Вівторок, 21 січня 2020 11:22

Два місяці була біля Кіборга. Годувала, розмовляла, читала вірші, співала. В якийсь момент підійшов і дозволив погладити

Перші гроші на київський притулок для тварин дала Бріжіт Бардо

Після переїзду до Польщі читала в трамваї газету "Наше слово". Навпроти мене сидів чоловік. Спитав, якою то мовою. З гордістю відповіла, що українською. У салоні запала тиша. Коли під'їхали до зупинки, поляк ухопив мене за шкірки й викинув з трамвая. Об асфальт зчесала коліно, руки й лоба. Піднятися не могла. Сиділа й ридала. Свідомою українкою мене зробили поляки.

У 1980-х перейнялася гаслами польської "Солідарності". Вірила, антикомуністичний рух дійде і до України. Вступила в комітет. Мене послали на швейні фабрики агітувати проти комуністичної влади. Їздила у Париж, Нью-Йорк, Лондон та інші міста. Возила туди виставки й заодно передавала інформацію комітетам польської діаспори.

  Тамара ТАРНАВСЬКА, 71 рік, журналістка, мистецтвознавець, президент Товариства захисту тварин SOS. Народилася 21 серпня 1948-го в Києві. Закінчила Українську академію мистецтв. Батько – етнічний поляк. З ним переїхала до Лодзі. Брала участь в антикомуністичному польському русі ”Солідарність”. 1983-го отримала політичний притулок у Норвегії. Має громадянство цієї країни. Навчалася в університеті мистецтв в Осло. Працювала журналістом на ”Радіо Свобода” в німецькому Мюнхені та кореспондентом ООН у Женеві, Швейцарія. 1994 року в Україні створила Товариство захисту тварин SOS. Стала другою жінкою у світі, якій вручили нагороду Королівського товариства захисту тварин Великої Британії – його патронує королева Єлизавета ІІ. Співавторка Закону України ”Про захист тварин від жорстокого поводження”. ”2016-го під притулком почалися акції протесту, щоб дискредитувати мера Києва Віталія Кличка. Кілька разів через паркан перекидали отруту, обстрілювали. Отримуємо погрози від догхантерів. Розпускають чутки, що вбиваємо тварин, годуємо їх отруєними продуктами”. Має сина Алекса. Знає шість мов. Тримає вдома 19 котів
Тамара ТАРНАВСЬКА, 71 рік, журналістка, мистецтвознавець, президент Товариства захисту тварин SOS. Народилася 21 серпня 1948-го в Києві. Закінчила Українську академію мистецтв. Батько – етнічний поляк. З ним переїхала до Лодзі. Брала участь в антикомуністичному польському русі ”Солідарність”. 1983-го отримала політичний притулок у Норвегії. Має громадянство цієї країни. Навчалася в університеті мистецтв в Осло. Працювала журналістом на ”Радіо Свобода” в німецькому Мюнхені та кореспондентом ООН у Женеві, Швейцарія. 1994 року в Україні створила Товариство захисту тварин SOS. Стала другою жінкою у світі, якій вручили нагороду Королівського товариства захисту тварин Великої Британії – його патронує королева Єлизавета ІІ. Співавторка Закону України ”Про захист тварин від жорстокого поводження”. ”2016-го під притулком почалися акції протесту, щоб дискредитувати мера Києва Віталія Кличка. Кілька разів через паркан перекидали отруту, обстрілювали. Отримуємо погрози від догхантерів. Розпускають чутки, що вбиваємо тварин, годуємо їх отруєними продуктами”. Має сина Алекса. Знає шість мов. Тримає вдома 19 котів

Служба безпеки Польщі арештувала мене 1983-го на вулиці. Звинуватили в передаванні таємної інформації. Сказали, вишлють туди, де немає навіть білих ведмедів. Мій друг, син норвезьких дипломатів, допоміг із політичним притулком у Норвегії.

друг забрав мене з сином машиною. Боялася, що поляки не випустять. Попросила: якщо арештують, не викидай котів і забери сина. Після перевірки паспортів на кордоні сказали: "Вам можна їхати, а котів потопимо". Відповіла: "Тільки разом зі мною". Прикордонники подзвонили своїм керівникам. Врешті сказали їхати й не повертатися.

На кордоні з Данією попросили підписати документи, що мої коти не будуть контактувати з данськими. До Норвегії доїхали поромом. На кордоні котів на шість місяців забрали на карантин. Це прописано в законодавстві.

Норвегія – неймовірна. Там живуть святі, але нудні люди. Все працює бездоганно. За конституцією, кожен емігрант мав право вивчати мову своєї країни. Для сина не змогли знайти вчителя української. Взялася за це сама. За це отримувала зарплату, мала відпустку й соціальне забезпечення.

В Осло жили неподалік гір, де є дикі лісові коти розміром із рись. У дикій природі на них часто нападають ведмеді. Алекс поранених тварин приносив додому. Вулицею збирали гроші на лікування. Вдома мали 24 коти. Син їх годував і вигулював. Він знає, що любов – це відповідальність. Коли приїздить до мене, спить у кімнаті з 15 котами. Каже, вони заряджають його акумулятор доброти.

