Четвер, 05 травня 2011 16:37

"Байкове перенесуть десь під Обухів"

У четвер, 28 квітня, на столичному Байковому кладовищі почалася Провідна неділя. Два священики у чорних рясах правлять панахиду біля могили Сидоренка Івана Івановича. Кроплять плиту свяченою водою. Чотирьом родичам дають цілувати хрест.

За 5 хв. на лаві перед пам'ятником ті розстилають рушник. Дістають пластикову тарілку з тонко нарізаним сиром та ковбасою і пляшку горілки. Розливають у три одноразові стакани. Дівчинці років 10 наливають півстакана соку.

- Мам, коли прийдемо додому, купиш мені дитячого шампанського.

- Там хімія. Я тобі краще кагору наллю.

- Мам, а вам горілку можна пить? Там тоже хімія, бо вона в роті пече і від неї татові постійно погано.

- Соня, помовч. Візьми цокнися яєчком об пам'ятник. Я тобі почищу.

Неподалік дві жінки зрізають мох на асфальтованій центральній алеї.

- Що за привичка на цвинтарі їсти?

- На Рівненщині, звідки мій чоловік родом, тоже на могилках обідають. Недавно священик заборонив пити горілку. Село на нього обідилось, бо кожного року на поминках допивали те, що не встигли випити за Пасху.

- А сам піп, мабуть, водочку любить. Перед Великоднем поїхала до матері в Білу Церкву. З нею по сусідству старий священик живе. Мама попросила, щоб я у нього поприбирала в чистий четвер. Заходжу в хату, а він курочку наминає. І це в піст! Всі в селі думали, що він поститься. Так розсердилася на нього! Позамітала, а підлогу мить не стала.

Йдуть замітати доріжку довкола пам'ятника футболісту і тренеру київського "Динамо" Валерію Лобановському. Він обнесений червоною стрічкою.

- На прошлому тижні його вдова чи дочка до адміністратора забігала. Кричала, що сильно плитку обтоптують. Кожен приходить, залазить на могилу, щоб з Лобановським сфотографуваться. Скомандувала усе обгородити, щоб квіти не ламали і не топталися.

- Хороший дядько був, тільки серце не витримало. Я своєму його у приклад ставлю. Весь час сидів, качався і нєрвнічав. Оті нерви його й з'їли. А так міг до ста год дожить.

Сім'я залишає біля могили кульок цукерок, паску, чотири писанки і півпляшки горілки. За 2 хв. прибігає дві кучерявих циганки років по 12. Одягнені у темно-сині халати і чорні колготи. У рябу сумку ховають наїдки.

- Тікай, бо вони вертаються. Шось забули.

- Сумку одкрий, я ще не все забрала.

- Яйця не бери. Остав. У нас їх ніхто не їсть.

- Собаці оддам. Не парся, успієм.

Дві прибиральниці в бежевих хустках протирають плиту на пам'ятнику Віктору Сівковичу, сину "регіонала" Володимира Сівковича. Він загинув у 25 років у автокатастрофі позаторік у липні. Навколо пам'ятника плитами обкладена територія 6х3 м, за ним - удвічі менша ділянка. На ній - кам'яний стіл і лава.

- Скільки грошей треба було вложить, щоб цю землю викупити? В одних на хліб з водою не хватає, а цим усе мало.

- С марта цены подняли, - відповідає інша. - Слышала, место уже стоит 70 тысяч долларов. На центральной аллее еще дороже.

- Підняли, бо площа кінчається. Лєна казала, що там нових услуг пододавали. Тепер яму предлагають камінням викласти, дубовими дошками оббивають. А чи не всьо равно, у чому тебе закопають? П'ять год тому моя сусідка у Броварах собі місце на могилу за 200 доларів купила. Хоче, щоб її поховали біля чоловіка. Коли йому пам'ятник ставила, собі такий самий заказала. Фотокартку приліпила. Осталося тільки дату смерті написать. Як то люди заживо себе ховають?

- Зато родным не будет проблем. На памятник не нужно будет копить. Вон самый дешевый сейчас стоит 3 тысячи гривен.

