Майдан навчив не боятися

У Харкові мітинги почалися паралельно з Києвом. Вийшли десятки людей, поступово кількість збільшувалася. Через кілька днів зібралися дві тисячі.

Форуми активістів влаштовували в умовах цілковитої секретності. Але куди б ми не приїздили, там уже чекали тітушки. Вони були навіть у церквах. Влада казала, що в нас немає Євромайдану, а є купка божевільних.

Після 30 листопада 2013 року місцева влада почала організовувати напади на мітингарів. Палили машини, крали апаратуру, кидали коктейлі Молотова. Одного координатора підрізали. Та що сильніший був пресинг, то більше людей виходили на мітинги. Харківський Майдан відбувався щодня о шостій вечора біля пам'ятника Тарасові Шевченку. Збирали гроші хлопцям, які їхали до Києва.

 

22 лютого 2014 року з Києва до Харкова втік Віктор Янукович. У Палаці спорту був з'їзд депутатів Партії регіонів. Проголосили "Харківську народну республіку". Тоді кілька тисяч людей пройшли 8 кілометрів центром міста. Двічі штурмували адміністрацію.

Кілька місяців тривали акції на підтримку єдиної України. За літо арештували пару сотень найманців із російських Бєлгорода й Воронежа. Вони навіть не ховалися. Були в автобусах із російськими номерами та прапорами. Кричали, що будуть звільняти Харківську адміністрацію. З ними постійно були вуличні сутички.

Майдан навчив не боятися. Разом із товаришами придушували бунти сепаратистів, хоч було складно і психологічно, і фізично. Це нас загартувало.

Україна багато в чому залишилася совком, але реформи прийшли в усі сфери життя. Харків українізується. До Майдану були конфлікти через мову в спальних районах міста, а зараз набагато більше людей почали спілкуватися українською.

З'явилася велика кількість нових людей у громадському секторі. З активістами з інших міст демонтуємо пам'ятники радянського минулого. Доводиться надзвонювати сільським головам, поліції. Коли телефоную 25-й раз, кажуть: "Бог з тобою, демонтуємо. Тільки не дзвони більше".

×