Якщо в тебе є гроші – ти хороша людина, якщо в тебе дуже багато грошей – ти дуже хороша людина

За дві доби восьмимільйонна Швейцарія може виставити мільйон війська

Головна ознака Швейцарії – якість життя. Найвища в усьому: транспорт, інфраструктура, продукти. Вода з крана мені подобається значно більше, ніж у бутлі. Постачають із Женевського озера. Влада постійно звітує, пояснює: де беруть цю воду, як очищують. Озеро – альпійське, водозабір на глибині 35 метрів. Воду проганяють крізь глину, пісок – це не хімічна очистка. Плюс очищають іонами срібла. Вона на смак, ніби колодязна.

Маршруток у Женеві нема. Є міські автобуси, трамваї, тролейбуси. Маршрути розроблено так, що до найближчої точки йдеш 5 хвилин. Усе працює точно за графіком, час можна розрахувати до хвилини. У Києві мене тепер дивує, коли 100 разів перепитують про домовлену зустріч. Там не так. Домовленість може змінити лише щось екстраординарне.

 

Суспільство суворо дотримується законів і приписів. Толерантність закінчується, якщо ти порушуєш закон. Поліція працює ввічливо, але жорстко. Її не видно, однак з'являється тоді, коли треба. Якось я зайшов на огороджену символічним парканом прогулянкову територію. Хвіртку за собою причинив, але не закрив на клямку. Жінка зробила зауваження. Мовляв, це небезпечно для дітей. А також може травмуватися собака, вибігаючи в зону руху транспорту. Порушення порядку неприйнятне – навіть у дрібницях.

Декому з наших тамтешнє життя видається прісним. Особливо молодим жінкам, які переїхали, одружившись. Їм бракує київського драйву – спілкування, тусовок, прем'єр. У Києві маса культурних подій. Там усе це більш стримано. Країна мала – вісім мільйонів жителів. Це як кілька українських областей. Уряд – вісім осіб і президент, якого щороку переобирають.

Десь 60 відсотків швейцарців не мають власного помешкання. Житлова власність передбачає три види податків, і далеко не кожен хоче їх платити. Народ раціональний, усе прораховує. Більшість житло орендують. Закон захищає переважно права орендаря, а не хазяїна. Ми теж квартиру винаймаємо.

Є невелика діаспора українців. Наприклад, пані Зоя Лісовська, за чоловіком – Нижанківська, представниця двох славетних родин. Її батько, художник Роберт Лісовський, створив емблему Організації українських націоналістів, логотип авіакомпанії Lufthansa. Є юристи, економісти. Цьогоріч на Вербну неділю греко-католицький священик отець Назарій провів першу службу в Женеві. Раніше вірні мусили їхати до Лозанни, чи декуди.

Із тамтешніх літераторів контактую з Жоржем Ніва, французьким славістом, професором Женев­ського університету. У нього різнобока біографія. Під час навчання в Москві мав роман із донькою коханки Бориса Пастернака. КДБ життя їхнє зруйнував: за два дні до весілля Жоржа депортували з СРСР. Він із розпачу пішов на французько-алжирську війну. Служив у розвідці, потрапив у засідку, був поранений. Потім історія повторилася з його донькою Анн, журналісткою, яку депортували вже з путінської Росії.

Кантон Женева – франкомовний. Юридично в країні – чотири державні мови. Ретороманська абсолютно символічна, нею користуються майже 30 тисяч осіб. Переважають французька й німецька. Десь півтора кантону розмовляють італійською. Чиновники мусять знати всі мови, часто – також англійську. А люди неохоче переходять на іншу мову. Скажімо, півміста говорить французькою, пів – німецькою – і крапка. Я володію французькою на побутовому рівні. Вчу далі, але вона – як море. Одне й те ж можна сказати 20 способами.

 

Кантони, а їх 26 – різні. Франкомовні – трохи грайливіші ментально. Тим паче, італійський Тічино. А от німецькомовні – суворіші, ніякого "вправо-вліво". Надто ж суворі гірські швейцарці. Хоча в них не зовсім німецька мова, її на хох дойч – літературну німецьку – доводиться перекладати. Мало не кожне село говорить своїм діалектом, усе це дбайливо зберігають.

У Женеві багато росіян. Представництво РФ при європейському бюро ООН займає кілька гектарів – колючий дріт, антени, всі навороти. Женева – це шпигунська столиця. Нейтральна країна, прекрасна логістика, все поряд. Віктор Суворов утікав на Захід із Женеви.

Росіяни чомусь переконані, що їх ніхто не розуміє. Трохи ошелешує, коли матір з донькою обговорюють матом усе – і якість одягу, і що треба купити. Причому – голосно. Або така сценка. Пішохідний місток над Роною, на тлі фонтана й пам'ятника Руссо фотографуються двоє. Я пригальмовую, жду завершення зйомки і йду далі. Фотограф витискає з себе: "Мерсі, месьє". Я шифруюся під місцевого: "Je vous en prie" – "Прошу дуже". І продовжую рух. А за спиною чую: "Культурный же здесь народ, бл… ь".

Рівень злочинності низький. У гірських кантонах практично не замикають дверей. У Женеві кримінал стається. Переважно квартирні крадіжки. Якось затримали грузинського "вора в законі", якогось молдаванина. Їх усіх називають "російська мафія". Місцевий татуйований рецидивіст – це з розряду фентезі. Якщо людина втратила довіру – це все, її немає. Знаю приклади, коли швейцарці виїжджали в Штати, бо вдома щось напартачили.

На дозвіллі ходимо в гори, це поряд. Є спеціальні доріжки – впорядковані. Як і довкола річки Версуа, де живемо. Люблю плавати влітку в озері. Ловлю рибу, її повно: озерна форель, щука, судак, окунь. Усі рибалки рибу фотографують і випускають. А потім купують у супермаркеті.

Швейцарська кухня досить обмежена, як на мене. В основі – картопля й сири. Ще так звані рьошті й раклет. Сирне фондю – смачне, але ж не більше двох разів. Великий вплив французької кухні. Надзвичайно багато вин – італійських, французьких. Місцеві теж пристойні. Фантастично смачне м'ясо – будь-яке.

Ми скуповуємося в супермаркетах, але місцеві гурмани надають перевагу ринкам. Там витребеньки, яких немає в широкому продажу. Ось дідусь-фермер привозить мед із гірської пасіки, це тільки в нього. Молочні продукти на базарах не продають, лише сири. У маркетах є все, крім квашених продуктів – помідорів, огірків, капусти. Хліба – мільйон видів.

У Швейцарії, наприклад, Троєщина мала б свій муніципалітет і була б окремою комуною. Коли величезним містом керують за радянською моделлю централізації, це явно не працює. Ми жили в крихітному містечку Бельвю. Наприкінці року поштою надсилають грубеньку книжчину – на всі адреси. Це фінансовий звіт муніципальної влади. Прибутки, видатки – що, коли, куди. Скільки плануємо заробити, на що витратити – школи, дороги, дитсадки. Звітують, не чекаючи запитів. Усе прозоро, абсолютно зрозуміло. Група мешканців можуть заявити – оця витрата зайва. Буде референдум.

 

Нейтралітет означає опертя на власні сили. А це – колосальні кошти на армію, що є надзвичайно потужною. Всі чоловіки – військовозобов'язані, раз на рік збори. Удома кожен зберігає стрілецьку зброю і спеціальний пакет, що мають розкрити в час "Х". Мобілізація проходить за добу, кожен знає своє завдання. До кінця другої доби восьмимільйонна країна може виставити мільйон війська.

Залишатися в Швейцарії – такої мети в нас немає. Отримати громадянство, до речі, складно. Там найжорсткіші закони серед усіх європейських країн. Їх родзинка – письмовий екзамен із мови. Бла-бла-бла не пройде. Ну, якщо ти мільярдер, то паспорт додому принесуть. Якщо в тебе є гроші – ти хороша людина, якщо в тебе дуже багато грошей – ти дуже хороша людина.

×