Зеленському не вдасться навернути Байдена до реальності

СМЕРТЬ У ПЕРЕДДЕНЬ РІЗДВА – ЗЛОВІЩИЙ ЗНАК

Професійно усміхнений і хитро примружений Джозеф Байден – знахідка для психології.

16 червня на женевській віллі Ла Ґранж зустрілися президенти США та Росії – Джо Байден і Володимир Путін.

Політичні аналітики на всіх континентах ламають голови: навіщо? Яка мета саміту? Як гос­подар Білого дому, який назвав російського диктатора вбивцею, наважився потиснути йому руку? Про що домовилися?

Між тим відповіді лежать не в політичній, а психологічній площині.

 

1972‑го 30‑річний Джо Байден став сенатором від штату Делавер. За два роки журнал Time згадав молодого політика в переліку осіб, які в майбутньому "робитимуть історію". Журналісти не помилилися. Байден увійшов в історію як наймолодший сенатор і найстарший президент США.

У психології є поняття "ситуація успіху". Це точка в біографії, коли, попри всі несприятливі обставини, які зламали би будь-кого, особистість стає переможцем. Спогад про таку ситуацію – емоції, почуття, мотивація та мобілізація волі – залишається з людиною назавжди, додаючи їй життєстійкості. Ми завжди, коли доля б'є нам морду, подумки звертаємося до ситуації успіху і знову перемагаємо. Передвиборча кампанія 1972 року – це ситуація успіху Джо Байдена та його провина.

18 грудня того ж 1972‑го Нейлія Байден та її троє дітей виїхали з дому по різдвяну ялинку й подарунки. Довго ходили супермаркетом. Діти, звісно, вередували. Візок занадто повільно наповнювався покупками. Не знайшлися всі речі, які хотілося придбати. Нейлія вийшла із супермаркету втомлена. Сіла за кермо модного тоді довжелезного маслкара з восьмицилінд­ровим двигуном. Вона відволік­лася лише на частку секунди і врізалась у вантажівку. Нейлія та її донька Наомі померли, щойно їх привезли в лікарню. Двоє синів, 3‑річний Джозеф і 2‑річний Гантер, дивом вижили.

Через багато років, 2015‑го, виступаючи в Єльському університеті, Джо Байден розповів про той день: "За шість тижнів після мого обрання сенатором мій світ змінився назавжди. Коли я у Вашингтоні наймав працівників, мені зателефонували: автомобільний причеп убив мою дружину й доньку. Ніхто не був певен, що сини виживуть".

Джо Байден хотів відмовитися від посади. Однак друзі вмовили його залишитися в Сенаті.

Подивімося на цю ситуацію відстороненим психологічним поглядом. Тобі 29, і ти вв'язуєшся у справжню авантюру – починаєш передвиборчу кампанію за місце в Сенаті. Твій опонент – досвідчений політик. А в тебе за спиною лише два університетські дип­ломи, борги й віра у щасливу зірку. І сталося диво – вікторія! Про тебе пишуть газети. Ти даєш інтерв'ю, ще ніяковіючи перед телекамерою. Це таке дивне та хмільне відчуття, коли мрії збуваються!

Вашингтон, присяга на вірність конституції. Ще незвичний кабінет і колеги, імен яких одразу й не запам'ятаєш. Переддень Різдва. Ти передивляєшся резюме і ввічливо спілкуєшся з людьми, які хочуть працювати на молодого сенатора. Більшість із них старші за тебе. Ти усміхаєшся й киваєш співрозмовнику, підіймаєш слухавку й чуєш: вони мертві.

Джо звинувачував себе. Якби він програв вибори, то залишився б у Вілмінгтоні й вони – його Нейлія та Наомі – були б живі. Якби в минулий його приїзд додому він не тільки ділився враженням від "офіційного Вашингтона", а поїхав би по кляту ялинку й подарунки, Нейлія та Наомі були б живі. Його успіх оплачений смертю найрідніших людей. Ціна політичної влади – смерть найдорожчих. Він ходив ілюмінованими вулицями міста, довкола лунали пісні про різдвяні передзвони. Навіть якщо ти кепський християнин, смерть у переддень Різдва – зловіщий знак.

