1 483 119 внутрішніх переселенців із Донбасу і Криму нарахували в Міністерстві соціальної політики на 14 вересня. Це ті, хто офіційно зареєструвався в органах соціального захисту.
60 відсотків переселенців – пенсіонери, кажуть в управлінні верховного комісара ООН у справах біженців. Найбільше їх у підконтрольних Україні районах Донецької та Луганської областей. Також – на Харківщині, в Запорізькій та Київській областях. Понад мільйон осіб виїхали за кордон, переважно до Росії
Кожен другий переселенець повертається додому через відсутність житла
– Щотижня офіційно реєструються по Україні до 20 тисяч переселенців. Майже 80 відсотків з них – пенсіонери. Але ці цифри неточні. Є люди, які не можуть зареєструватися або не хочуть. Хтось реєструється, щоб переоформити пенсії. Минулої зими переселенців було близько трьох мільйонів. Тепер вони почали повертатися на Донбас.
Чому?
– На порозі – зима. Проблеми переселенців не вирішені. Жити їм ніде.
Є дві молоді жінки з Луганської області. Їхнє місто під окупацією від початку бойових дій. Там хазяйнують так звані казаки. Дівчата – проукраїнські. Організували в Києві допомогу переселенцям. Одна сама виховує дитину. Тяжко хворою працювала. Почалися ускладнення у легенях, потрібна операція. Не лягає в лікарню, бо тоді не зможе платити за житло. Повертатиметься додому. Хоч знає, що її прізвище – в "розстрільному" списку ЛНР. Каже: нехай мене там розстріляють, ніж тут повільно загинатимуся.
Інша історія – Лариса з Горлівки на Донеччині. Приїхала до столиці. Її дитина хвора на цукровий діабет. У лікарні з них здерли гроші. Повертатиметься до Горлівки.
Таких історій дуже багато. Кожен другий переселенець повертається назад через відсутність житла. Вони знаходять роботу, але зарплата не покриває всіх витрат. Буває, живуть по 15 людей в однокімнатній квартирі.
Люди готові жертвувати безпекою заради даху над головою?
– У них немає виходу. Минулої зими знаходили переселенців просто на вулиці в 20-градусний мороз. Приходили до нас поїсти гарячого, брали теплі речі. Біля центру знепритомніла жінка. Була одягнена в чотири курточки. Виявилося, не мала де мешкати. Родина приїхала з Донецька машиною. Жили в авто. До центру приходили їсти. Шукали роботу, що була б із житлом. Мати влаштувалася консьєржкою. Син пішов на будівництво. А в Донецьку мали власний дім, стабільний дохід.
Часто можна почути: жителям Донбасу всі щось винні. Вони не хочуть працювати.
– Фахівці з високою кваліфікацією до нашого центру не приходять. Може, лише спершу, аби матрац узяти, постіль. Згодом, влаштувавшись на роботу чи перевівши свій бізнес, усе повертають. Ще й фінансово допомагають. Є хлопці з Донецька, які впродовж місяця повністю оплачували вартість продуктів. Ті, хто зумів пробитися на малій батьківщини, має шанс досягнути успіху будь-де. Все залежить від психології людей. От візьмемо шахтаря. Він відпрацював зміну – і на тому все. Його більше нічого не цікавить. Переїхав до Києва – шахт тут немає, робити нічого іншого не вміє. Для перекваліфікації потрібен час. А в цей період треба за щось жити.
Чиновники запевняють, що переселенці отримують достатню допомогу. На більшу – в бюджеті немає коштів.
– Є закон про забезпечення прав та свобод внутрішньо переміщених осіб. Держава декларує, що переселенці мають право на безпечні умови проживання, надання тимчасового безкоштовного помешкання за рахунок оплати комунальних послуг протягом півроку. Також має сприяти в переміщенні рухомого майна, забезпеченні лікарськими засобами. Гарантуються пункти безкоштовного харчування. Але де вони? Є ще постанова, що лежачих хворих з інтернатів мають перевозити на безпечну територію. Хто здасть житло таким переселенцям? Ну, вивезуть бабусю – і куди її дівати?
