Ексклюзиви
Вівторок, 07 лютого 2017 11:34

"Хозяева выехали в Донецк, их квартиру обокрали. Ну и слава Богу"

29 січня посилилися обстріли Авдіївки на Донеччині. Перед цим бойовики пішли на штурм її промзони. Відтоді з міста евакуювали близько 250 осіб. Загинули 12 наших бійців

1 лютого. 15:00

– Второй, третий, останавливаемся напротив остановки. Расстояние 50 метров, – дає по рації команду ветеран АТО Роман.

Кортеж із трьох бронемобілів зупиняється на трасі Костянтинівка – Донецьк за 10 км від Авдіївки. Одягаємо бронежилети й каски, вимикаємо телефони. Бійці накидають розгрузки, системи зв'язку, заряджають зброю.

Три броньовані авто жене з Києва група бійців-волонтерів для евакуації людей із гарячих точок Авдіївки. 29 січня місто почали інтенсивно обстрілювати з боку ДНР.

– Машину без приказа не покидать. В случае нападения, ты выходишь четвертым, выбросив наши рюкзаки, – отримуємо короткий інструктаж від старшого.

– Первый начинает движение, как понял? "Второй готов к движению". "Третий плюс", – звучать одна за одною команди.

Автор: REUTERS
  81-річний Володимир показує свій будинок у приватному секторі Авдіївки. У кімнату, де він спав, близько третьої ночі 2 лютого влучила міна калібру 122 міліметри
81-річний Володимир показує свій будинок у приватному секторі Авдіївки. У кімнату, де він спав, близько третьої ночі 2 лютого влучила міна калібру 122 міліметри

Півгодини їдемо мовчки. Працюють лише рації. Двигун гуде все дужче – відлига.

Минаємо два блокпости. Нас обганяє "швидка", її заносить на повороті. З'їжджаємо з траси. Далі небезпечно – прострілюється.

Петляємо сільськими дорогами. Бійці уважно дивляться по боках. На пагорбі за селом на снігу видно три великі воронки від снарядів.

Ще три, завглибшки понад метр, біля дороги.

Із трьох труб найбільшого в Європі Авдіївського коксохімічного заводу йде дим. За два з половиною роки від ворожих снарядів загинули дев'ять працівників підприємства, півсотні отримали поранення. 30 січня внаслідок обстрілу завод був знеструмлений, а місто залишилось без тепла. Надворі 10 градусів морозу.

16:30. У дворі триповерхової школи стоять дві пожежні машини. Між ними – велика вантажівка. В кузові – три пластикові бочки по 3,5 тонни з питною водою. Тут облаштували пункт прийому гуманітарної допомоги. Приміщення використовують як склад.

Припарковуються дві камуфльовані бронемашини, щоб вивантажити привезені з Києва теплий одяг, продукти й воду. На синьо-жовтому тлі над дверима вивіска – "Ласкаво просимо".

– Чем-то помочь? – питає чоловік, який проходить повз.

Звати Олексій. Від нього тхне перегаром. Тримає дружину, яка називає себе Алею, за руку. Живуть на сусідній вулиці.

– Воды нет, тепла – тоже, – чоловік смикає вуса.

– Хочешь посмотреть, как живу? Давай 50 рублей – все покажу. Только деньги сразу, – каже нетвереза Аля з синіми мішками під очима.

Відмовляємось.

Автор: REUTERS
  Члени екіпажу завантажують боєкомплект у танк 2 лютого
Члени екіпажу завантажують боєкомплект у танк 2 лютого

За розвантажуванням допомоги спостерігає високий хлопець із таксою на повідку, 14-річний Ілля Устюжанін.

– Ходим в школу, даже если обстрелы. Уже привыкли. Страшнее всего было год назад. Пошли играть в футбол. Затем взрыв, порох, как в тумане. Увидели парня в крови. Он выжил. Но тогда я очень испугался, – говорить Ілля. – Хочу после девятого класса пойти учиться в лицей Ивана Богуна в Киеве. Буду защищать Украину.

