Американці крадуть сезонно. Ніколи взимку не поцуплять літню річ

 

КИЯНИН ВЛАД КИСЛИЙ 21-Й РІК ЖИВЕ В СПОЛУЧЕНИХ ШТАТАХ АМЕРИКИ

ПЕРЕДАЧА "ТРИ КОЛЬОРИ" ЙШЛА ПІВРОКУ – доки на сесію Верховної Ради приїхали делегації від Херсонської, Миколаївської й Одеської областей, два автобуси. Заявили: "На "Промені" існує така бандерівська передача, що люди в наших областях лягають спати з сокирами під подушками від переляку". Нас одразу закрили. Це був 1990й рік.

З КІНЦЯ 1980-Х СПІВПРАЦЮВАВ З КИЇВСЬКИМ ГУРТОМ "ФАТА МОРҐАНА" – і як журналіст, і як поет. 1990го, здається, хлопці вирушили на гастролі до США й залишилися там. Крім того, завдяки журналістській роботі, я знав дуже багато українців з Америки – бізнесменів, адвокатів. З деким були плани щодо просування "Фата морґани", вже в США. Ці люди й зробили мені виклик. Я оформився позаштатним кореспондентом Українського радіо. Поїхав у відрядження.

ХЛОПЦІ З "ФАТА МОРҐАНИ" ТЕЛЕФОНУЮТЬ: "Візьми горілки й цигарок". Я сам ще тоді курив. Значить, повна валізка горілки й цигарок. Спортивний костюм у другій – і то все. В ньюйоркському аеропорту імені Кеннеді я був шокований. Не розумів мови – хоча вчив англійську з першого класу. Одержав валізи. На виході одна розкривається й усі пляшки, всі цигарки – покотилися. Практично під ноги здоровенним чорним поліцейським. Ну, думаю, – все, назад відправлять. Поліцейські падають навколішки й починають збирати ту горілку: "Сорі! Сорі!" Тоді ще Америка була така, ще не трапилося 11 вересня. Все запхали до валізок, кажуть: "Ґуд лак!" Й одразу пропустили. Взагалі нічого не перевірили.

ПРАЦЮВАВ НА РАДІО ПРИ УКРАЇНСЬКІЙ ПРАВОСЛАВНІЙ ЦЕРКВІ В ЧИКАГО. Трохи пізніше приїхала до мене дружина. Згодом народився син. На 10 років я опинився в торгівлі, в одній з найбільших корпорацій із продажу черевиків. Кожен четвертий американець носить пару від компанії Payless Shoes. У районі, де я мешкаю, у магазині потребували україномовної людини. Місцевість називається Українська околиця. Спрацювала журналістська цікавість – влізти у зовсім інше життя.

БОС УСІХ МЕНЕДЖЕРІВ, ЯКИЙ ВІДПОВІДАВ ЗА 25 МАГАЗИНІВ МЕРЕЖІ, побачив, що я вже не пацан, але нормально працюю, цікавлюся. Запропонував піти помічником менеджера в іншому районі Чикаго. Там тільки кольорові живуть, із білих був один я. Згодом покликав вернутися вже менеджером. На "Голосі Америки" обіцяли 23 тисячі доларів на рік, а в магазині дали 24. Це був початок 1993-го.

1995-ГО ДО ЧИКАГО ПОЧАЛИ ПРИБУВАТИ НОВІ УКРАЇНЦІ-ЗАРОБІТЧАНИ. Всі вони побували в таких точках, як банк "Самопоміч", зрозуміло. Потім – Payless, наш магазин, бо там я – українець. Працювали в мене спочатку американці різних національностей. Переважно мексиканці, бо попередній менеджер був пуерториканцем. Я потроху став брати наших, і зрештою в крамниці лишилися всі українці. Їхні діти вже не спішать у магазини чи на будови – тільки коледж, навчання.

КРАДУТЬ ВСЮДИ, Й У США. АЛЕ СЕЗОННО. Ніколи взимку не поцуплять літню річ, і навпаки. Про запас, як наші, не беруть. Американціукраїнці цуплять украй рідко. Як правило, не чисті на руку кольорові. У Чикаго протягом двох років грабували магазини. Поліція не могла упіймати. На зборах менеджерів нам дали фотокартки злодіїв. Обличчя не видно – чоловік у капюшоні. Дружина працювала в іншому магазині, але мені треба був помічник. Я попросив менеджера, й він дав мені її. Надвечір заходить чувак і йде до касового апарата. А ми в залі, працюємо. Він каже: "Тут хтось є?" Я гукаю: "Що тебе цікавить?" Він кричить: "Підійди, я хочу щось запитати". Ні, відповідаю, йди сюди й питай. А нам розповідали, як вони швидко діють: заходить і одразу наводить пістолет – давай гроші. Ще й дивиться на таймер, щоб упоратися за 30 секунд. Дружина шепоче мені: "Ти що, не бачиш, що це – він?!" У задній кімнаті, збоку – кнопка, сигнал для сек'юриті. Він бачить, що я йду вбік – і в двері. У вікно я побачив номер його машини, встиг записати. Подзвонив менеджеру та до поліції. Грабіжника взяли, а згодом накрили решту.

