"Бізнес – це та сама війна, треба впахувати. Якщо не можеш – не лізь"

Не варто брати кредити на рівні ідеї

Дізнався про напад Росії, лежачи в ліжку. Увімкнув телевізор, усвідомив ситуацію і пішов до військкомату. Паніки не було. Перші думки – бити ворога. Я мав воєнний досвід, воював у 2014–2015 роках у складі 95-ї бригади. До цього були служба в армії, навчання. Тобто мав непогану військову підготовку, служив в елітних підрозділах. Мені довелося очолити територіальну оборону громади на Вінниччині. Побув там тиждень, зрозумів, що в цьому регіоні бойових дій не буде. Поїхав у військову частину в Житомир. Нині служу в іншому підрозділі іншого спрямування. Рідні знали, що я одразу піду на фронт. А як вони можуть реагувати, коли поруч із ними живе контужений десантник? Я протягом семи років усім казав, що велика війна не за горами. Перш ніж їхати на службу, провів удома інструктаж. Повиносив своє воєнне барахло, щоб до родичів не було претензій у разі чого.

Долучаюся до управління бізнесом. Більшість обов'язків виконує дружина, всі критичні моменти вирішую я в телефонному режимі. Хоча на дзвінки не завжди можу відповідати. Буває, що тиждень не маємо зв'язку. Війна показала, що більшість завдань можна вирішити телефоном за декілька хвилин. Є процеси, які потребують чіткого нагляду й дотримання технологічних, виробничих моментів. Для цього є моя команда. Вона невелика. Кілька працівників теж пішло воювати. На початку повномасштабного вторгнення бізнес зупинився на півтора місяця. Не розуміли, що робити далі. За цей час вдалося виплатити людям зарплату, мав фінансову подушку. Станом на 24 лютого, був незакритий борг за сировину 50 тисяч гривень. Перед походом у військкомат повернув ці гроші, потім пішов воювати. Із працівниками підтримую зв'язок, вони всі залишилися в Україні. Раніше вважав, що основне в бізнесі – інвестиції, продажі. Насправді це люди. Зібрав біля себе однодумців, із якими дивимося в одному напрямку. Знаю, що вони не підведуть у критичний момент.

 

Більшість бізнесів з'являлася в той момент, коли когось щось не влаштовувало. Людина вигадувала спосіб вирішення проблеми, так з'являлася успішна компанія. Наприклад, дитина одного чоловіка в Індії не хотіла чистити зуби звичайною зубною щіткою. Він придумав дитячу й заробив на цьому статки. Якщо тобі щось не до вподоби й ти можеш вирішити ситуацію, а потім зробити з цього бізнес – це круто.

Моїм першим бізнесом став бренд серветок для чищення зброї. Зіштовхнувся з цією проблемою на війні. Зокрема під час бойових дій у районі Донецького аеропорту. Обслуговування зброї в польових умовах не змінювалося з часів Першої світової війни, тому неефективне. Зрозумів, що треба придумати рішення цієї проблеми. Перші зразки серветок для чищення зброї з'явилися наприкінці 2015-го. Офіційно бізнес стартував за рік, бо в мене не було до­свіду в цій сфері.

Пішли зі зразками в Міністерство оборони, там написали список випробувань. Перші ми провалили. Але я вважаю це плюсом. Тому що відкрило очі на моменти, які треба було допрацювати. У результаті зробили продукт іще кращим. Це перший такий бізнес в Україні, раніше нічого такого ніхто не випускав. Я сам користуюся своїми серветками. Підрозділи, в яких проходив службу, також ними забезпечені. Бійцям не потрібно в польових умовах шукати якусь тканину, балончики. Просто дістав упаковку серветок, розібрав автомат, почистив і склав назад. Тепер зброю використовують інтенсивно, на неї потрапляє багато пилу, грязюки. Чистити потрібно щодня. Восени почнуться дощі, буде більше вологи. Може з'являтися іржа, цього не можна допускати. Зброю доведеться обслуговувати двічі на день. Адже це твій захист, з допомогою якого можеш зберегти собі життя.

Розробити правильну технологію, дібрати матеріал, що не залишає ворсу, вдалося методом проб і помилок. На світовому ринку існують аналоги серветок для чищення зброї. Є виробники у Сполучених Штатах Америки, Франції, Німеччині. Їхню продукцію ми випробовували, побачили певні недоліки. Наприклад, не досить цупка тканина, що швидко розповзається, залишає ворс на зброї. Наші серветки продавали раніше за кордон. Нині зосередилися на Україні, на забезпеченні наших воїнів. Попит від початку повномасштабного вторгнення зріс. Ціна серветок – 300 гривень за пачку. Долар виріс, більшості компонентів не виробляють в Україні. Проблем із доставкою немає, але вартість зросла на чверть. Також створили антибактеріальні серветки, але зняли їх із виробництва. Вони були розроблені як одноразові рушники. У польових умовах можна ними помитися. Звичайною вологою серветкою сильно не протрешся. Але ідея залишилася на рівні пілота.

