КИЯНИН ВЛАД КИСЛИЙ 21-Й РІК ЖИВЕ В СПОЛУЧЕНИХ ШТАТАХ АМЕРИКИ
ПЕРЕДАЧА "ТРИ КОЛЬОРИ" ЙШЛА ПІВРОКУ – доки на сесію Верховної Ради приїхали делегації від Херсонської, Миколаївської й Одеської областей, два автобуси. Заявили: "На "Промені" існує така бандерівська передача, що люди в наших областях лягають спати з сокирами під подушками від переляку". Нас одразу закрили. Це був 1990й рік.
З КІНЦЯ 1980-Х СПІВПРАЦЮВАВ З КИЇВСЬКИМ ГУРТОМ "ФАТА МОРҐАНА" – і як журналіст, і як поет. 1990го, здається, хлопці вирушили на гастролі до США й залишилися там. Крім того, завдяки журналістській роботі, я знав дуже багато українців з Америки – бізнесменів, адвокатів. З деким були плани щодо просування "Фата морґани", вже в США. Ці люди й зробили мені виклик. Я оформився позаштатним кореспондентом Українського радіо. Поїхав у відрядження.
ХЛОПЦІ З "ФАТА МОРҐАНИ" ТЕЛЕФОНУЮТЬ: "Візьми горілки й цигарок". Я сам ще тоді курив. Значить, повна валізка горілки й цигарок. Спортивний костюм у другій – і то все. В ньюйоркському аеропорту імені Кеннеді я був шокований. Не розумів мови – хоча вчив англійську з першого класу. Одержав валізи. На виході одна розкривається й усі пляшки, всі цигарки – покотилися. Практично під ноги здоровенним чорним поліцейським. Ну, думаю, – все, назад відправлять. Поліцейські падають навколішки й починають збирати ту горілку: "Сорі! Сорі!" Тоді ще Америка була така, ще не трапилося 11 вересня. Все запхали до валізок, кажуть: "Ґуд лак!" Й одразу пропустили. Взагалі нічого не перевірили.
ПРАЦЮВАВ НА РАДІО ПРИ УКРАЇНСЬКІЙ ПРАВОСЛАВНІЙ ЦЕРКВІ В ЧИКАГО. Трохи пізніше приїхала до мене дружина. Згодом народився син. На 10 років я опинився в торгівлі, в одній з найбільших корпорацій із продажу черевиків. Кожен четвертий американець носить пару від компанії Payless Shoes. У районі, де я мешкаю, у магазині потребували україномовної людини. Місцевість називається Українська околиця. Спрацювала журналістська цікавість – влізти у зовсім інше життя.
БОС УСІХ МЕНЕДЖЕРІВ, ЯКИЙ ВІДПОВІДАВ ЗА 25 МАГАЗИНІВ МЕРЕЖІ, побачив, що я вже не пацан, але нормально працюю, цікавлюся. Запропонував піти помічником менеджера в іншому районі Чикаго. Там тільки кольорові живуть, із білих був один я. Згодом покликав вернутися вже менеджером. На "Голосі Америки" обіцяли 23 тисячі доларів на рік, а в магазині дали 24. Це був початок 1993-го.
1995-ГО ДО ЧИКАГО ПОЧАЛИ ПРИБУВАТИ НОВІ УКРАЇНЦІ-ЗАРОБІТЧАНИ. Всі вони побували в таких точках, як банк "Самопоміч", зрозуміло. Потім – Payless, наш магазин, бо там я – українець. Працювали в мене спочатку американці різних національностей. Переважно мексиканці, бо попередній менеджер був пуерториканцем. Я потроху став брати наших, і зрештою в крамниці лишилися всі українці. Їхні діти вже не спішать у магазини чи на будови – тільки коледж, навчання.
КРАДУТЬ ВСЮДИ, Й У США. АЛЕ СЕЗОННО. Ніколи взимку не поцуплять літню річ, і навпаки. Про запас, як наші, не беруть. Американціукраїнці цуплять украй рідко. Як правило, не чисті на руку кольорові. У Чикаго протягом двох років грабували магазини. Поліція не могла упіймати. На зборах менеджерів нам дали фотокартки злодіїв. Обличчя не видно – чоловік у капюшоні. Дружина працювала в іншому магазині, але мені треба був помічник. Я попросив менеджера, й він дав мені її. Надвечір заходить чувак і йде до касового апарата. А ми в залі, працюємо. Він каже: "Тут хтось є?" Я гукаю: "Що тебе цікавить?" Він кричить: "Підійди, я хочу щось запитати". Ні, відповідаю, йди сюди й питай. А нам розповідали, як вони швидко діють: заходить і одразу наводить пістолет – давай гроші. Ще й дивиться на таймер, щоб упоратися за 30 секунд. Дружина шепоче мені: "Ти що, не бачиш, що це – він?!" У задній кімнаті, збоку – кнопка, сигнал для сек'юриті. Він бачить, що я йду вбік – і в двері. У вікно я побачив номер його машини, встиг записати. Подзвонив менеджеру та до поліції. Грабіжника взяли, а згодом накрили решту.
