Металеві пута столітньої давнини зберігають у Почаївському історико-художньому музеї на Тернопільщині. Їх надягали монахи, які приймали велику схиму – найсуворішу обітницю. Інша її назва – "великий ангельський образ".
– Це вериги – ланцюги зі старослов'янської, – пояснює наукова працівниця музею Тетяна Капінос, 39 років. – Бувають у формі кілець, смуг чи пут. Такі, як у нас, надягались на голе тіло монаха. Є також залізні капелюхи, що сковують голову, та залізні підошви – замість взуття. Деякі вериги пронизували тіло наскрізь, не зачіпаючи важливих для життя органів. Коваль сковував кінці так, щоб монах не міг зняти пута. Носив їх до кінця життя. Поверх вериг одягали хітон – сорочку, на якій грецькою вишивали слова зі Святого Письма, – та рясу.
Вага вериг може сягати кількох десятків кілограмів. Від постійного їх носіння тіло деформувалось. Опускалися ключиці, витягувалася шия, вигинався хребет. Монахи не дозволяли, аби їх оглядали чи навіть торкалися їхнього тіла.
Схимники трималися окремо від братії та один від одного. Блукали пустелями чи жили в печерах. Дотримувалися суворого посту, не вживали їжі тваринного походження. Деякі приймали обітницю мовчання або "залізного стояння". Постійно молилися.
Кожен схимник мав три імені, отже і трьох заступників. Перше, мирське, давали при народженні. Друге – під час постригу. Третє – після прийняття схими.
Вериги передали Музею атеїзму, що діяв на території Почаївської лаври наприкінці 1980-х. Невідомо, чи носив їх хтось. Серед відомих українських схимонахів – преподобний Йона Київський, старець Ілля Макіївський та святий Амфілохій Почаївський. У Почаєві досі є такі ченці. Через затворницьке життя їхня точна кількість невідома. На людях з'являються тільки під час богослужінь на великі свята.
4 
1
Коментарі