вівторок, 18 червня 2013 15:49

"Дуже треба 30 тисяч доларів. Ми тобі 40 тисяч вернемо, тільки позич"
5

Адвокат Денис Ципін (присів на стіл) спілкується із засудженими Станіславом Чистяковим (ліворуч у клітці) та Інокентієм Вировим 5 червня у філії Печерського суду на столичній вулиці Гайцана. Тільки-но оголосили вирок суду. Обом дали по шість років із конфіскацією майна
Офіс видавництва “Спадщина-Інтеграл”, яке продає книжки ”Факту”. Спілкуватися з журналістами у видавництві відмовилися
Під’їзд будинку на Лісовому масиві, окраїна столиці. На фото – двері, 
що ведуть до трьох квартир. У одній із них живе Леонід Фінкельштейн
Леонід Фінкельштейн був співвласником видавництва ”Факт” до 2009 року. Узяв у борг щонайменше 200 тисяч доларів. Пережив інфаркт. На суді був свідком. Проте на засідання не з’являвся за станом здоров’я – як інвалід першої групи, що потребує сторонньої допомоги

Двом співвласникам видавництва "Факт" дали по шість років в'язниціз конфіскацією майна

– Плохо там. В камере 35 человек. Одна форточка. Камеры на местном жаргоне называются "хаты". Его перекидывали с одной "хаты" в другую. ­А в каждой – свои законы, – розповідає біля дверей Печерського районного суду столиці Оксана Кравцова. 5 червня її чоловіка, співвласника столичного видавництва "Факт" Інокентія Вирового та його партнера Станіслава Чистякова засудили на шість років із конфіскацією майна. Третій видавець Леонід Фінкельштейн пішов у справі свідком. Позов подали шестеро підприємців. Вировий та Чистяков узяли у них 3,5 мільйона гривень і не повернули. Суд назвав це шахрайством у великих розмірах, вчиненим групою осіб

Оксана – невисока худорлява жінка років 30. У неї салонний манікюр і педикюр, але на шиї висить кулон зі стеклярусом, а в кишені джинсів – ­дешева мобілка.

– "Факт" належав до трійки найпотужніших українських видавництв, – розповідає вона. У 2000-2006 роках Оксана Кравцова була технічним редактором та фотографом видавництва, а потім пішла у декрет. – Ми ­видали роман "Музей покинутих ­секретів" Оксани Забужко, книжки Василя Стуса, Василя Герасим'юка, Олександра ­Ірванця. Гроші Інокентій і Стас справді позичали. Частину – у банку, під заставу майна, а частину у знайомих – під відсотки. Тіло кредиту віддали, а відсотки вже не мали чим.

Усього кредиторів у видавців було не менше сотні. Сума боргу – приблизно 30 млн. грн. Половина ошуканих позичальників – підприємці, топ-менеджери та менеджери середньої ланки. Вони давали видавцям від 150 тис. грн під 3–10%.

Луїза Мамардашвілі працює касиркою в обміннику біля столичної станції метро "Тараса Шевченка".

– Ці хлопці на моїх очах виросли, ми дружили сім'ями, – розводить руками Луїза Гіївна. – У травні 2010-го Інокентій сказав: "Нас начальник кинув і втік. Дуже треба 30 тисяч доларів. Ми тобі 40 тисяч вернемо, тільки ­позич". І я пожаліла, у знайомих зайняла грошей. 2611 доларів віддали. Чоловікові за мої борги довелося ­Volkswagen ­Touareg продати.

Інший кредитор працює менеджером середньої ланки на одному з FМ-радіо. Йому заборгували майже 800 тис. грн. Просить не називати прізвища:

– Не хочу, щоб тягали в прокуратуру. Та й перед друзями соромно, бо розвели, як лоха, – червоніє. – Чистяков і Вировий купили машини представницького класу і знайомилися з багатими людьми в столичних автоклубах. ­Чистяков розказував казки, що Вировий – на короткій нозі з народними депутатами, начебто був одним із засновників Держтелерадіо. Часто запрошував на дачу під Києвом: поганенька, але ремонт гарний. Там просив грошей то на видавництво, то для себе. Сказав мені: "Як не віддам, бери мою KIA Cerato і дачу". Потім виявилося: KIA – під заставою в банку.

Бізнесмен Микола Проскурка – один із тих, хто позивався до видавців. Позичив їм 200 тис. грн:

– Цю справу засунули в політичний контекст, – каже Микола. – Читаю статті в інтернеті. Мовляв, притісняють видавництво, яке видавало сучасну українську літературу. Вони себе показують декабристами, які постраждали від рук кримінальних авторитетів. Якби ми були кримінальниками, то просто відрізали б їм бошки – і все забрали.

Інша група кредиторів – письменники, літератори, ­перекладачі. Вони давали більше грошей, але меншими сумами. Редактор рубрики "Стиль" у журналі Esquire ­Ukraine Тетяна Кремень позичила $5 тис:

– Видавництво "Факт" в особі Фінкельштейна і Вирового дуже просило на тиждень чи два, – розказує вона. – Документально нічого не оформлювали – всі ж інтелігентні люди. Пройшов місяць, потім більше. Повернули тисячу доларів. Фінкельштейн відійшов від справ за станом здоров'я, перемовини були з Вировим. У режимі телефонних дзвінків: "Інокентій, є гроші?" – "Скоро! Дуже скоро! Гроші вже є! Зідзвонимося на днях! Завтра віддам всю-всю суму". Слухавку брали рідко, передзвонювали ще рідше. Через півтора року я забила на ці гроші, набридло. ­Хочеться вірити, що моя інвестиція пішла на добру справу.

