б дешевше. І собівартість її була б нижчою. Відтак, державних грошей на неї пішло б менше.

29?100 примірників із державного замовлення "Грані-Т" начебто додрукували в харківській фірмі "Побутелектротехніка". Це підприємство торгує скотчем, чохлами, гумою, фарбами і клеями для друку книжок. Два роки тому саме в нього замовляло друк підручників Міністерство освіти. Проте фірму перевірила Рахункова палата. І виявила, що "Побутелектротехніка" нічого не друкує, а замовляє цю послугу в інших видавництвах. Собі ж залишає 65–84% державних грошей. Відтоді Міністерство освіти напряму книжок у "Побутелектротехніки" не замовляло.

Ми вирішили й собі надрукувати щось у цьому підприємстві. Телефонуємо до Харкова. Відповідає хриплий жіночий басок.

–?По поводу книг? Это другой телефон.

–?А до кого звернутися?

–?Там, я думаю, что Евгений. Но там вам точно подскажут, куда обратиться.

–?Ви не знаєте?

–?Нет.

–?А яке прізвище цього Євгенія?

–?Он там один.

–?У який відділ звернутися, якщо Євгенія не знайду?

–?Даже не скажу.

–?Ви ж секретар?

–?Нет. Я менеджер.

"Ґуґлимо" номер, що нам дали в "Побут­лелектротехніці". Це – видавництво "Харків". Його засновником є ПАТ "Державна акціонерна компанія "Укр­видав­поліграфія", що підпорядковується Міністерству освіти. ПАТ з 2008 року через свої корпоративні підприємства закупило в "Побутелектротехніки" ­папір для книжок, клей та фарби на 39 млн 806 тис. 400 державних гри­вень. Також на 6 млн 629 тис. 700 державних гривень "Укрвидавполіграфія" придбала клею і фарб у харківської фірми "Снарк". Її власник – той самий, що і в "Побутелектротехніки" – колишній харків'янин, тепер житель Ізраїлю Михайло Шифрін.

Набираємо номер видавництва "Харків":

–?Це "Побутелектротехніка"?

Пауза.

–?Да, – відповідає приємний жіночий голос.

–?Мені потрібен Євгеній. Хочу ді­знатися, скільки коштуватиме друк книжки.

–?Жени нет, но вам помогу я.

Кажу, що треба до Нового року надрукувати 3 тис. примірників книжки на 100 сторінок. Співрозмовниця називається Тетяною і розпитує, яка має бути палітурка, припресовка і внутрішній блок.

–?У вас такой формат, что 100 никак не получится. Как минимум нужно, чтобы было 104, – зауважує. – А кто вам дал наш телефон?

–?Відділ реалізації.

–?Как ваше предприятие называется? – чую, як жінка вмикає диктофон. – Вы же знаете, что звоните в Харьков? Вам легче было бы звонить по киевским типографиям, – довго відмовляє мене від замовлення. – Здесь же у вас еще ­доставка будет в Киев. Подумайте.

Прошу Тетяну назвати прізвище. Кілька секунд вагається, потім представляється:

–?Еромасова.

Отже, це голова профспілки видавництва "Харків". Тетяна обіцяє пере­дзвонити до вечора. Проте слова не дотримує.

Телефонуємо наступного дня – в "­Побутелектротехніку". Слухавку бере "менеджер". Прошу з'єднати з ­Тетяною Єромасовою.

–?У нас такой нет.

–?Я телефонувала вчора щодо видав­ництва книжки.

–?Фамилию Еромасова вообще первый раз слышу.

–?Ви мене відправили до Жені.

–?А, ну да. У нас разные офисы, мы совсем в другом месте находимся. Вот куда вы вчера звонили Жене, туда и звоните.

–?Це ж видавництво "Харків"?

–?Ну, там, – пауза, – было выдавныцтво "Харкив". Теперь там производство "Побутэлектротехники".

Знову телефоную Єромасовій.

–?Це видавництво "Харків"? – питаю прямо.

–?Да. Мы не сможем вам сделать эту работу, – каже Єромасова. – В бли­жайшие три месяца никак не получится. Возможности у предприятия большие, но сейчас сильная загрузка.

–?Давно "Харків" працює з ПЕТ?

Пауза.

–?А почему я должна на такие вопросы отвечать?

Отже, виконати замовлення на 3 ­тисячі примірників за два з половиною місяці "Побутелектротехніка" не може. Хоча наприкінці минулого року начебто надрукувала "Граням-Т" 29?100 примірників за півтора місяця. Ми ще 25 вересня попросили "Грані-Т" показати кошторис на видання книжок, що побачили світ за державні гроші. І хоч видавництво зобов'язане було це зробити, не відповіло. Навіть після того, як ми навідалися в офіс "Граней-Т". Чому його керівництво так уникає зустрічі з пресою? Можливо, воно завезло до ­бібліотек продукцію зі старого накладу, а в "Побутелектротехніці" надрукували лише пару сотень книжок – про людське око?