Поряд із вантажівкою гуманітарної допомоги стоїть у куртці з підшитим утепленим коміром 79-річний Леонід Тимофійович. Спостерігає за волонтерами й рухом автівок на подвір'ї школи.

– В эти дни обстрелы, как в 2014 году. Страшно. Прятался постоянно в подвале, – каже.

Навколо санчат із коробками бігає маленька Юлія в рожевому лижному костюмі. Поруч 8-річний хлопчик і три жінки в шубах.

– Звідки стріляють? – запитуємо.

– Юлечка, кто по нам стрелял? – звертається до дівчинки 40-річна Анна Юніна. Та тулиться до ніг, ховає обличчя.

– Гаады, – розтягує слово, маючи на увазі "Грады".

– В квартире одетые ходим. До 15 градусов тепла, электрики нет. Вода еле течет с крана. Бывало, приносили снег, топили. Привозить нам ничего не надо, все есть. Дайте только работу, – каже Анна.

Питаємо, чи спілкуються з українськими військовими.

– Не общаемся. Мальчики ходят, патрулируют. Криминогенная ситуация раньше была хуже. Уменьшилось количество краж. У нас из 10 квартир – трое жилых, было мародерство. Сейчас спокойнее.

Син жінки кладе на сани коробку від організації UNICEF. Всередині – набір зубних щіток, паста, порошок, мило, мийні засоби. Анна дякує і тягне сани додому. Син підтримує коробки, щоб не впали.

До входу школи під'їжджають працівники Червоного Хреста двома білими джипами. За допомогою МНСників вивантажують складену щільну клейонку й брезент. Ними лататимуть вікна й дахи розбомблених будинків.

Починає темніти. Чоловіки носять до школи в бутлях воду. Тримають ліхтарик між зубами. З кінця міста чути вибухи.

– Доброй ночи. Здесь можно что-то получить? Увидела из окна много машин туда-сюда крутятся, – запитує 72-річна Анастасія Жиловська. Тримає порожній білий пакет. – Такого, как за эти три дня, еще не видела. Моему внуку 6 лет. Прошлой ночью легла на него, чтобы защитить. Он проснулся, испугался. Я выглянула в окно – там свет от взрывов, – жінка тремтячою рукою витирає сльози. – Мне этой сепарни не надо. Дети, когда здесь ДНР была, увезли внуков. Соседка ДНРовским мальчикам картошку и супы носила. Я ей говорила, что еще плакать будет из-за них.

Ідемо до під'їзду Анастасії Жиловської. На першому поверсі – розбиті шибки.

– Хозяева выехали в Донецк. Их квартиру обокрали, – показує розбиті вікна на першому поверсі. – Ну и слава Богу. Живу на пятом этаже. Дети в России на заработках. В 2014-ом сказали: "Мама, не вздумай говорить слово ДНР".

17:20. З двору школи виїжджають два бронемобілі в стару частину міста. Спецпризначенці мають евакуювати родину з дітьми. Напрошуємося з ними.

Автор: REUTERS
  Жителі Авдіївки їдять у мобільному пункті обігріву після обстрілу міста 3 лютого. Пропонують кашу, суп і чай
Жителі Авдіївки їдять у мобільному пункті обігріву після обстрілу міста 3 лютого. Пропонують кашу, суп і чай

10 хвилин звивистою дорогою рухаємось у цілковитій темряві. Світла в місті немає кілька днів. Силуети будинків і дерев підсвічуються заревом від вибухів. До промзони – близько 2 кілометрів.

– Выходим, – наказує один із бійців. – Двери не закрывать. От машины не отходим.

Чоловіки беруть у кільце машини. З двору приватного будинку ­виходить літня жінка з 1,5-річною дитиною на руках. Сідають на лавах у броньованому транспортері. Ще два хлопчики шкільного віку вмощуються поруч. Мовчать. Із ними прощається мати, що залишається в домі сама.

Солдати допомагають завантажити кілька пакетів з особистими речами.

