13 спогадів Володимира Новошицького, який провів за ґратами 20 років
1. Перший раз із дому утік 6-річним. Батя почав мамашу бить. Я об його голову дошку-п'ятидесятку з двома штирями розбив. Утік у кукурудзу, а як замерз, виліз і заснув під хатою. Сусід мене знайшов і додому відніс. Другий раз у 8 років – утік до брата. То він мене в інтернат здав. Батько мене після того на ланцюг саджав.
2. Мама отруїлась оцтовою есенцією, коли мені було 11. Ми жили на хуторі, я впав з велосипеда, колеса у "вісімку" скрутилися. А навпроти жила вдова з дочкою. У них – новий велосипед, у магазин раз на місяць ним виїжджали. Я прикинув: раз на місяць можна і на "вісімці" порулить. Пішов уночі й поміняв колесо. Всього-на-всього. Вранці в березі виливаю сусликів, коли прибігла дівчинка: "Мама в лікарні – отруїлася". Чому? Я ж не вбив нікого, не зґвалтував. Якщо всі мами через це травитимуться, то світ закінчиться. А може, то остання крапля була – я до того в неї не раз отруту з рук вибивав. Скільки я про це думав, пробачення просив. Може, й життя моє так склалося, що вона мене перед смертю прокляла.
3. Усі шість разів сидів за бійки. Якось поїхав у Дніпрорудний Запорізької області. Зіграв там з одним донецьким, Джоні, в карти. Програв 28 рублів, а віддавати нічим. Перед цим хлопці замовили мені костюм-трійку. Джоні каже: "Давай костюма. Отримаєш зарплату – назад забереш". Я акуратно повісив костюм на вішалочку й віддав разом із туфлями. Через два дні йду забирати, а Джоні каже: "Я його продав". Увечері прогулююся з пацанами. Біля автобусної зупинки стоїть Джоні в моїх туфлях і костюмі. Зайшли за зупинку, він як махне стилетом – і зачепив на мені піджак. Я кинув його на штахети, аж мошонку пробило. Наступного дня прибігають пацани: "Дядя Володя, вас міліція шукає".
4. Якось на зоні отримали "Тройной одеколон", напилися й давай наколки на повіках робить. Кому "не спи", кому – "вони не сплять", мені – "не буди". У мене ще зірки наколені на плечах. Означає, що ніколи не одягну погони. На серці був колись Ленін, тільки той, хто колов, зробив із нього єврея. На грудях є наколка дівчинки, яку любив ще у школі. Люсьці зі мною не дозволяли гуляти, я – хуліган. У тюрмі снилася частіше за будь-кого іншого. Уві сні ми з нею разів із 15 весілля гуляли.
5. Поїхав у Тольятті. У селі, де Стєнька Разін човни перетягував – Яблуньовка, здається, – зустрів приятеля Льоху. Безтолковий він. Мені на таких щастить. Узяли бутилку вина й пішли в клуб. Стоять двоє дівчат. Кажу їм: "Дівчатка, будете в нас жить, нам прати, а ми вам по "десятці" платитимемо". Якийсь мужик це чує. А то був чоловік однієї з них, старший лейтенант. На мені – зелена нейлонова сорочка, рукава підкачані, годинник "Луч". Він як схватить мене за рукав. І відірвав! Я його тричі бив. Він тричі падав. Кинулися за мною дружинники. Лупили за мента добряче. Після того пацани два тижні мене годували – не міг руки підняти. Дали мені чотири роки, а Льосі – рік. Через два роки той міліціонер помер. Мені добавили ще півроку. Чого – питається? Може, його ще хто побив чи жінка сковорідкою по кумполу дала.
6. Тікав із тюрми, коли до закінчення терміну лишилося два місяці. Рюкзак за плечима з харчами, грошей карбованців 700 – підготувався. Страшно: сам у тайзі, звірі, тижнів зо два добирався до цивілізації. У Москві купив саквояж, костюм-трійку, галстук. Зав'язувати не вмію, дав 10 карбованців якомусь мужику, щоб зав'язав. Прибився в Первомайськ на Миколаївщині до Люськи – першого кохання. Вона розлучена, з двома дітьми. Стали жити разом, у мене документи на чуже ім'я. Спіймали через три роки і знову посадили. Люська прислала документи, я все оформив, щоб розписатися на зоні. Чекаю, що сьогодні приїде на розпис. Не приїхала. Через тиждень отримую листа: "Я виходжу заміж тут".