ТОРГІВЛЯ МЕНІ ТРОХИ НАБРИДЛА. Пішов до приятеля, Стаса Скульського, теж киянина – його вже немає, на жаль. Він на той час устиг заробити. Був девелопером, працював у будівельному бізнесі. Розповів йому ідею створити українське радіо. За якийсь час зібралися аж дев'ятеро інвесторів. Усі – хлопці з будівельного бізнесу. Купили апаратуру, під студію Скульський надав приміщення в одній зі своїх будівель на Українській околиці, в самому центрі, на розі Оклі й Чикагоавеню. 28 червня 2004 року вперше вийшли в ефір. "НЕЗАЛЕЖНЕ РАДІО" ЛОКАЛЬНЕ. Покриття: Чикаго, штат Іллінойс. Але можна почути в Індіані, на самій півночі. Через озеро – в Мічигані. І в штаті Вісконсин, який межує з Чикаго на півночі, аж до міста Мілуокі. Четверо працівників. Виходимо п'ять днів на тиждень. Вже практично не залежимо від інвесторів, заробляємо на рекламі.
ЩЕ КОЛИ ЇХАВ, головний редактор літературнодраматичної редакції Українського радіо Юра Засенко говорив: там є такий Василь Барка, отой що написав роман про Голодомор ("Жовтий князь". – Країна). 1992 року я прийшов до нього з хлопцями. Він жив у будиночку – я пізніше теж там мешкав – на знаменитій Верховині, де проходили музичні фестивалі. Займав одну кімнатку. Був вечір, світло трохи тьмяне. Він – невеличкий, сивий зовсім, у шарфику. І навколо книжки, ікони – якось все дуже не порадянському. Тихийтихий голос. Його дружина і син Юрій залишилися в СРСР. Потім Василя Барку в церкві Петра й Павла бачив. Він виявився дуже набожною людиною. Пізніше, коли жив із ним через стіну, чув, як він молиться.
ХЛОПЦІ З "ФАТА МОРҐАНИ" ЖИВУТЬ У РІЗНИХ МІСТАХ І НАВІТЬ ШТАТАХ. Їхній лідер, мій приятель Олексій Керекеша, засновник групи, – в НьюДжерсі. Гітарист Ігор Шабловський – в штаті Пенсильванія. А барабанник Сергій Коломієць – узагалі десь дуже далеко. Вони вже не грають концертів. Якщо виїжджають, то просто заробляти гроші – якась забава, союзівка, весілля.
Я ТЕЖ ІЗ НИМИ. Робив усякий промоушен на радіо, тексти писав. Найпопулярніший: "На схилах Дніпра, де Аскольда могила, збиратись гуртом ми в дитинстві любили". Її виконував Назарій Яремчук, дует Анісімових.
НИНІ РАДІО ПЕРЕЇХАЛО НА ОДИН КВАРТАЛ НА ІСТ, НА СХІД. На тій самій вулиці, але ближче до Даунтауна, до озера. В російському фільмі "Брат-2" є епізод, де полісмени арештовують старшого брата, якого грає актор Віктор Сухоруков. І там є такий червоненький будиночок. Якщо на "стоп" стрічку поставити, то видно – на ньому написано Ann's bakery, "Пекарня Анни", вона українська. Ми розташовані на іншому розі будинку. В епізодах фільму Ігор Лялько знявся, один із засновників радіо.
УЖЕ МІСЯЦЬ МАЄМО 15 ХВИЛИН ЕФІРУ АНГЛІЙСЬКОЮ МОВОЮ. Це новини й роздуми про американців українського походження або тих, хто стикався з Україною. Ведучий Стів Димітро, українець за походженням. Він розповідає про українців світового масштабу – таких як Вейн Грецьки, Джек Пеланс.
ЧИ ПОВЕРНУСЯ? Якщо в Україні життя буде трошки інакше, ми повернемося всі. Як тільки я туди приїхав, старші люди казали: "Владиславе, ви така патріотична людина, вам тут не треба бути. Мусите бути в Україні. Бо там таких бракує". Мене це страшенно дратувало. Блін, ви тут, а я, значить, мушу повертатися. Але бачу, що вони були праві. Хоча тим, ким міг бути, коли їхав, уже не стану. Люди мого віку вже, як правило, на пенсії.
2 
1
Коментарі
1