Четверо будівельників ставлять пам'ятник навпроти могили Василя Стуса. На місці, де похований поет, стоїть високий кам'яний хрест. Могила заросла барвінком і травою. Біля хреста - три лампадки і букет маленьких засушених квітів.

- Хоч би траву зірвали, - нарікає жінка з короткою сапкою, яка прийшла прибрати на могилі свого дядька ліворуч. Закочує рукава, вириває молодий пирій. - Син його ж у Києві живе. То хіба не може прийти до батька та поприбирати?

- А є такі люди, які покійників бояться, - каже їй один із будівельників у синіх рейтузах із  латками на колінах.

- То жінку міг би відправити, або заплатити. На кладбищі служба є, яка могилки убирає.

Двоє хлопців латають дірки в асфальті. Третій працює на асфальтоукладачі. Гуркіт стоїть на півкладовища.

- Ти не сильно шуми, бо усіх покійників розбудиш, - каже чоловік у круглих чорних окулярах.

- Кого я тут розбужу? Є такі, що 200 год уже лежать.

Зривається вітер. З дерева облітає цвіт.

- Чуєш, це душі людські стогнуть. Зляться, що ти в землі колупаєшся.

- Хлопці, перестаньте, я в еті штуки не вірю. Даже жити зміг би на кладовищі. Тут спокойно, ніхто нерви не тріпає.

- Так купляй квартиру напроти кладбища. Утричком на кухню вийшов, сигарету закурив, кавку сьорбаєш і дивишся на могилки.

Біля пам'ятника Михайлині Коцюбинській, племінниці письменника Михайла Коцюбинського, зупиняється чоловік років 40. До хреста прив'язані зів'ялі нарциси.

- Померла 7 січня, на саме Різдво. Кажуть, такі люди одразу потрапляють в рай. Моя мама жила з нею по сусідству. Дуже гарна жінка була.

Біля могили літературознавця Анатолія Погрібного його наздоганяє жінка у засмальцьованій футболці. Хоче підняти перевернутий вінок.

- Нічого руками не чіпай, - застерігає її чоловік. - Ти що, не знаєш - на кладовищах скрізь чари накладають. Під ноги дивися. Знайомий торік на гробках наступив на крашанку на перехресті. Хтось її видув, а всередину засунув голку. Через тиждень знайомого забрали в лікарню. Очні яблука так спухли, що нічого не бачив. Якби не одна бабка з Полтави, зараз сліпим би остався.

Троє чоловіків вантажать вінки на трактор.

- Ти не чув, коли зарплату видадуть?

- До 9 вроді обіщали. А в тебе що, знов нема грошей?

- Та є ще трохи. Мала завтра на екскурсію у Львів їде. Обіщав дати 200 гривень. Тоді на шашлики не буде за що поїхать. Прийдеться на майські дома сидіть.

- То дай їй 100. Хай Любка докладе.

- Любка з мене й так аліментів не требує.

Третій тре почервонілі до ліктів руки.

- Диви, як загорів. Вчора вже ніс обліз. Стоїть вийти на сонце, роблюсь красний, як дурний.

Через дорогу на старому цвинтарі дві дівчини фотографуються біля пам'ятника Лесі Українці. Він обвішаний штучними квітами.

- Мій прадід був у неї різноробочим у Колодяжному. Її брат Михайло постійно виходив до підсобників, казав: "Хлопці, кидайте роботу, давайте поговоримо". Читав їм вірші, розказував новини.

До дівчат підходить сивий чоловік у коротких синіх джинсах. Представляється місцевим охоронцем:

- Ще років десять, і все - Байкове перенесуть десь під Обухів. А тут поставлять кілька багатоповерхівок. Гляньте, який гарний вид на місто.

Зараз ви читаєте новину «"Байкове перенесуть десь під Обухів" ». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 1000
Голосування Скільки часу Олексій Михайличенко протримається на посаді головного тренера київського "Динамо"?
  • 1) до зими
  • 2) до літа
  • 3) два роки
  • 4) повністю відпрацює трирічний контракт
Переглянути
Погода