Хто вона – Нейлія Гантер-Байден? Протестантка, яка всупереч волі сім'ї вийшла заміж за католика. Здобула освіту. Народила трьох дітей. Досить було одного її слова – і Джо навіть не згадував би про участь у публічній політиці. Але вона очолила штаб. Місцеві газети писали, що саме Нейлія – мозок кампанії молодого претендента на місце в Сенаті. Їй було 30 років.

Життя хлопчиків, які вижили в тій автомобільній аварії, наче списане зі сторінок підручника. Джозеф Байден ІІІ скопіював життя батька. Здобув освіту правника в тому ж університеті, що й Джозеф Байден ІІ. Вступив у національну гвардію. Був генпрокурором штату Делавер. У званні майора служив в Іраку. 2015‑го помер від пухлини в головному мозку в 46 років.

1988 року 46-літнього сенатора Джозефа Байдена госпіталізували з діагнозом "аневризма головного мозку". Операція пройшла успішно. Реабілітація тривала сім місяців.

Смерть Байдена ІІІ – це не про спадковість. Це про самонавіювання й життя з позиченим "Я".

Роберт Гантер Байден, другим ім'ям якого стало прізвище матері, – теж правник із дипломом Єльського університету. Перше місце роботи – консультант у кредитній установі. Зарплата – 100 тисяч доларів на рік. Кар'єрне зростання не забарилося. Варто віддати належне, він легко визначився з покликанням. Одразу з'ясувалося, місце в на­гля­довій раді великої ­фірми плюс лобізм – це його профіль. Та й поєднувати обидві діяльності не так уже й складно. Заносиш батькові проєкт правки до закону і – о, диво! – в Конгресі знаходяться голоси.

Ще в 1990‑ті Гантер став улюб­ленцем репортерів – авторів дописів про життя селебріті. А для політичних журналістів – уособленням непотизму. Завдяки хакерам, які зламали ноутбук Гантера й добралися до фотоархіву, всі зацікавлені особи розширили своє уявлення про секс-вечірки й культуру вживання найрізноманітнішої наркоти. Але ми в Україні любимо його не тільки за це.

12 травня 2014 року Гантер став членом наглядової ради, зареєстрованої на Кіпрі компанії Burisma Holdings. Сфера діяльності – газорозвідувальні роботи, газовидобуток і торгівля газом в Україні. За дивним збігом обставин один із засновників фірми – Микола Злочевський. У 2010–2012 роках Злочевський – міністр екології та природних ресурсів України. Саме це міністерство видає ліцензії на розробку родовищ природних копалин.

Революція й усунення від влади Віктора Януковича змусили Burisma Holdings, кажучи мовою пресрелізу, "надати своїй діяльності прозорості". А кажучи мовою зрозумілою: приховати корупційні витоки капіталізації. Цим і пояснюється створення наглядової ради, до якої ввійшли особи з гучними прізвищами. Як повідомляли у вересні 2019 року New York Post і The New York Times, компанія оцінила послуги нового члена наглядової ради в 50 тисяч доларів на місяць. За інформацією видання The Hill, з весни 2014 року по осінь 2015‑го фірма Гантера Байдена Rosemont Seneca Partners LLC отримувала від Burisma Holdings регулярні платежі на понад 166 тисяч доларів щомісяця.

 

2016 року діяльністю Burisma Holdings зацікавився генпрокурор Віктор Шокін. І був відправлений у відставку. Його наступник Юрій Луценко завбачливо передав справу НАБУ. І відтоді про неї ніхто нічого й ніколи не чув. Так, ми пам'ятаємо, Дональд Трамп у розмові з Володимиром Зеленським наполягав на продовженні розслідування. Однак керівник НАБУ Артем Ситник – це такий персонаж, на якого, де сядеш – там і злізеш.