Письменниця Маріанна Кіяновська у Facebook пише, що позичила Фінкельштейну "дуже велику суму". Не позивається, бо свого часу "любила читати "Графа Монте-Крісто".

– А ще тому, що коли я була мала, моїм батькам згорів дім, – розповідає Маріанна. – Іноді людина опиняється у безодні страшних обставин. Я щиро вважаю, що Інокентія і Стаса зробили крайніми. Не без вини з їхнього боку. Але вирок з виною неспівмірний.

У кількох десятків літераторів видавці позичили від $5 до $20 тис. Їм віддавали літературні премії, гонорари. Один із митців, на прохання Фінкельштейна, заклав батьківську квартиру. Тепер виплачує $60 тис.

– Хлопці вважали, видавництво – їхня спільна справа, – говорить дружина Вирового. – Коли Фінкельштейн начебто захворів і припинив з'являтися на людях, його кредитори прийшли у "Факт". Хлопці їх заспокоїли – всі борги переписали на себе.

Леонід Фінкельштейн у літературних колах має прізвисько Фінік. Приліпив його видавцеві письменник Анатолій Дністровий. 2009-го Леонід Петрович начебто переніс інфаркт. Має інвалідність першої групи. Продав за $220 тис. квартиру в центрі столиці. Живе на околиці Києва біля метро "Лісова". У квартирі на першому поверсі – ґрати на вікнах і броньовані двері. Ми приїжджаємо о 16.30. Поштова скринька порожня. Телефонуємо на домашній. У квартирі хтось є – слухавку знімають і вимикають на телефоні звук. Проте не відчиняють. Сусіди по фотографії Леоніда Петровича не впізнають.

– Я за пять лет ни с кем из соседей так и не познакомился, – говорить сусід по сходовому майданчику Сергій.

Вікна квартири Фінкельштейна зачинені та спущені жалюзі. На одній шибці висить вицвілий рушник у соняхи. Балкон захаращений плінтусами, кошиками з лози, шматтям.

– Преса зробила з "Факту" "великомученика", а так не є. Якщо вони не вміють бізнесом займатись, то і лізти не треба було, – каже директор видавництва "Кальварія" Анетта Антоненко. – А то "от ми такі великі просвітники", а нас засудили. Гроші лічбу люблять, і тут демагогія ні до чого.

Суд арештував майно двох із трьох видавців. Два мобільники із сім-картками – у Вирового, iPhone, зарядний пристрій, банківську картку, чорний шкіряний гаманець та годинник Omega – у Чистякова.

– Вони переписали все майно на знайомих, – каже Микола Проскурка. – Але це їх не врятує. Бо за законом усі маніпуляції з майном із 2010 року вважають недійсними. Виконавча служба його арештує, опише і продасть.

1 липня Інокентій Вировий відсвяткує перший день народження у камері. Йому виповниться 39 років.

Гроші спонсора витратив "на власні потреби"

Інокентій Вировий був директором державного видавництва "Техніка". 2010 року взяв у спонсора 52 тис. грн на два університетські підручники – про методи властивостей металів та високопористі метали. Але витратив їх "на власні потреби". Так написано в постанові Шевченківського райсуду столиці 13 жовтня 2011 року. Мав сісти за ст. 191 – привласнення та розтрата майна і ст. 363 – зловживання владою та службовим становищем. Інокентію Святославовичу загрожувало 12 років в'язниці. ­Проте він потрапив під Закон "Про амністію в 2011 році". За ним людей, які мають неповнолітніх дітей і скоїли нетяжкий злочин, звільняли. Справу закрили.

Книжками "Факту" торгує видавництво "Спадщина-Інтеграл"

Півтора року перед арештом Вировий і Чистяков працювали у видавництві "Спадщина-Інтеграл". – Були неофіційними засновниками, хоча документально це й не оформили, – каже дружина ­Вирового.Власником "Спадщини-Інтеграла" є юрист Олег Володарський. – Він перевіряв діяльність "Факту" за зверненням кредиторів, – розповідає Оксана Кравцова. – І пообіцяв видавництво захистити.

– Вировий колись казав, що не може врятуватися від Володарського. А потім вони стали великими друзями, – додає Іванна Вертинська. Вона – одна з шести жертв, що подали до суду. В Єдиному державному реєстрі вказано, що "Спадщина-Інтеграл" зареєстрована на Олену Комендяк, колишню дружину бізнесмена Юрія Башкіра. 2010-го письменники Маріанна ­Кіяновська та Анатолій Дністровий звинуватили "Спадщину-Інтеграл" у піратстві. Маріанна вважає, що видавництво потай додруковувало її збірки – новел "Стежка вздовж ріки" та віршів "Дещо щоденне", які раніше виходили у "Факті". Те саме каже Дністровий про свою книжку "Невідомий за вікном".

У грудні позаторік "Спадщина" стає співзасновником журналу ­"Сучасність". З видання йде редактор Тарас Федюк та майже вся редакційна рада. – Вони до мене звернулись наприкінці 2011-го, – розповідає Тарас Федюк. – "Сучасність" уже півтора року не виходила, бо не було грошей. В "Інтегралі" обіцяли поставити її на ноги. Інститут національної пам'яті і Фонд молодіжних ініціатив віддали свій контрольний пакет "Інтегралу". Але грошей на журнал нові власники не давали. Люди ж не можуть працювати без зарплати. Я звільнився. З "Сучасності" пішли більшість членів редакційної ради на чолі з Іваном Дзюбою та Ігорем Юхновським.

Зараз ви читаєте новину «"Дуже треба 30 тисяч доларів. Ми тобі 40 тисяч вернемо, тільки позич"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

11

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути