Ексклюзиви
Четвер, 07 квітня 2011 14:22

Якщо в машині їде білий, поліція її не зупинить

Киянин Володимир Іщенко провів відпустку в Кенії. Близько місяця жив у племені масаї

Як тільки ми виїхали за межі кенійської столиці Найробі, одразу усвідомили, що все європейське залишилося у місті. А тепер ти опинився у справжній Африці. Перше, що впадає в око - хати-мазанки. Тут люди звикли до відсутності комфорту. Розумієш, що Україна - доволі багата держава, коли дивишся на такі оселі

Більшість населення країни - люди до 20 років. На вулиці майже не зустрінеш літню людину. До такого віку кенійці просто не доживають. Разючий контраст із Україною, де в тролейбусах кожен другий - пенсіонер.

Правил дорожнього руху, по-суті, немає. Є світлофори, але на них ніхто не звертає уваги. А порядок на дорогах тримається лише на порозумінні водіїв. Вони постійно жестикулюють і перегукуються. Сподобалися маршрутки, їх називаються "матату". Уявіть київську маршрутку в годину пік, в яку набилися в півтора разу більше пасажирів. Вивісок із маршрутом немає - замість них зазивало. Упродовж руху він стоїть у дверях і щосили кричить, куди їде його матату.

До екватора рукою подати, тому клімат спекотний. У різних частинах країни він дещо різниться. Наприклад, біля гори Кіліманджаро трохи прохолодніше, а біля океану шалена вологість, сильно пітнієш. Океанська вода просто гаряча - понад 20 градусів. До океану ми приїхали під час відливу: шляпали 2 кілометри, а вода все одно тільки до колін. Мавпи бігають по пляжу, наче білки в київських парках.

О полудні ніхто не працює, сієста.

Сутеніє рано, десь о сьомій вечора.

На вулицях часто вітаються. Кажуть: "Джамбо". Відповідають: "Джамбо-джамбо". Правда, зрадіють тобі не всюди. У кожному путівнику написано про бідняцькі трущоби Найробі, куди не варто заходити. Особливо білим.

На базарах продають гнилуваті фрукти, тухле м'ясо. Через клімат усе швидко псується

Низькопоклонство перед "білим паном" я відчув на власній шкірі. Європейці тут досі у привілейованому становищі. Приміром, якщо в машині їде білий, поліція її не зупинить. А ще всі прагнуть на тобі заробити. Приїжджаєш у містечко, і одразу збігається юрба жінок, пробують продати намиста, браслети, хусточки. "Впарюють" масайську народну творчість.

Коли їхали з Найробі до океану, посеред ночі наш автобус зупинила поліція. Всіх обшукали. Перевіряли, чи є зброя й вибухівка. Не знаю, чи існує в країні загроза  тероризму, але таке враження, що люди до обшуків звикли. Кажуть: "Обшук так обшук, це ж для нашої безпеки".

Спілкуються кенійці міжплеменною мовою суахілі. Але англійську знає чи не кожен, її добре викладають у школах ще з часів британського панування. Вивіски магазинів, написи на грошах - все англійською.

Якщо в нас на кожній купюрі зображені різноманітні діячі, то на всіх кенійських банкнотах лише Джомо Кеніата, перший президент країни. В кожному місті є площа Кеніати, пам'ятник.

Читав місцеву англомовну пресу. Тема номер один - корупція. Тоді саме розгорівся скандал: розікрали міжнародні кредити.

Жили ми в селі, що належить племені масаї. Нас запросив шведський професор - він переселився туди і займається розвитком громади. Побудував щось на зразок клубу, щовечора проводить зустрічі з молоддю. Швед став таким собі лідером села.

"Клуб" - єдине місце для роботи на всю округу. Решта селян живуть із натурального господарства. Багато хто вирощує банани. Вразили надзвичайно худі корови й кістляві кози. Собаки теж сухоребрі.

Швед одразу попередив, щоб у жодному разі не пили тутешнє молоко. Сказав, буде кепсько. Із масайської кухні їли смажену козлятину - нічого особливого. Взагалі, продукти доводилося купувати в міських супермаркетах, оскільки придбати щось на базарі було страшнувато. Там продають гнилуваті фрукти, тухле м'ясо. Через клімат все швидко псується.

У селі є фельдшерський пункт, але у масаїв не зведено туди ходити. Спершу звертаються до знахарів, пробують лікуватися травами і заклинаннями. До медиків ідуть тільки коли зовсім зле. Бачив як у медпункт привели дівчинку з пораненою рукою. У дитини вже почалося зараження.

Навколо селища живуть бабуїни. Місцеві з ними воюють, виганяють, аби ті не розоряли городи. Швед пропонував селянам займатися туризмом: возити сюди європейців. Але ідею ніхто не підтримав.

Серед масаїв поширене багатожонство. Сім'ї величезні. Мешкають одразу в кількох будинках, бо в одну мазанку всі не вміщаються. Глави сімей ходять із тростинками - це ознака статусу, влади.

У нашому селі не було електроенергії. Взагалі. Тільки на будинку шведа встановлений сонячний генератор, який накопичує за день енергії на підзарядку мобілки та роботу ноутбука.

У містах на кожній будівлі є супутникові антени. На відміну від наших, вони повернуті випуклою частиною догори - бо супутники над екватором літають. Стоїть фанерний будиночок або мазанка і на ній дві-три "тарілки".

Кенійці майже не п'ють спиртного. Жодного разу не бачив п'яного. За такої спеки може "розвезти" від пляшки пива. Мабуть, тому і не вживають. Зате люблять чай із молоком. Звичка залишилась від англійських колонізаторів.

У гори супроводжував гід із племені масаї. Дуже колоритний дядько: в традиційному одязі, в кольоровій пов'язці через плече, зі списом. Воїн, живе з полювання. Під вечір запросив нас у печеру, розвів вогонь, приготував їжу. Це нагадувало якусь кашу у великих зелених листках замість посуду, яку подають як гарнір до козлятини. Потім розсілися біля багаття і розповідали народні казки. Він нам - легенди свого племені, ми йому - "Червону Шапочку".

Зараз ви читаєте новину «Якщо в машині їде білий, поліція її не зупинить». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

2

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 4
Голосування Чим закінчиться зустріч Зеленського і Путіна?
  • Нічим. Все залишиться, як є
  • Україна піде на поступки Росії
  • Путіна переконають зупинити війну
  • Зеленський погодиться вписати особливий статус Донбасу у Конституцію
  • Президент зрозуміє, що з Путіним домовитись нереально. На Донбасі почнуть будувати стіну
Переглянути
Погода