– До этого не обращали внимания на перестрелки, – говорить тихо жінка. – То пуля во двор залетит, то мина разорвется в огороде. А последние три дня – "Грады". Летит, бахает, дом трясется. Наверное, надолго выезжаем.

Повертаємося до штабу з надання гуманітарної допомоги на стадіоні "Хімік" у центрі міста.

17:56. Вибухи лунають приблизно кожні 15 хв. Стадіон – основне місце збору для містян. Тут можна поїсти, зігрітися, зарядити телефони, отримати медичну і психологічну допомогу, виїхати з Авдіївки.

Охочі евакуюватися збираються біля синього автобуса "Еталон" на 18:00. Автобус за 10 хвилин їде повний.

За два дні з Авдіївки вивезли 132 людини.

У зеленому наметі працює генератор. По периметру розкидані кабелі з розетками. Люди стають у чергу, щоб зарядити телефони й ліхтарики.

При вході до стадіону – польова кухня.

– Дуже добра угорська каша з тушонкою. Це нам волонтери і бійці 92-ї бригади передали, – каже працівник Донецької військово-цивільної адміністрації. Розкладає великим черпаком у пластикові тарілки кашу.

– Роздав уже понад п'ять тисяч порцій сьогодні.

До палатки міжнародного благодійного фонду "Карітас" стоїть 30-метрова черга. Видають харчові й гігієнічні набори. Батьків із дітьми до 3 років пропускають без черги. При вході в намет – поліцейські з автоматами.

– Людей специально согнали, чтобы опозорить Авдеевку. Вот, мол, голодные. А вы снимаете, – каже чоловік у чорній шкіряній куртці. – Тьфу, стыдно.

20:30. Військовий бус везе у стару частину міста – на ночівлю до розвідників. Звук вибухів чути щораз ближче. Через 1,5 години защипаємось у спальних мішках. Вікна заклеєні плівкою – шибки повилітали під час обстрілу. Над ліжками бійців висить зброя. Хто не встиг вдень, з ліхтариком у зубах чистить її. Від генератора працює телевізор. Показує лише сепаратистські канали.

Автор: Ельдар Сарахман
  Саморобний меморіал ”Светлой памяти всех погибших в ходе необъявленной войны посвящается” у центрі Авдіївки за 100 метрів від стадіону ”Хімік”. Жителі з 2014 року зносять сюди осколки снарядів з усього міста
Саморобний меморіал ”Светлой памяти всех погибших в ходе необъявленной войны посвящается” у центрі Авдіївки за 100 метрів від стадіону ”Хімік”. Жителі з 2014 року зносять сюди осколки снарядів з усього міста

– Вот смотри, уже третий раз показывают одну и ту же воронку с разным текстом, – каже боєць.

– Подивишся цю сепарню, сам вірити починаєш, – відповідає інший.

2 лютого, 07:30. Боєць "Отаман" із довгим оселедцем і вусами запрошує подивитися результати бомбардувань.

Під'їжджаємо камуфльованим джипом до розбитого магазину автозапчастин.

– Хотіли попасти в наш блокпост, а влучили у магазин. Хороший. ­Часто там купляв свічки для машини, – каже "Отаман".

Під ногами тріскає скло. Піднімаємось сходами на другий поверх. У бетонних плитах дві великі дірки від великокаліберних мін. Чути запах фарби та хімії – повністю розбита одна з вітрин. Працівники магазину з-під заваленого даху витягують рештки запчастин.

– Полностью будем менять крышу. Я построил это своими руками. Очень жаль, – ледь стримує сльози 50-річний Ігор Чуйков.

В іншому кінці вулиці з-за паркану виглядає жінка в піжамі й куртці. ­Запрошує ввійти. Вікна будинку забиті фанерою. На прибраному подвір'ї ближче до городу лежать камінці. Їх занесло вибуховою хвилею.

– В 5:20 мина прилетела в огород. ­Хорошо, что упала вертикально, и осколки только землю разворотили, – Світлана Корецька показує чорну метрову воронку на грядці. – Бомбят так же, как в 2014 году. Очень страшно.

