Найправильніше рішення – перше. Як щось вирішу одразу, то і складається добре. Але проблема в тому, що іноді рішення приймаю швидше, ніж треба.
Виграють безкомпромісні, які відстоюють правду до кінця. Власна позиція – той квиток, якого питатимуть на іншому світі.
Добро – це позитивні вчинки. Починається із сім'ї, як і зло. Коли у хаті бігає кошеня, дитина підходить до нього спілкуватися. Мати каже: "Фу, воно брудне, не лізь". Цим перекреслює в дитині закладене природою добро.
Пекло – це вічна туга і порожнеча. Згадайте найстрашніший та найболючіший момент депресії. Уявіть, що так триватиме вічно. Це страшніше за будь-які розпечені сковорідки.
Найбільше шкодую про те, що в дитинстві завдавала клопотів батькам. Бувало, ображуся на маму і йду з дому, ночую десь. Тато і мама шукали мене, нервували. А тоді не було ні телефонів, ні пейджерів.
Дитинство пахне бабусями, їхніми халатами і тістом. Одна бабуся пекла млинці, друга – пампухи. Ще – шершавими долонями діда, маминого батька. Не пам'ятаю його обличчя – помер, коли мені було 6 років. Дід по батькові був паламарем у церкві, навчив мене усіх молитов.
Треба так мити підлогу, щоб її не перемивали.
Ми – діти, доки живі дідусі та бабусі. Коли померла остання бабуся 2015 року, я зрозуміла, що вже доросла.
Заздрість виникає у нещасних людей – чим більше їм чогось бракує, тим сильніше це почуття.
Найгірше – коли кохання згасає, а люди продовжують жити разом. Втрачається атмосфера, виникають конфлікти. Діти не отримають того, що потрібно. Розлучення – це удар для дітей, але більший – коли вдома немає гармонії.
Кохання вмирає тоді, коли двоє перестають дивитися в одному напрямку.
Люблю ділитися грішми. Це корисно насамперед мені.
Почувалася щасливою, коли була вагітною. Жінка не розкриється повністю, доки не народить. Після появи сина стала об'ємніше грати. Здавалося, до цього в мене були закриті якісь клапани.
Діти вчать відповідальності. Коли народився син, перестала їздити чорними трасами на лижах, стала обережніше водити авто.
Приїхала з пологового будинку, залишила сина на маму, нафарбувалася, взула туфлі на підборах і пішла в магазин по підгузки. Почувалася королевою – життя вдалося.
У пологовому співала синові колискові. Всі діти в сусідніх палатах замовкали. Сподіваюся, згодом у якогось російськомовного Глєбушки прокинеться щось українське.
Не знаю, що робити з жінками довше, ніж півгодини. Люблю чоловічі компанії.
Найцікавіше грати людину в момент зламу.
Мрію зіграти Олену Телігу. Для мене, як і для неї, – або перемога, або нічого. Нам зараз бракує безкомпромісності.
Поліщуки вішають рушники на хрести на цвинтарях. Це було трепетно бачити у чорнобильських лісах. Де родини приїжджають на могили – рушники свіжі, білі. Де навідувалися давно – вицвілі, пожовтілі. А десь – колишеться тільки чорна шматка, може, й родини вже немає.
Краще зробити недосконало, ніж не зробити взагалі. Перші російські серіали 1990-х теж були недолугі, але поступово вийшли на нормальний рівень. Українське кіно зараз починає з того, що росіяни пройшли 20 років тому.
Мене не обходить, куди йде Росія. Мене обходить, коли вона піде звідси.
Відмовилася грати в російськомовних фільмах 2014-го – бо війна. Працюю лише в україномовному форматі. Українське кіно набирає обертів. Воно має вирости до великої індустрії.
З війною виникла необхідність в українському продукті. Шкода, що це усвідомлення не прийшло раніше. Чому не зняли фільм про козацький кіш Симона Петлюри, де переважно були чоловіки з Донбасу і Слобожанщини? Вони першими дали опір Червоній армії.
Революція гідності перемогла, бо її творило середнє покоління – люди 35+. Вони прийшли на Майдан свідомо, а не на хвилі емоцій. У цей час прокинулася українськість.
Українізацію потрібно робити модною: народжувати нові сленги, афоризми з українських фільмів та книжок пускати в народ. Щоб люди відчули, що українська мова – вулична.
Моя мама – емоційна людина. Часом давала ременя. До свого сина я його не застосовувала. Доки можна впливати словом – не варто карати фізично.
Усіх людей об'єднує те, що вони хочуть щастя своїм дітям.
2 
1
Коментарі