Короваю не відламують і не жують

Вінки з хвої українці несли на кладовище

Для вчительської сім'ї було неприпустимо дотримуватися народних традицій і релігійних обрядів. Бабця мене похрестила. Батьки вдали, що про це не здогадуються.

На Різдво подруги годували кутею. Знали, що моя мати її не готує.

Ходила з дівчатами по весіллях. На одному під час роздавання короваю поіменно назвали й бабу, й діда молодої. Хоча він загинув на війні. Виявилося, треба кликати і мертвих.

 

Написала сценарій музичного фільму, присвяченого захисникам України. Поєднала фольклорний обряд проводу русалок, фрагменти опери Миколи Леонтовича "На русалчин Великдень", документальні кадри війни на Донбасі. За народними віруваннями, русалками, нявками, потерчатами стають померлі діти та молодь, яка не встигла одружитися. За роки російсько-української війни таких багато

Обрядові хліби досліджую з 2000 року. Відкриттям стала експедиція в село Стіна Томашпільської громади. Замість традиційного короваю там печуть калачі. Спочатку все видалося несерйозним. Та коли спекли "калач для нанашки" (хрещена мати. – Країна), він виявився більшим за коровай.

Для присутніх на весіллі випікають свій хліб. Голуби – для молодят, подвійняки – для дружок. Грубі калачі – для старостів.

Всіх гостей у Стіні просять на весілля одним калачем, який називають побігущим. Його кладуть на стіл і проголошують запрошення. Виходячи з хати, забирають.

У селах центральної України за формою калача видно, кого запрошуватимуть на весілля. Для родини, яка живе в одній хаті, використовують парний. У його центрі є декор, що символізує пару, – дві квітки, сигми чи поплітки. Для запрошення дорослих хлопців і дівчат без батьків використовують непарні калачі. Складаються з одного джгутика або мають одну виліплену з тіста квітку.

Коровайниця Лілія Ступак із села Байківка на Вінниччині розповіла, що для запрошення на весілля старійшини роду випікають особливий калач із качечками або вужиками. Вся поверхня обліплена знаками сигми. Якщо дід чи прадід живе з дружиною, таким калачем запрошують обох.

У більшості регіонів серед весільної випічки центральне місце посідає коровай. По тому, як він удався, загадують, як житиме подружжя.

Весільний коровай має триярусну структуру – підошву, основу й оздобу. Спершу на деко кладуть підошву – тонкий корж із житнього борошна. Можна припустити, що призначався для померлих предків. Підошву цілою віддають музикантам. На Поділлі вірять, що людина, яка з'їсть її шматочок, буде балакуча й гостра на язик. Тому часто просять для дітей, які погано розмовляють.

Основу роблять зі здобного дріжджового тіста з пшеничного борошна найвищого ґатунку. У селі Росоша на основу під центральну шишку кладуть срібну монету, щоб молоді були заможні. Кому з подружжя попадеться, той і розпоряджатиметься сімейним бюджетом.

У багатьох подільських селах збереглася традиція впихати в основу два сирі яйця. Запікаються. Коли розрізають коровай, їх із тістом віддають молодим. Символізують плідну силу подружжя.

Для оздоби роблять квіти, шишки, пташок, завитки. Переважно з того ж тіста, що й коровай. Іноді – з прісного. Такі прикраси після випічки залишаються світлішими, але тверді й сухі. Іноді їх тримають як оберіг.

Для випічки весільних короваїв запрошують найближчих родичок і сусідок, які живуть щасливо в першому шлюбі. Це мають бути молоді жінки, в яких ще не одружилися діти. Майже кожна дія супроводжується піснями.

Стати кумами просять із калачами. В селі Якимівка Оратівської громади печуть маленькі у вигляді квітки. Роздають на хрестинах. До приготування калачів підходять виважено. Мають забезпечити дитині добру долю. Кухарку вибирають із бездоганною репутацією.

Коли дитина робить перші кроки, перед нею на стільці кладуть круглий хліб на рушнику із дрібкою солі. Ставлять у східній частині або біля образів. Малюка просять піти до хліба, щоб по життю завжди мав свій і на чужий рота не роззявляв.

 

Щоб відлучити дитину від материнського молока, здійснюють обряд переведення "на свій хліб". Випікала його найповажніша жінка в роду – баба чи прабаба. Мала забрати дитину на певний час до себе, щоб швидше відвикла від грудей. В селі Тиманівка Тульчинського району на Він­нич­чині "свій хліб" пекли з білого пшеничного борошна. Його поверхня мала бути гладенька, щоб доля в дитини була світла й рівна. На Буковині навпаки – хліб був із борошна грубого помолу, щоб "не шукалося легкого".

На похорон роблять невеликі круглі калачі із дріжджового тіста. Можуть бути закручені у спіраль або плетені втроє. Поминальну випічку роздають під час похорону, на дев'ятий, 40-й день, перші роковини після смерті.

Восени в кожному селі відзначають храмове свято, або празник. Це давнє свято роду, на яке запрошують родичів і знайомих з інших сіл та міст. Серед їжі на першому плані випічка – калачі, пироги, вертути, нудлі. У селах Вінниччини на празник готують родові пироги – паляниці з великої кількості маленьких пиріжків, які щільно вкладають в одне деко. Коли тісто підходить, пиріжки зліплюються. Гості відламують їх від "роду" і їдять із колотухою. Це символізує тісні сімейні стосунки.

Родовий пиріг печуть із дріжджового тіста. Начинка може бути різна. У селах Гайсинського і колишнього Бершадського районів роблять із сиру, перетертого з яйцями і цукром. Також із маком. У селі Гончарівці Літинської громади на Вінниччині пиріг начиняють гречаною кашею.

Хліб в українській культурі – річ сакральна. Коли кусень впаде на підлогу, його потрібно підняти й поцілувати – перепросити. Знайдений на дорозі окраєць хліба кладуть на високому місці для пташок.

Про хліб не можна говорити, що поганий. Може бути невипечений, глевкий, сирий, підгорілий, зачерствілий. Але не поганий. Гріхом вважалося казати "поріж хліб". Його краяли.

З короваєм на вишитому рушнику зустрічають поважних гостей. Але не рідних. Хліб на рушнику – ще й оберіг господарів від злих намірів прибулих.

Піднесеного на рушникові короваю не відламують і не жують. Лише цілують і забирають із рушником. Так демонструють подяку господарям і шану до їхніх святинь.

Якось один державний діяч отримав коровай і поцілував не хліб, а дівчину в національному костюмі, яка його підносила. Чоловік із натовпу іронічно мовив: "Не знає, що спершу хліб цілують. А потім можна й молодицю".

Українська культура повернеться в побут, коли автентичні речі продаватимуться в магазинах. Зараз в очі впадають чужі звичаї. На Новий рік вішають на двері віночки з хвої. Українці споконвіку такі несли тільки на кладовище.

Хочеться повернути свято Колодія. Красивіше за День святого Валентина.

×