Як тільки заробив мільйон – одразу хоче відкрити ресторан

 

У Львові поменшало туристів із Білорусі та Польщі, побільшало – кримчан

Почав водити екскурсії 1998 року. Коли повернувся з навчання в Польщі, мені зателефонував тамтешній товариш. Сказав, що до Львова їде священик із групою, чи міг би я їм показати місто. Отримав перший гонорар.

На площі Ринок бігають хлопці з теками, які не мають дозволів. У Греції за нелегальні екскурсії можна отримати два тижні в'язниці, в Австрії – кілька тисяч євро штрафу. Подібні умови в Чехії та Хорватії.

У Львові є кілька шкіл екскурсоводів. Навчалися в них більш як тисячу людей. Працюють професійно – близько 100.

Гід – це ти одночасно і психолог, й історик. Зустрічаєш групу, за півтори хвилини треба зорієнтуватися, хто перед тобою та чого очікує. Є теми-табу для різних груп: секс, релігія й політика. Не можу завести турецьку делегацію до Вірменської церкви. Не слід групі китайців наголошувати, чому святий Юрій для нас важливий. Бо дракон, якого він убив, у Китаї – священний. Хасидів або мусульманок не веду до скульптури Леопольда фон Захер-Мазоха (у праву кишеню скульптури можна засунути руку й торкнутися статевих органів. – "Країна").

Гідам запам'ятовуються дві категорії туристів – які заблудилися і зробили щось цікаве. Найгірше – п'яні. Приїхали з польською групою в Івано-Франківськ. Даю годину, щоб погуляли й повернулися. Одного немає. Іду в міліцію, а там кажуть, що перших 48 годин не шукають. Я їх благаю, бо нам ще в Чернівці їхати. Міліціонер по своїх каналах телефонує, чи ніде не бачили трупа поляка. А мені аж серце терпне. Виявляється, турист просто загуляв.

Вийшли з автобуса в лісі на Гуцульщині, дав 30 хвилин на санітарну зупинку. Туристка з Австрії пропала. Я вже малював в уяві заголовки газет: "На Закарпатті туристку з Австрії з'їли ведмеді". А через 2 години 80-річна пані виходить із лісу щаслива й усміхнена. З оберемком квітів. Каже, нарешті побачила справжній дикий ліс.

На російсько-українському ґрунті конфліктів немає. Хто їхав сюди за свої гроші з Росії, Криму, Донецька, усі були позитивно налаштовані. Росіяни перестали їхати торік у листопаді. Велика градація між жителями Санкт-Петербурга й Москви. Перші – переважно позитивно сприймали Львів, у них менше стереотипів. Спрацьовує, очевидно, близькість до Євросоюзу, Скандинавії.

Кількість іноземних туристів упала щонайменше на 80 відсотків. Повністю припинили організовані поїздки білоруси. Кажуть, Лукашенко видав указ, і турфірми не продають путівок сюди. Може, щоб білоруси вірусом свободи не заразилися. На 90 відсотків поменшало поляків. Їх МЗС не рекомендує їхати до нас через війну. Коли в Єгипті була революція, туди щотижня з Києва летіли два літаки. Українці казали: о, стало дешевше! Тим ми відрізняємося від західних людей: для них безпека – величезна цінність.

Побільшало українських туристів. Часто замовляють екскурсії люди з Криму, які переїхали сюди.

75 відсотків українців ніколи не були за кордоном. Більшість жителів Луганщини й Донеччини не виїжджали за межі області. Дуже погане рішення – відправити групу дітей звідти до Львова на Різдво. Тут 6 січня по обіді вже навіть маршрутки не їздять. І діти, яким обіцяли "карнавал та вертепи", тиняються пустим містом, сидять у хостелі та їдять куплений шоколад. Бо їм не пояснили, що на Різдво треба бути вдома. У християнському світі ніхто нікуди не їде в ці дні. Люди з Португалії, Америки летять, пливуть додому, щоб устигнути побути з родиною, згадати тих, хто пішов. Лише тут ці діти дізнаються, що це – сімейне свято.

Приїжджі ведуться на екскурсію "Підземний Львів". Я її не проводжу й не рекомендую. Людям продають те, чого насправді нема. Підземний Львів – це Аптека-музей, підвал під Домініканським собором, підвал під "єзуїтами" (костел Петра і Павла. – "Країна") і, може, ще підвал під Преображенською церквою. З таким успіхом сюди можна долучити всі ресторани, що працюють у підвалах.