Телефонуємо з цим запитанням до Міністерства культури. Саме воно під час державної закупівлі у "Граней-Т" не провело відкритих торгів. Угоду з видавництвом уклало за процедурою без конкурентів – "закупівля в одного учасника". Це означає, що книжку закуповують за тією ціною, яку в документи після непублічних перемовин внесуть Міністерство і видавництво.

–?Ми оголошуємо про закупівлю книжок до бібліотек, – каже начальник відділу аналізу та прогнозування діялності бібліотек у Мінкульті Лариса Нікіфоренко. – Кожне видавництво може запропонувати Міністерству свої книжки. При Міністерстві створюється експертна рада. Паралельно список поданих книжок іде в обласні бібліотеки. За результатами зводиться рейтинг. Хто набрав найбільшу кількість голосів, у того й купують книжки.

–?Хто підраховує ці голоси?

–?Я.

–?Правильно підраховуєте?

–?Ви ж не думаєте, що я беру на себе таку відповідальність – коригувати голоси? Жартуєте?

Питаю, скільки "Грані-Т" заплатили державних грошей друкарні і за що.

–?А як ми можемо знати? – дивується чиновниця. – У нас є лише договір, що вони поставили нам книжку.

–?Хіба вони не зобов'язані вам звітувати, де друкували ці книжки?

–?Звичайно, ні. Де вони друкують, я не можу перевіряти. Мені байдуже. Навіть якщо вони в себе дома зробили. Яка мені різниця – видало це ПП "Іван Іванович" чи "Іван Петрович"?

–?Це законно?

–?Незаконно, якщо я контролюватиму, де вони це роблять.

Видавництво "Грані-Т" працює з 2006 року. Біля його витоків стояли Володимир Павлятенко з міста Дніпрорудне Василівського району Запорізької області та Володимир Пузіков із Запоріжжя.

Павлятенко навчався наприкінці 1980-х на філософському факультеті Київського університету ім. Шевченка. Тоді ж там здобував освіту Ігор Дідковський – майбутній голова правління "Родовід банку", що належав нинішньому голові Національного олімпійського комітету Сергієві Бубці. Також Павлятенко працював у секретаріаті Кабміну.

–?Одним із моїх напрямків була робота з Держкомтелерадіо, – згадує Володимир Володимирович. – Я мав сприяти випуску постанов Кабміну про пільги для видавничої справи, звільнення від мита. Був людиною, яка сприяла спеціалістам Держкомтелерадіо.

Іще Павлятенко працював заступником голови Державної туристичної адміністрації. Цю установу 2005-го разом із Міністерством культури та мистецтв реорганізували у Міністерство культури і туризму, яке 2010-го стало Мі­ністерством культури. Воно й замовило книжки у "Граней-Т".

– Після помаранчевої революції як осколок преступного кучмістського режиму – скорочений, – згадує Павлятенко. – І як колишній чиновник почав шукати застосування своїм талантам. Ну, і створили з моїм партнером "Грані-Т". Назву придумав я. Означала вона – "грані таланту". Як набирали персонал? Я подзвонив із вулиці завідувачу кафедри поліграфії КПІ. Кажу: "Можна у вас хороших дівчат?" Прийшли дівчата й почали працювати. Те саме було з художниками. Під'їхав в академію на вулицю Смирнова-­Ласточкіна і лишив телефон методистці. А хто прийшов, того взяли. Бо якщо дитина довчилася до четвертого курсу, значить, вона явно не без таланту.

Володимир Пузіков – бізнесмен. У ­Запоріжжі мав рекламне агентство і страхову компанію. Познайомився з киянкою Ганною Макаренко і переїхав до столиці. На своїй сторінці у Facebook Макаренко вказує, що вона – родом із Києва, але живе в Іспанії. 2006-го вона створює фірму "Офаца Шевук". Директор цього підприємства Антон Панченко 2007 року очолює "Грані-Т".

–?"Офаца" торгувала книжками "Граней", – розповідає колишня головна редакторка видавництва Діана Клочко. – Багато купували приватні підприємці – на подарунки працівникам. На Новий рік, 8 Березня й інші свята по кілька назв замовляв "Євролаб".

Клініка "Євролаб" належить Андрієві Пальчевському. Вона та ще два його підприємства – "Сіті Інвест Сервіс" і "Центр лабораторних досліджень" – були або й досі зареєстровані за тією ж адресою, що й фірма нинішньої власниці "Граней-Т" "Офаца Шевук" – у нежитловому приміщенні №?43 на столичній вул. Грушевського, 28/2. Проте не лише цим "Євролаб" пов'язаний із "­Гранями-Т". Клініка була генеральним партнером видавництва під час акції "Вчися перемагати" 2010 року. Тоді Національний олімпійський комітет, Фонд Сергія Бубки та "Грані-Т" видали книжки про українських спортсменів, зокрема і про Бубку.