У січні 2018 року під час публічних дебатів у "Раді з міжнародних відносин" Джо Байден визнав, що 2016‑го, перебуваючи в Києві з офіційним візитом у статусі віцепрезидента США, вимагав від Петра Порошенка негайного звільнення генпрокурора Шокіна. Натомість обіцяв надання Україні кредитних гарантій на мільярд доларів.

Під час президентської кампанії Джо Байден був вимушений відповідати на запитання про діяльність Гантера в Україні. "Мій син, – сказав він, – не зробив нічого неприйнятного. Я не зробив нічого неприйнятного. Не було конфлікту інтересів. Мій син сам прийняв рішення (працювати в Україні. – Країна), я пишаюся його вибором".

Чого ж тоді Гантер залишив наглядову раду Burisma Holdings того ж дня, коли Джо Байден повідомив про участь у президентській кампанії? За нехитрими підрахунками, з травня 2014‑го по квітень 2019 року Гантер отримав за роботу в наглядовій раді Burisma Holdings майже 3 мільйони доларів.

Прихильники Демократичної партії називають Джо Байдена прогресивним лідером. Республіканці – корупціонером, який приторговує інтересами США. А Гантер вважає себе бізнесменом. І Джо не квапиться розвіювати його ілюзії. Він сповиває хлопчика безумовним прийняттям і турботою. Любить його по-материнському. І ця любов перетворила Гантера на інфантила – людину без моральних принципів і табу. Джо й досі спокутує провину за смерть Нейлії та Наомі.

Мені скажуть, що грудень 1972 року – це давно. Для когось і справді давно. Для когось просто дата. А Джо Байдену 78. Для нього це – мов учора. За дослідженнями, які Євген Головаха й Олександр Кронік оприлюднили в книжці "Психологічний час особистості", літнім людям притаманна особлива аберація пам'яті. Вони можуть не згадати, що їли на сніданок, але події півстолітньої давнини постають для них у найменших подробицях. Саме тому старі люди, хоч би про що йшлося в розмові, повертаються до минулого. Так працює їхня пам'ять.

"16 червня 2021 року в Женеві, на віл­лі Ла Ґранж, відбулася зустріч на найвищому рівні. Президенти США та РФ обговорили питання двосторонніх відносин і ядерної безпеки". Це повідомлення викликало в мене відчуття дежавю. А потім – лише кислий осміх. На ґанку цієї ж таки вілли 1985‑го влаштовували фотосесії Рональд Рейґан і Михайло Горбачов. Тоді також ішлося про безпекові питання.

На дипломатичному жаргоні такий формат переговорів називається "важкий люкс". Це загалом те, чого домагався Володимир Путін, – нова Ялта. Москва й Вашингтон – два політичні полюси планети. Росія і США ділять світ. Визначаються із зонами відповідальності. Проводять червоні лінії. Іронія в тім, що Путін отримав барвистий, але порожній фантик.

"Важкий люкс" на тлі вілли Ла Ґранж – це те, що все свідоме життя приміряв Джо Байден. Він став сенатором, коли в Овальному кабінеті сидів іще Річард Ніксон. І я не здивуюся, якщо Джо – єдина людина на цій планеті, яка ще пам'ятає Ніксона-президента! Далі був ніким не обраний Джеральд Форд. За ним – популіст і мілітарист Джиммі Картер. Потім Рональд Рейґан – яструб, якому випало стати голубом миру. Трунар СРСР Джордж Буш. Гедоніст за всіма статтями Білл Клінтон. І наче знущання над досвідом і покликанням, знову Джордж Буш, але вже молодший. Найприкріше було бачити в Білому домі Барака Обаму, поряд з яким Джо відводилася роль пса з родоводом. Наостанок обурливий Дональд Трамп. І ось він – зоряний час – президент Джо Байден.