7. Женився, тільки вже на Ларисці. У тюрмі познайомились. Вона вже двічі відсиділа. За цим, третім, разом папіка обікрала свого, п'ять років їй дали. Гарна була. Ідеш із прогулянки, підбіжиш: "Привіт, Ліса" – і все. Я ніколи віршів не складав, а то поеми почав писати. На весіллі псіхонув, не захотів їй руку цілувати. Може, через це й життя в нас не склалося. Я віддав усі гроші перед цим їй. Кинулися платити за фотки в ательє – "десятку" треба, а вона: "Грошей немає". Я взагалі нічого не міг сказати. За вісім днів півштуки спустить! Щас, руку цілувать їй буду!
8. Лариска матір обкрадала, продала півхати за 1800 доларів, три місяці тільки шампанське пила, ну аристократка. У кумів моїх одяг покрала, у брата – 50 доларів. Заходжу, а вона картоплю чистить. Кажу: "Як ти могла у своїх вкрасти?" І йду, щоб лягти спати біля сина. Вона мене наздоганяє – і хлоп по спині. Мацаю, а там ручка з ножа. Всадила в печінку. Кличе сусідів: "Визивайте міліцію, я Вову вбила". Приїхали мусора, а я дірку ваткою затулив. Кажу їм: "Хотів її вдарить, да промахнувся. Вона чистила картоплю, я на ніж напоровся". У тюрму захотіла! А хто буде з дитям сидіти?
9. Отець Володимир – це її приятель – приходив, бухали разом. Лариска бере його туфлі, йде, продає, бере самогонки, далі бухають. Іти додому, він: "А де мої туфлі?" Лариска: "Ісус Христос по землі босий ходив, для чого тобі туфлі?" Шість років тому отруїлася пальонкою і вмерла.
10. Як сидів у Новокуйбишеві Самарської області в Росії, сестра написала, що батько помер і лишилася хата. Сашко – старший брат – відмовився. Він кандидат юридичних наук, у Донецьку живе, з ним не спілкуємося. Пишу: "Віра, продай, мені ще сім років сидіть, хата завалиться". 1973-го вона взяла за дім тисячу карбованців. Я вийшов, половину забрав, і ще батя 500 мені заповів. Начебто сказав перед смертю: "Я Вовці нічого ніколи не давав". Ті гроші прогуляв. А живу – де прийдеться.
Пару років тому ходив у міліцію, щоб дали тимчасову прописку. Вони сміються: "Ми тебе пожиттєво можемо прописати". Для чого мені тюрма?
11. Зараз я типу на квартирі. Там бічі (бомжі. – "Країна") два роки жили. Викинув після них увесь гид. Соромно сказати: стояло десь 15 пляшок насратих. Я підлогу вимив – там, може, 10 років ніхто не прибирав. Знайомі дівчата дали сковорідку, електропічку, каструлі. Але там ще страшно. У стінах – дірки.
12. Можу і 100, і 150 гривень за день заробити на виробництві сухого бетону. Роботу втратив, бо набухався. Двічі цього літа кидали на гроші. Охороняв м'ясокомбінат – дали зарплату тільки за вісім днів. А жити як? Днями йду по обочині – 20 копійок у кишені. Думаю: хоч би 5 гривень найти. Коли – мабуть, Бог є на світі – 50 лежить.
13. Траву курю. Попробував, як перший раз у тюрму сів. Своєї не маю – може, пригостять. 500 гривень стакан зараз коштує. Торік купив по 400 гривень три стакани – вистачило майже до наступного сезону. Кажу пацанам: коли помру, горілки не треба. Краще цигарок покладіть – щоб на тому світі курнуть.
3 
1
Коментарі