В університеті Осло вивчала скандинавське мистецтво. Працювала екскурсоводом у музеї живописця Едварда Мунка. Двічі на тиждень привозили колишніх політв'язнів і дітей із синдромом Дауна. Познайомилася з Андрієм Сахаровим (радянський дисидент, лауреат Нобелівської премії миру. – Країна). Казав: "Нам потрібні люди, щоб просувати наші країни. Тут ти нікому не треба". Якось приїхав В'ячеслав Чорновіл із дружиною. Запропонували працювати журналісткою на "Радіо Свобода" в Мюнхені. Подала документи, і мене взяли.

Часи роботи на "Радіо Свобода" згадую як суцільний жах. Там працювали ті, хто зміг вирватися з СРСР, багато українців із діаспори. Із новеньких були я й кілька євреїв. Мене зустріли в штики. Називали КДБісткою. Були незадоволені незалежною позицією. Підготувала матеріал про вивезення культурних цінностей з України та їх продаж у приватні колекції. Перед ефіром хтось викрав документи, що їх мені вдалося зібрати. Передача не вийшла. Замість неї пустили музику. Керівництво почало розбиратися, що сталося. Коли все пояснила, колеги звинуватили мене в антисемітизмі. Причин не мали, але єврейське питання було на слуху. Президент "Радіо Свобода" американський сенатор Клейборн Пелл сказав: "Я не дозволю використовувати антисемітизм як привід для переслідування людей". Мої кривдники отримали догани.

Запросили працювати кореспондентом в офіс ООН у Женеві. Жила у Франції, на кордоні зі Швейцарією. Щоб доїхати на роботу, щодня його перетинала. Так робили більшість колег – життя у Франції дешевше.

Готувала передачі про події в Києві. Отримала листа від професора Леоніда Мішнаєвського. Написав про шкуродерню в Пирогові, яку називали утилізаційним цехом. Зазначав, що 38 убивць щодня знищували тварин. На цьому зробили бізнес. Шкури продавали на взуття, а жир – як ліки від туберкульозу. У 1990-х трилітрова банка смальцю коштувала 100 доларів. Не могла в це повірити. Писала в Київську адміністрацію і президенту, а мені відповідали: "У нас тут все по-європейськи".

У грудні 1994-го приїхала в Україну. В цеху ніхто розмовляти не захотів. Повернулася в Париж, поїхала до актриси Бріжіт Бардо – вона має фонд захисту тварин. Порадила зареєструвати зоозахисну організацію.

  Тамара Тарнавська гладить собаку Кіборга. Його 2015 року з Донбасу привезли військові, які захищали Донецький аеропорт. У Товаристві захисту тварин SOS пес прожив майже чотири роки. Помер торік у грудні через інфаркт
Тамара Тарнавська гладить собаку Кіборга. Його 2015 року з Донбасу привезли військові, які захищали Донецький аеропорт. У Товаристві захисту тварин SOS пес прожив майже чотири роки. Помер торік у грудні через інфаркт

В Україні зробити це було неможливо. У Міністерстві юстиції на мене дивились, як на божевільну. Товариство захисту тварин SOS допоміг відкрити перший президент Леонід Кравчук. Знала його з часів журналістської роботи.

З німецькою журналісткою Крістою Шехнет, австрійським кореспондентом Крістіаном Яначем і німцем Манфрідом Хіїсом інкогніто приїхали в цех у Пирогові. Їм саме привезли нову партію собак. Крізь дірки від куль у бетонній огорожі ми знімали, як їх оглушували і здирали шкуру.

Скликали пресконференцію, щоб показати відео журналістам. Вони казали: "Ну а що робити? Тварин багато". Зрозуміла, що проблема – у суспільстві. Присяглася закрити шкуродерню, а на її місці побудувати притулок для тварин.

Київська влада звинуватила, що працюю в ЦРУ і підриваю авторитет України. Навпроти мене за столом сидів керівник цього цеху. Все заперечував. Розуміла, що відео не вивеземо. Через одне з посольств передали його за кордон дипломатичною поштою. Нас серйозно перевіряли в "Борисполі".

Відео показали в Західній Європі. Шок. Зібрали 3,5 мільйона підписів під протестною петицією на ім'я президента України. Заблокували діяльність українських посольств у Берні, Единбурзі, Женеві, Мюнхені. Тодішній міністр закордонних справ Геннадій Удовенко попросив мене зняти облогу. Відповіла: "Шкуродерню мають закрити". Територію передали мені в без­оплатну оренду на 49 років.

На шкуродерні були трупи, кістки, шерсть – по коліна. Катерина Чумаченко (тоді – консультант та менеджер української філії компанії "Піт Марвік Барентц Груп", майбутня дружина президента Віктора Ющенка. – Країна) знайшла людей, які все вичищали. Ці роботи ми з нею оплачували рік із власної кишені.