ТОРГІВЛЯ МЕНІ ТРОХИ НАБРИДЛА. Пішов до приятеля, Стаса Скульського, теж киянина – його вже немає, на жаль. Він на той час устиг заробити. Був девелопером, працював у будівельному бізнесі. Розповів йому ідею створити українське радіо. За якийсь час зібралися аж дев'ятеро інвесторів. Усі – хлопці з будівельного бізнесу. Купили апаратуру, під студію Скульський надав приміщення в одній зі своїх будівель на Українській околиці, в самому центрі, на розі Оклі й Чикаго­авеню. 28 червня 2004 року вперше вийшли в ефір. "НЕЗАЛЕЖНЕ РАДІО" ЛОКАЛЬНЕ. Покриття: Чикаго, штат Іллінойс. Але можна почути в Індіані, на самій півночі. Через озеро – в Мічигані. І в штаті Вісконсин, який межує з Чикаго на півночі, аж до міста Мілуокі. Четверо працівників. Виходимо п'ять днів на тиждень. Вже практично не залежимо від інвесторів, заробляємо на рекламі.

ЩЕ КОЛИ ЇХАВ, головний редактор літературно­драматичної редакції Українського радіо Юра Засенко говорив: там є такий Василь Барка, отой що написав роман про Голодомор ("Жовтий князь". – Країна). 1992 року я прийшов до нього з хлопцями. Він жив у будиночку – я пізніше теж там мешкав – на знаменитій Верховині, де проходили музичні фестивалі. Займав одну кімнатку. Був вечір, світло трохи тьмяне. Він – невеличкий, сивий зовсім, у шарфику. І навколо книжки, ікони – якось все дуже не порадянському. Тихийтихий голос. Його дружина і син Юрій залишилися в СРСР. Потім Василя Барку в церкві Петра й Павла бачив. Він виявився дуже набожною людиною. Пізніше, коли жив із ним через стіну, чув, як він молиться.

ХЛОПЦІ З "ФАТА МОРҐАНИ" ЖИВУТЬ У РІЗНИХ МІСТАХ І НАВІТЬ ШТАТАХ. Їхній лідер, мій приятель Олексій Керекеша, засновник групи, – в НьюДжерсі. Гітарист Ігор Шабловський – в штаті Пенсильванія. А барабанник Сергій Коломієць – узагалі десь дуже далеко. Вони вже не грають концертів. Якщо виїжджають, то просто заробляти гроші – якась забава, союзівка, весілля.

Я ТЕЖ ІЗ НИМИ. Робив усякий промоушен на радіо, тексти писав. Найпопулярніший: "На схилах Дніпра, де Аскольда могила, збиратись гуртом ми в дитинстві любили". Її виконував Назарій Яремчук, дует Анісімових.

НИНІ РАДІО ПЕРЕЇХАЛО НА ОДИН КВАРТАЛ НА ІСТ, НА СХІД. На тій самій вулиці, але ближче до Даун­тауна, до озера. В російському фільмі "Брат-­2" є епізод, де полісмени арештовують старшого брата, якого грає актор Віктор Сухоруков. І там є такий червоненький будиночок. Якщо на "стоп" стрічку поставити, то видно – на ньому написано Ann's bakery, "Пекарня Анни", вона українська. Ми розташовані на іншому розі будинку. В епізодах фільму Ігор Лялько знявся, один із засновників радіо.

УЖЕ МІСЯЦЬ МАЄМО 15 ХВИЛИН ЕФІРУ АНГЛІЙСЬКОЮ МОВОЮ. Це новини й роздуми про американців українського походження або тих, хто стикався з Україною. Ведучий Стів Димітро, українець за походженням. Він розповідає про українців світового масштабу – таких як Вейн Грецьки, Джек Пеланс.

ЧИ ПОВЕРНУСЯ? Якщо в Україні життя буде трошки інакше, ми повернемося всі. Як тільки я туди приїхав, старші люди казали: "Владиславе, ви така патріотична людина, вам тут не треба бути. Мусите бути в Україні. Бо там таких бракує". Мене це страшенно дратувало. Блін, ви тут, а я, значить, мушу повертатися. Але бачу, що вони були праві. Хоча тим, ким міг бути, коли їхав, уже не стану. Люди мого віку вже, як правило, на пенсії.

×