Якщо в молоді роки Джо читав Шопенгауера, то він, звісно, пам'ятає цей афоризм – сумний та іронічний водночас: "Присмерк мого життя став світанком моєї слави".

Насправді Джо не хотів бути президентом США. Але він про це не знає. 18 лютого 1972 року разом із Нейлією загинув і його авантюризм. Разом із її понівеченим тілом закопали і її сміх, рішучість і вміння мріяти, а заразом – його звагу та здатність до конструктивної агресії. Залишився тільки докір, мов спогад про забальзамований труп.

Так, він не раз заявляв про свої президентські амбіції. Але це лише слова, за якими жодної рішучості діяти. Ні інтриг, ні підступу, ні азарту. Він поводився, мов наречена, – ввічливо та сором'язливо. Йому робили компліменти – і він їх вдячно приймав. Називали молодим і перспективним, запрошували у Кремль і водили довкола нього хороводи. Й усі ці роки Джо по накатаній обирався сенатором від штату Делавер. Він так і постарів молодим і перспективним. Про його колишню маскулінність нагадують тільки брюки.

А в квітні 2019 року з нього обтрусили нафталін й оголосили кандидатом у президенти від Демократичної партії. Поміркований, прогнозований, апробований у дві каденції Обами. Ідеальний господар Білого дому. Партійна машина запрацювала на повну. Усе, що вимагалося від Джо, – не померти до інавгурації. І він із цим завданням упорався.

Сівши у крісло в Овальному кабінеті, він зробив те, що запланував ще пів століття тому, – зателефонував у Кремль. Лідери наддержав в ім'я миру в усьому світі мають спілкуватися. Був задоволений: Росія згодна продовжити договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь ще на п'ять років. Радники запевняли, що для США цей договір невигідний. Але він їх не зрозумів: адже зброя – це погано, а роззброєння – доб­ре. Згодом, під час інтерв'ю, погодився з твердженням, що Путін – убивця. Однак у його словах і вчинках немає жодної суперечності: що потворніший російський диктатор – то величніша його миротворча місія. Путін, по суті, виправдав його очікування, спрямувавши бронетехніку до українського кордону. Вашингтон оголосив про передислокацію військових кораблів до Чорного моря. Ось воно – небезпечне загострення! Все наче з далекого дитинства, коли католик Джон Кеннеді зіткнувся з Карибською кризою. Потрібен діалог. Поговорили. Домовилися. Американські кораблі залишаються в Середземному морі, а російські танки не перетинають українського кордону. А ось і апогей – Джо Байден і "вбивця Путін" на тому самому ґанку, на якому стояли Рейґан і Горбачов.

Світ змінився, але Джо про це вже ніколи не дізнається. Світ змінився давно. І Джо доклав до цього руку. Світ змінився, коли Будапештський меморандум проголосили лише декларацією про наміри. І от уже восьмий рік триває російсько-українська війна. Світ змінився, коли почалася війна в Сирії, кінця-краю якій не видно. Світ змінився, бо США неспроможні виконувати роль наддержави. Грошей і військової машини замало. Потрібні цінності, принципи й відповідальність. А їх немає. Ні в кого. Бо російський ресентимент, замішаний на кримінальній романтиці, до статусу системи глобальних цінностей не дотягує. Китай апріорі неспроможний запропонувати світу універсальний світогляд. Про Євросоюз і згадувати не хочеться. І тому війни триватимуть.

Нині активно готується візит Володимира Зеленського до Вашингтона. Джо Байден виголосить правильні слова – запевнить у підтримці суверенітету й територіальної цілісності України. А коли російські танки посунуть через кордон – і пальцем не поворухне. Максимум – зателефонує Путіну й запропонує зустріч у Рейк'явіку. І ми прочитаємо у пресрелізі: "Сторони обмінялися поглядами на українську кризу".

Володимирові Зеленському не вдасться навернути дідуся Джо до реальності. Але їхати треба. Кажуть, Вашингтон – файне місто.

×