вівторок, 24 січня 2017 11:57

Люди, які живуть на вулиці, швидко старіють. Ті, що виглядають на 60 років, не старші 45

У Києві близько 20 тисяч людей на ніч лишаються без даху над головою

Без даху над головою може залишитися будь-хто. Коли тільки починали працювати з безпритульними, серед них було чимало в минулому успішних радянських чиновників. Кілька років на Хрещатику просила милостиню жінка, яка свого часу працювала в дипломатичній місії УРСР при Організації Об'єднаних Націй.

На вулицю потрапляють за різних обставин. Літніх людей часто виганяють із квартир і будинків діти, бо батьки їм заважають. Одна жінка пішла з дому, бо її донька вийшла заміж. Зять виявився агресивний. Постійно лаявся і погрожував.

У Київ заробітчани їдуть у пошуках кращого життя. Працюють на будівництві. Взимку воно зупиняється. За українською традицією, не виплачують останню зарплату. Людина вимушена залишитися в Києві, доки назбирає грошей на квиток додому.

Із 2014 року подвоїлася кількість людей, які звертаються по допомогу. Ціни на все зросли, а зарплати залишилися на тому ж рівні. Навіть працюючі не завжди можуть забезпечити себе найнеобхіднішим.

багато родин, у яких подружжя працює, перебувають за межею бідності. Часто чоловіки після роботи приходять по безкоштовну їжу. Як Михайло. Він – двірник, має жінку і двох дітей. Даємо пайок на всіх. Два роки за грабіж відсидів у в'язниці. Вийшов на волю, а його квартиру продали. Допомогли йому відновити паспорт. Він одружився, влаштувався на роботу. Живуть у службовому приміщенні.

На вулицях Києва жодного разу не зустрічав біженців чи переселенців. Вони, як правило, звертаються у стаціонарні центри допомоги. Ними опікуються деякі церковні приходи. Слава Богу, немає і ветеранів АТО.

  Юрій ЛІФАНСЕ, 41 рік, голова Спільноти святого Егідія у Києві. Народився в Киві 16 січня 1976‑го. Батьки – метробудівники. ”Прадід – китаєць, тому маю таке дивне прізвище”. 1991 року поїхав на зустріч Папи Римського з молоддю в польському місті Честохово. Там познайомився зі Спільнотою святого Егідія. Тоді ж з друзями створив спільноту у Києві. Вона допомагає літнім, людям з інвалідністю, безпритульним та ув’язненим. ”Це – міжнародний рух у десятках країн. Вони без агресії намагаються змінити світ”. Закінчив педагогічний університет імені Михайла Драгоманова. За спеціальністю – вчитель молодших класів. Під час навчання вивчив італійську. Стажувався у Перуджійському університеті. Працював викладачем у Педагогічному університеті імені Драгоманова, Києво-Могилянській академії та столичному Економічному університеті. Останні роки викладає в Інституті релігійних наук імені Фоми Аквінського і дає приватні уроки. Щосереди готує і роздає безпритульним і нужденним бутерброди біля Головпоштамту на майдані Незалежності. ”Із друзями скидаємося грошима, купуємо продукти і готуємо бутерброди. 180–200 порцій робимо за 2 години”. Найбільшим захопленням називає дачу. Одружений. Має доньку 7-річну Марію
Юрій ЛІФАНСЕ, 41 рік, голова Спільноти святого Егідія у Києві. Народився в Киві 16 січня 1976‑го. Батьки – метробудівники. ”Прадід – китаєць, тому маю таке дивне прізвище”. 1991 року поїхав на зустріч Папи Римського з молоддю в польському місті Честохово. Там познайомився зі Спільнотою святого Егідія. Тоді ж з друзями створив спільноту у Києві. Вона допомагає літнім, людям з інвалідністю, безпритульним та ув’язненим. ”Це – міжнародний рух у десятках країн. Вони без агресії намагаються змінити світ”. Закінчив педагогічний університет імені Михайла Драгоманова. За спеціальністю – вчитель молодших класів. Під час навчання вивчив італійську. Стажувався у Перуджійському університеті. Працював викладачем у Педагогічному університеті імені Драгоманова, Києво-Могилянській академії та столичному Економічному університеті. Останні роки викладає в Інституті релігійних наук імені Фоми Аквінського і дає приватні уроки. Щосереди готує і роздає безпритульним і нужденним бутерброди біля Головпоштамту на майдані Незалежності. ”Із друзями скидаємося грошима, купуємо продукти і готуємо бутерброди. 180–200 порцій робимо за 2 години”. Найбільшим захопленням називає дачу. Одружений. Має доньку 7-річну Марію

Станом на 1 січня 2016 року в Україні було зареєстровано 35 тисяч бездомних. Але цю цифру треба множити на 10. У столиці близько 20 тисяч людей на ніч лишаються без даху над головою.

Бездомний – це той, у кого немає ніякої власності, або ж його житло непридатне для проживання. Це – згідно з законодавством. Для нас це людина, в якої сьогодні немає даху над головою.

Діти на вулиці зустрічаються дуже рідко. Їх ловлять і влаштовують у дитбудинки. На початку 2000-х було значно більше. Тодішньому президенту Віктору Ющенку вдалося реформувати інтернати й побороти дитячу безпритульність як масове явище.

Серед безпритульних найбільше чоловіків середнього віку.

Інколи на вулиці опиняються за власним бажанням. Учора зустріли Толіка, якого кілька разів годували. ­Посварився з матір'ю і три дні не вертався додому.

Літні люди із сіл приїздять просити милостиню до Києва. Часто для когось із родини. Одна жіночка мала хвору доньку, інша – трьох онуків, яких дочка покинула на неї. Влітку пораються на городах, а на зиму їдуть у столицю. Тут можуть щось заробити.

Чоловікам робочого віку милостиню не подають. Хіба тим, хто має інвалідність.

Раніше головним мафіозі на Хрещатику був дільничний. Він збирав із безпритульних гроші за те, що дозволяє просити милостиню. Або охоронець у метро чи на вокзалі. Зараз такого немає.

Двірники дозволяють бездомним ночувати в якомусь приміщенні, а за це змушують виконувати найважчу роботу.

Під час першої зустрічі бездомні багато фантазують. Розповідають, що були бізнесменами. Інколи називаються переселенцями. Незнайомій людині правди не казатимуть. Справжню історію почуєш, коли станеш другом.

Бездомних вважають ледацюгами. Звинувачують, що не працюють. Це не так. Вони всі виконують роботу, за яку їм платять. Прибирають, влаштовуються вантажниками. Збирають пляшки або макулатуру.

У Києві є п'ять чи шість безкоштовних душових кабінок. Дістатися до них вдається не всім. Якщо не митися три дні, від людини неприємно тхне. На співбесіду так не підеш.

На вулиці з людиною може трапитися що завгодно. В'ячеслав просив милостиню біля метро. Перехожий ні за що вдарив його ногою. У В'ячеслава витекло око. Торік на Лісовому масиві двоє хлопців з молотками спустилися у підвал, де спали безпритульні. Одного забили насмерть, ще двоє потрапили в лікарню. Бездомного Миколу облили бензином і підпалили.

Люди, які живуть на вулиці, дуже швидко старіють. Ті, що виглядають на 60 років, не старші 45.

Ставлення до бездомних поступово змінюється. 1999 року на виклики до таких "швидка" не їхала. Сьогодні ж медики прибудуть. Хоча бувають винятки. Влітку 2016-го чоловік три дні лежав перед вікнами лікарні швидкої допомоги. Забрали лише, як підняли скандал. Наступного дня він помер у реанімації.

У лікарні безхатькам стараються підсунути заяву про відмову від госпіталізації. Якщо не вдається, то кладуть у "газову камеру", де лежать тільки бездомні. Медики називають її так через запахи і високу смертність.

Пункти обігріву відкривають, коли температура повітря опускається до 20 градусів морозу. Але людина може замерзнути і при плюс 4. У перші листопадові холоди така доля спіткала двох безпритульних.

У серпні спали на лавках у парку Шевченка. Йшов дощ, температура повітря +15, але було холодно. До ранку змок і змерз. Вдома прийняв гарячий душ, переодягнувся, поснідав. Безпритульні цього зробити не можуть.

У Києві є два списки пунктів обігріву – близько 30 Держслужби з надзвичайних ситуацій та 105 від мерії. Торік перевіряли заявлені останньою. Вони не працювали.

Часто бездомні знаходять собі пару на вулиці. На Хрещатику продають повітряні кульки жінка й чоловік. Познайомилися біля Головпошти, куди ми привозили обіди для безпритульних. Разом влаштувалися на роботу, винайняли кімнату.

Перед Євро-2012 за Донецьком хотіли побудувати табір для бездомних. Однак навіть не почали – через спротив суспільства.

Бездомних, які помирають на вулиці, везуть у центральний морг на Оранжерейній. Ховають, коли набереться певна кількість тіл. Закопують в одну могилу, навіть у труну не кладуть.

Бездомні не мандрують містом, живуть у своїх кварталах. В одному місці працюють, у другому можуть поїсти, в третьому – помитися.

Влітку можуть ночувати просто неба. Зимою шукають тепле приміщення: під'їзди, горища, підвали, теплотраси. Заходять дуже пізно, йдуть – дуже рано. Буває, займають покинуті будинки.

Бездомні групуються, щоб вижити. Ніхто не допомагає їм більше, ніж такі ж. Одне за одного заступаються, діляться їжею.

Більшість не мають паспортів. Відновити документи – велика проблема. На це ідуть місяці, а то й роки.

З 1999 року влаштовуємо різдвяні обіди для безпритульних. Першого разу прийшли 17 людей. Цього року близько 400. Орендували два ресторани. Застелили столи червоними скатертинами, поставили холодні закуски, борщ, пампушки, кутю. Горіли свічки, були офіціанти і сомельє. Бездомні старалися привести себе у порядок. Один хлопець прийшов із мокрим волоссям. Сказав, що мив голову у Дніпрі.

На різдвяний обід безпритульних запрошуємо іменними листівками. Кілька років тому завдяки такій поліцейські ідентифікували мертвого чоловіка.

Зараз ви читаєте новину «Люди, які живуть на вулиці, швидко старіють. Ті, що виглядають на 60 років, не старші 45». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 35413
Голосування Які умови миру і зупинення війни для вас прийнятні
  • Відмова від Донбасу, але вивід військ РФ з усіх інших територій
  • Замороження питання Криму на 10-15 років
  • Відмова від Криму і Донбасу за умови надання гарантій безпеки від Заходу щодо всіх інших територій
  • Зупинка війни по нинішній лінії фронту
  • Лише повне відведення військ РФ до кордонів 1991-го
  • Ваш варіант
Переглянути