Лишилися 56 тварин. Кілька років їх лікували. Я працювала в Женеві, в Україні була наїздами. За кордоном шукала спонсорів. Перші гроші на будівництво притулку дали Бріжіт Бардо, принц Карім Ага-Хан IV і принцеса Захра Ага-Хан, принцеса де Крой, федеральний канцлер Австрії Віктор Кліма, генеральний директор європейського відділення ООН у Женеві Володимир Петровський. З українців не допомагав ніхто. Чекали, що ми здамося.

Народний депутат України Микола Габер хотів, щоб познайомила з представниками Європейської партії зелених і відомими людьми з української діаспори. Відмовилася, бо він вважав, що мешканців притулків краще знищити.

Ми отримували із-за кордону снодійні та заспокійливі ліки для тварин. Мене звинуватили, нібито поширюю препарати зі Швейцарії. Нами зайнялися СБУ, прокуратура, міліція та комітет із запобігання розповсюдженню наркотиків. На працівників притулку тиснули, щоб дали свідчення.

Після допиту в СБУ поверталася машиною. Через 100 метрів у мого авто відпали передні колеса. А нашого ветеринарного лікаря посадили в таксі, його знайшли з проломленим черепом. Оплатили операцію, врятували.

Ніхто не хотів захищати нас у суді. Погодився Микола Катеринчук – тоді був адвокатом. Перший суд ми програли. Нам казали: "Габер – народний депутат, ніколи не виграєте справу". Подали апеляцію. Нас підтримувала Рада Європи, Європейський Союз і міжнародні організації. Виграли, а Габер публічно вибачився за наклеп. Отримали відшкодування – 2,5 тисячі гривень. Через цю ситуацію я затрималася в Україні. Роботу у Швейцарії втратила.

Наприкінці 2013-го в притулок приїздив Віктор Янукович-молодший (син тодішнього президента Віктора Януковича. Загинув 2015-го на озері Байкал. – Країна). Казав директору: "Этих шавок здесь не будет". Він приїжджав на мотокрос за притулком. Планував побудувати заїзд, а ми стояли на заваді. Якось прислав по мене чорний Merсedes з охороною. Повезли в ресторан біля Верховної Ради. Їсти з ним не хотіла, пила воду. Вимагав віддати територію. Погрожувала, що в Європі розкажу, що нардеп і син президента підніс руку на єдиний притулок для тварин в Україні. Казав: "Да езжайте, куда хотите". Після цього підпалили притулок і мою машину. Коли почався Євромайдан, Януковичі втекли з країни. Це нас урятувало.

Під час Революції гідності на Майдані була щодня. Коли мітингарі розійшлися, в наметах залишилося багато цуценят. Забрали їх у притулок. Називаємо революціонерами.

Воїни добровольчих батальйонів, яких із фронту відправляли у госпіталі, везли поранених і виснажених тварин. Просили: "Врятуйте побратима". Ми забрали 296 собак із Донецька й Дебальцевого. 2015 року хлопці привезли пса Кіборга, який разом із ними охороняв Донецький аеропорт. Від собаки був лише скелет. До притулку заходити відмовлявся. Лежав біля хвіртки й нікого не підпускав. Не гавкав – цього навчили на війні. Два місяці постійно була біля нього. Годувала, розмовляла, читала вірші, співала. В якийсь момент Кіборг підійшов і дозволив себе погладити. Я була щаслива. Прожив у нас майже чотири роки. Торік 23 грудня помер у лікарні через інфаркт. Стрес дався взнаки.

Кілька місяців тому зателефонувала норвезька туристка Янен Тобіасен. Плакала: "Під Житомиром на дорозі лежить збитий собака з чотирма цуценятами". Намагалася зловити машину. Ніхто не зупинявся. Я сказала везти до ветлікарні в Житомирі. За собакою місяць треба було доглядати. Жінка орендувала будинок і щодня ходила до пса. Потім усіх їх привезла до мене. Хоче забрати в Норвегію. За тамтешніми законами, має три місяці прожити з тваринами у тій країні, з якої їх везе. Але умови там прекрасні: собак розчісують, стрижуть, чистять пазурі, годують, роблять масажі.

Кілька місяців тому зателефонував Енді Коен із Лондона. Прочитав про мене статтю, захотів познайомитися. Домовилися зустрітися в притулку. Перецілував усіх котів і собак. Дав 1,5 тисячі доларів на ремонт розбитого скла. А потім переслав ще 600 – на ремонт машини, що належить нашій організації. Недавно отримала фото: сидить на березі моря й охороняє тюленят.

Зараз ви читаєте новину «Два місяці була біля Кіборга. Годувала, розмовляла, читала вірші, співала. В якийсь момент підійшов і дозволив погладити». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 275
Голосування Чи варто проводити фінал Ліги чемпіонів без глядачів?
  • 1) так, це краще, ніж взагалі не грати
  • 2) ні, ліпше уже залишити трофей нерозіграним
Переглянути
Погода