Переселенці можуть отримувати допомогу на непрацездатних осіб – 884 гривні впродовж шести місяців, із можливістю подовження ще на півроку. Працездатним платять 442 гривні. Якщо за два місяці не влаштувалися на роботу, сума зменшується до 221. За наявності двох автівок у родині права на допомогу не маєш. Також ні на що не розраховуй, якщо на депозиті тримаєш 10 неоподаткованих мінімальних зарплат – це 12180 гривень.
У чому основні протиріччя у вирішенні проблем цих людей?
– Крим визнали тимчасово окупованим. Маємо Донбас із підконтрольними й непідконтрольними територіями. Є словосполучення – непідконтрольні території. Немає його юридичного наповнення. На непідконтрольних територіях хто живе – громадяни України чи ні? У законі про пенсійне забезпечення чітко вказані критерії, за якими людина отримує пенсію – певний стаж, вік. Інших обмежень немає. Що ж відбувається, коли ти виїздиш із зони АТО? Довідку внутрішньо-переміщеної особи можна отримати тим, у кого прописка Луганської чи Донецької областей. Із нею йдеш у міграційну службу. Вказуєш нове місце проживання. Міграційна служба має право інформацію перевірити. Якщо людина не проживає в зазначеному місці, то вносять це в єдину базу даних. І перестають нараховувати пенсію. Довідку вважають недійсною. А пенсійний фонд виплачує пенсії лише за її наявності.
Влада розуміє суть проблеми?
– Так. Але немає державного органу, що відповідав би за переселенців. Взагалі не організована евакуація. Державні регіональні штаби, які мають працювати із переселенцями, не діють. Політики дозволяють собі висловлювання, що країна банкрут через Януковича, до влади якого привели жителі східних областей, насамперед Донбасу. Так, мовляв, на що вони можуть розраховувати? Забрали в переселенців право голосувати на місцевих виборах. Суспільство готують, що Донбас не потрібен Україні. Як і його жителі. Вони ж – за Путіна.
А як пересічні українці ставляться до переселенців, зокрема у Києві?
– Від звичайних людей підтримка й розуміння є. Хоча трапляється й радикальне несприйняття. Хлопці, які воюють, кажуть: "Ви там сильно на переселенців не тисніть. Вони тут такого натерпілися, підтримайте їх". Наш центр понад рік існує завдяки простим людям. Спершу склади з гуманітаркою були по квартирах. Потім почали шукати більше приміщення. Нам виділили територію на вулиці Фролівській у безоплатну оренду. Надаємо медичну допомогу. Волонтери – професійні лікарі, інтерни. Потім зрозуміли, що переселенцям потрібна робота. Маємо домовленості з волонтерською організацією "Центр зайнятості вільних людей". Поставили в нашому центрі жовтий автобус, де приймають кілька днів на тиждень. Деякі приїжджі не вміють користуватися комп'ютером. Не знають, де і як шукати роботу, як правильно скласти резюме. Працювали все життя на шахті, а тут приїхали до Києва. Потрібно пройти якусь перекваліфікацію.
Найскладніше було взимку. Люди покидали домівки хто в чому. Одна бабця приїхала в халаті й капцях. Намет Мальтійського ордену всю зиму годував гарячими обідами переселенців. Вони приходили з баночками, брали їжу з собою.
Кого більше серед переселенців – тих, які хочуть працювати, чи наживатися зі свого становища?
– Опікуємося переважно пенсіонерами, багатодітними, інвалідами. Вони – активні, шукають роботу. Але не можуть претендувати на високу платню. Під час активних бойових дій приходили по допомогу лікарі, вчителі. Їх помітно одразу. Бо не можуть пробити собі грудьми місце в черзі. Стоять у стороні і плачуть – від приниження.
Приїжджі, які живуть у масових поселеннях, не хочуть залишати їх. Як бути з ними?
– Це свого роду гетто. Люди мають там безкоштовне житло. Не платять за комуналку. Навчилися просити допомогу. Там процвітають усі пороки.
3 
1
Коментарі