Якщо продукт – гівно, то ніяка реклама не допоможе. Основне – якість товару. Щоб це було справді круто й потрібно, тоді люди купуватимуть. Реклама в тому вигляді, на яку більшість підприємців витрачає кошти, – зовнішня, теле-, радіо- – віджила своє. На неї люди не звертають уваги. Максимум робить бренд упізнаваним, але не продає. Тим, хто відкриває перший бізнес, раджу: ніколи не починайте спільної справи з друзями й родичами. Про це пишуть у бізнес-літературі. Переконався на власному досвіді та друзів бізнесменів і ветеранів. Але 95 відсотків людей усе одно думають: у мене так не буде, ми ж сиділи за однією партою.

Бабуся часто розповідала про свого діда, який мав бізнес, пов'язаний із виробництвом м'яса. Але прийшли більшовики, розкуркулили його. Забрали пасіку, сади, лишили ні з чим. 90 років потому я поновив сімейну справу. Але знову на нашу землю прийшли загарбники. Нічого. Ми їх виженемо. Це питання часу. Коли відкривав перший бізнес, не мав досвіду. Набивав шишки й на цьому вчився. Другий було легше запускати. Найпопулярніші в нас подільське сало, козацька ковбаса, балик. Рецепти брали з бабусиної книжки, в родичів. Є професійний кухар, який усе контролює. Загалом працює сім осіб. Більшість фірм безликі, ховаються за гучною назвою. Але ніхто не знає їхнього засновника. Круто, коли клієнти знають директора, виробника. Бо людям хочеться домашньої простоти. Це як піти на базар до знайомої тітки Люсі, в якої молоко купуєш 20 років. Вона розпитає, як у тебе справи, як діти. Це викликає більше довіри у споживача. Наш секрет – у якості продукту, ставленні до клієнта.

Найскладніший час для бізнесу – перший рік. Якщо ти витягнув, можеш думати про подальший розвиток. У мене був розроблений план розширення, але почалася війна. 25 лютого мав їхати дивитися новий цех. Вирішив почекати, плани нікуди не подінуться. Будь-яка криза – на користь, бо слабкі гравці виходять із ринку. Перший бізнес заснував 2016 року під час війни, другий – під час коронавірусу. Тому для мене війна не є критичним явищем.

Коли відкривав бізнес, хотів зробити життя людей простішим, кращим, дарувати позитивні емоції. Якщо цього немає, це банальне заробляння грошей. Я жодного дня не працював на когось. Провчився три роки на ландшафтного дизайнера, потім пішов в армію. Повернувся, довчився, потрапив на війну. Якось покликали на посаду піар-директора. Три дні туди походив, запропонував п'ять ідей. Три з них затвердили. Але сказали: "Вибачай, братане. Тобі треба взвод солдатів і шматок землі, ти не вмієш працювати в колективі". Після цього зрозумів, що працюватиму сам на себе.

Мені легко поєднувати два різнопланові бізнеси. Улюблена частина роботи – продажі, коли можна поспілкуватися з клієнтами. Усі тексти на сторінку "Гостини" в соцмережах пишу сам. Фото робить професійний фотограф, розробляємо з ним разом ідеї. Більшість замовників не знала, що спілкується в чаті зі мною. Найпопулярніший час у м'ясному бізнесі – новорічні свята й Великдень. Тоді доводиться працювати по два-три тижні без вихідних. Не використовуємо замороженої, імпортної сировини. Заздалегідь зв'язуємося з тими, хто вирощує свиней. Замовляємо потрібну кількість м'яса й сала. Посилки розлітаються по всій Україні. Також відправляли у США, Велику Британію, Польщу, Німеччину, Францію, Афганістан, Гонконг, Ізраїль. Тепер клієнти донатять на армію, щотижня замовляють посилки бійцям. Приємно отримати коробку з м'ясом десь у лісі під білоруським кордоном.

Скептично ставлюся до того, щоб брати кредит для бізнесу на рівні ідеї. Якщо ти не випробував власної справи, не бачиш результату й точних цифр, то не варто позичати гроші. Clean Shot починав із 4 гривень – купив пачку вологих серветок, висушив їх і подивився на матеріал. Для старту другого бізнесу головним було бажання. Сторінка у фейсбуку безкоштовна. На перших фотосесіях домовився про відтермінування оплати. Найбільше коштів потребує обладнання, але воно окупиться з часом.

Мій головний принцип – завжди говорити правду, хоч би яка вона була. У роботі бувають різні моменти: накосячили, чогось не відправили, неправильно порахували. Треба визнати помилку, чесно казати, що сталося. Коли ти зробиш людині добре, вона про це розкаже чотирьом людям. Якщо зробиш погане, дізнаються 15.

Місія бізнесу – підтримка економіки, праце­влаштування громадян, сплата податків, наповнення бюджету, підвищення рейтингу українського виробника. Допомоги від держави чекати не варто. Головне – робити, пробувати. У нас є тепличні підприємці, які кажуть: нам мають це дати, для нас зробити. Бізнес – це та сама війна, треба впахувати. Якщо не можеш – не лізь.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

×