– У меня дочь в России и все родственники. Очень переживает за нас. А мы не можем это все бросить и уехать. Мы – часть Украины. Я никогда не хотела отделяться, – плаче Світлана.

– Видела, это с ДНР стреляют. Здесь в Авдеевке быдло, потому что смотрят "раша ТВ", Захарченко слушают, – розказує 54-річна Ольга Закржевська. Зустрічаємо її на вулиці поряд із розбомбленою цієї ночі складською будівлею. – Не надо меня снимать. Меня уже вся Авдеевка прокляла. Я передавала нашим ребятам привет, а эти еб… тые выложили меня в сепарскую группу в интернете. Теперь я предательница. Куда смотрит СБУ?

Поряд зупиняється машина.

– И этот тоже сепар. Езжай, х… ло еб… ное, – каже до чоловіка в авто.

На сусідній вулиці збираються люди. Сьогодні близько 3:00 в будинок самотнього пенсіонера прилетіла міна.

– Дядя Вова, держитесь. Вот это прилетело с Ясиноватой. ­Украина вам будет восстанавливать, – говорить Ольга до чоловіка, що стоїть навпроти свого будинку.

Частина даху зруйнована, шибки розбиті на всіх вікнах. Заходимо в дім на три кімнати. Всюди при­брано. У стелі – дірка. Із краю отвору звисає лампочка. На стіні ­половина килима зірвана. Неве­личка ікона в дерев'яній рамці вціліла.

– Я ничего никому не сделал и дол­жен вот это терпеть? Почему? – плаче чоловік. – МЧСники сказали не заходить в комнату, потому что не факт, что мина разорвалась. Я вот здесь спал, – показує на вкрите пилом ліжко.

12:05. Неподалік гаражів зустрічаємо чоловіка з пляшкою пива. Розповідає, що його за останній час двічі грабували.

Заходимо в найближчий до стадіону "Хімік" магазин.

– Странно, что люди ходят за гуманитаркой. У нас все есть. Цены не поднялись за последнее время. Из-за этого сумасшествия на стадионе с раздачей хлеба у нас его почти не покупают. Обычная буханка стоит 8 гривен. А работа генератора обходится в день в тысячу, – розказує продавець Тетяна.

Поруч зі стадіоном біля дошки з написом "Светлой памяти всех погибших в ходе необъявленной войны посвящается" притрушені снігом осколки. Наклеєно 15 фотографій загиблих.

– Сюда приносят наши осколки. Кому-то прилетело, кто-то собрал на улице. Прошлым летом мой отец погиб в старой части города. Вышел поливать кабачки, пуля попала в почку, – говорить 54-річна Наталія Строєва.

Працює на Коксохімі оператором. Отримує 3 тис. грн.

15:30. Годину ходимо містом у пошуку транспорту, щоб виїхати з Авдіївки. Просимось до волонтерів та військових – місць нема. На стадіоні стоїть великий жовтий бус релігійної організації, що допомагає вивозити людей. Погоджуються взяти до Костянтинівки, де можна сісти на поїзд. Крім нас і ще двох журналістів, у салоні займають місця переважно пенсіонери. Рушаємо в супроводі поліцейської машини.

– Поздравляю всех с цивилизацией, – каже водій за годину. – На горизонте Константиновка, в которой есть все ее блага.

Зараз ви читаєте новину «"Хозяева выехали в Донецк, их квартиру обокрали. Ну и слава Богу"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 768
Голосування Чим закінчиться зустріч Зеленського і Путіна?
  • Нічим. Все залишиться, як є
  • Україна піде на поступки Росії
  • Путіна переконають зупинити війну
  • Зеленський погодиться вписати особливий статус Донбасу у Конституцію
  • Президент зрозуміє, що з Путіним домовитись нереально. На Донбасі почнуть будувати стіну
  • Домовляться про газ, але не про Донбас
Переглянути
Погода