Пальчевський, як і власниця видавництва "Грані-Т", жив в Іспанії. Колишня його дружина Олена Воронова розповідала виданню tabloid.pravda.com.ua, що Андрій Іванович "подумував розпочати власний бізнес в Іспанії, але не склалося". Воронова і зараз живе в Барселоні. До Іспанії, за нашою інформацією, виїхала головний редактор видавництва "Грані-Т" Олена Мовчан. Ми надіслали їй через Facebook повідомлення з проханням зустрітися. Редакторка не відповіла і видалила автора "Країни" з друзів у соціальній мережі.

Андрій Пальчевський теж не хоче говорити про "Грані-Т". На СМС: "Прокоментуйте, чи правда, що видавництво належить вам або комусь із керівного складу ваших компаній", відповів двома знаками питання. СМС-прохання взяти слухавку проігнорував.

1?210 книжок продало видавництво "Грані-Т" через торгову мережу "Дім книги" цього року. 1999 – минулого, 1928 – позаторік. Три-п'ять "гранівських" книжок протягом місяця реалізує столичний магазин "Наукова думка". Дев'ять примірників за останні три роки збули у польській книгарні "Нестор".Це були видання "Граней-Т" накладу 2007 і 2008 років.
З мережами книгорозповсюдження Книгарня "Є", "Читайка" видавництво не працює

"А ми мали ці книжки скласти в мене в кабінеті?"

Торік "Граням-Т" замовив книжки Державний комітет телебачення і радіомовлення. 152?658 грн витратили на друк трилогії івано-франківського письменника Степана Процюка "Аргонавти", "Залюблені в сонце" та "Марійка і Костик". Друкували книжки шрифтом Брайля для незрячих.

30?993 державні гривні пішло на "рентабельність, загальновидавничі витрати та доставку". Розвезли надруковане в одну організацію товариства сліпих у Черкасах, решту – в сім бібліотек та інтернатів Київщини. До столичного інтернату №?5 для незрячих потрапило 204 книжки. Хоча в закладі вчаться 160 дітей.

–?Чого ви не сказали, що стільки книжок для інтернату – забагато? – цікавлюся в бібліотекарки Зої Василенко.

–?А нас хтось питав? – знизує плечима жінка.

–?Книжки Процюка – для наймолодших, – каже Олександр Кінберг. Він – директор Республіканського будинку звукозапису, саме тут "Грані-Т" друкували книжки Процюка. – У першому класі в школі-інтернаті сліпих дітей п'ятеро, ну максимум десяток. Не потрібні вони нікому в такій кількості.

–?Це правда? – питаємо в Олексія Кононенка, керівника департаменту видавничої справи Держком­телерадіо.

–?А ми мали ці книжки скласти в мене в кабінеті? – іронізує він. – У нас було завдання видати книжки до кінця року і розвезти. І ми це змушені були зробити. Бо, якщо не виконаємо бюджетної програми, наступного року нам виділять менше грошей. Книжки для сліпих мало б розвозити Українське товариство сліпих. Воно це робити відмовляється. Тому ми даємо їх тим, хто погоджується прийняти.

–?Чому спочатку не вивчити попит?

–?Саме зараз ми цим і займаємось.

Балотувався до російської Державної думи

Андрій ПАЛЬЧЕВСЬКИЙ, 52 роки, бізнесмен, політик і телеведучий. Не любить спілкуватися з пресою, майже не дає інтерв'ю.

Що про нього пишуть засоби масової інформації?

Народився 16 липня 1961 року в ­Києві. Вчився в Московському інституті іноземних мов на факультеті західних мов. Викладав англійську на військовій кафедрі Московського державного інституту міжнародних відносин. 1984-го одружився з Оленою Вороновою. У 1991–1993 роках очолював "Нутрасвіт АГ" – представництво американської Monsanto. Був директором російської компанії "Квест-ЮТС", входив до ради директорів ВАТ "Челябінськпиво". Обирався віце-президентом Спілки виробників пиво-безалкогольної та виноробної продукції Російської Федерації. 1995-го балотувався від Партії любителів пива до Державної думи. Родині Пальчевських начебто погрожували. Олена Пальчевська виїжджає до Іспанії, Андрій – до України.

2010 року був призначений першим заступником міністра у справах сім'ї, молоді та спорту Равіля Сафіулліна. Звільнений після запиту журналіста Володимира Бойка до СБУ щодо громадянства Пальчевського. Виявилося, що в Андрія Івановича воно – подвійне.

Торік розлучився з Оленою. Має від неї сина й дочку. Від другого цивільного шлюбу в Пальчевського також двоє дітей.

Власник українських підприємств "Харчова ароматика", "Центр лабораторних досліджень", "Сіті Інвест Сервіс", "Нова авіація України".

Заплатив компанії Virgin Galactic 250 тис. євро за політ у космос, мав злітати торік.

Ведучий телепрограм "Про життя" і "Глибинне буріння".

Знає англійську, іспанську та лаоську мови.

За інформацією http://uk.wikipedia.org,

http://www.svoboda.org, http://www.tsn.ua,

http://obkom.net.ua, http://4post.com.ua,

http://tabloid.pravda.com.ua

×