Пробую розкрутити велосипедний тур. Але переконати людину поїхати за екскурсоводом на ровері важко, хоч тур – чудесний. Слухати гіда можна в навушниках.

За останні сім років у місті добудовано таку кількість "пломб"-багатоповерхівок, скільки не посміла навіть радянська влада. Це зробили так звані ґазди – галицькі рагулі, які отримали доступ до фінансів. Колись історики писатимуть про цей час, як про один із найгірших в історії архітектурного Львова.

15 років тому першою проблемою було: де погодувати людей. Львів тоді і тепер – це небо й земля. Зараз такої проб­леми нема. Скуштувати раджу галицьку кухню: андрути, яворівський пиріг, кишку, банош, різні мачанки, випічку, місцеве пиво. Тільки в останні роки при замовленні в ресторані перестали питати про розмір порцій. Нарешті наїлися. Тепер говоримо, чи тут смачно.

Не певен, що місту потрібно ще більше кафе та ресторанів. Як тільки заробив мільйон – одразу хоче відкрити ресторан у Львові. А давайте відкриємо щось для дітей, пенсіонерів.

Львів не має сувеніра, що відрізняв би нас у всьому світі. Найближче – може, гасова лампа.

Стандартні питання, які ставлять: а правда, що Полтва тече під Оперним театром, що підземний перехід на Личаківській між "кларисками" і "бернардинами" прорили монахині? Неправда. Але людям ці історії подобаються. Або таке: "Скажите, а католики – это ведь не настоящие христиане? У них скамейки в церквях, они там сидят".

Якщо цікавляться маловідомими фактами про Львів, розповідаю: тут народилася людина, яка написала конституцію Пакистану – Леопольд Вайс, відомий як Мухаммед Асад. Його називають подарунком Європи для мусульманського світу. Представляв Пакистан в ООН. 1903-го народився перший міністр охорони здоров'я Китаю – Яків Розенфельд або генерал Ло. 1881-го у Львові з'явився на світ один із творців світової ліберальної економіки Людвіґ фон Мізес. Працював в Австрії та США. У довоєнний період воротар львівської команди "Україна" Микола Скрипій створив тут першу хокейну маску.

Вигадувати байки доводиться майже щодня. Коли запитують, а що це за будинок і гід невпевнений, то відповідає: "Не знаю, його ще вчора тут не було".

Найкраще польський Львів видно на Личакові, більшість написів на могилах – польські. Польща була тут близько 500 років, а Львову офіційно 750. Поляк каже мені: "Бачите ту квартиру? Це мого дідуся. А ось тут було дерево й гойдалка. Ми з сестрою на ній каталися. А потім прийшли росіяни, і нам дали півгодини, щоб звідси виїхати". Але й полякам, і українцям, які стверджують про їхній Львів, делікатно нагадую: більшість нерухомості в довоєнному місті належала євреям.

Часто починаю розповідь із того, який вигляд мала етнічна складова Львова до війни. До 1939-го українці були в абсолютній меншості. Більшість становили поляки, на другому місці йшли євреї. Сьогодні це – українське місто, для якого дуже важливими є польська і єврейська культури. Без них Львів не був би таким.

Прикро, що львів'яни експлуатують історію: перший трамвай, перша гасова лапа, перша операція. За останні 20 років їм майже нічим похвалитися. Хочу побачити світового рівня винаходи, події, явища, зроблені у Львові сучасниками. Мрію про нобелівського лауреата з України.

Виросло покоління, яке у п'ятницю, на Різдво й Великдень не хоче їхати в село. Це люди до 35 років. Для них оця архітектура й вулиці – не місце роботи, а місце життя. На вихідні везуть дітей у центр, а не на шашлики на озеро.

Часто запитують: "А чого німці дають вам гроші на реставрацію вікон, балконів? Вони на щось претендують?" Для них Європа – як багатоквартирний будинок. І коли всі помешкання охайні, а в одному смердить, то неприємно всьому під'їзду. Тому краще допомогти, щоб і ця сім'я стала нормальною.

Проти, коли влада говорить, що ми повинні йти в ­Європу. Ми повинні туди повернутися.

×