"Україні потрібні навіть не 40, а всі 80 мільйонів населення"

Відродити діяльність аграрного сектора буде найлегше, – каже економічний експерт Борис КУШНІРУК

Воєнні дії тривають понад рік, частина України досі перебуває під окупацією, серйозних втрат зазнали інфраструктура та важка промисловість. Як за таких умов розвивається українська економіка? Як оцінили б її теперішній стан?

– Економіка вийшла на певне плато після падіння навесні торік, коли був найвищий відтік населення. Смішно читати про те, ніби вона відновила зростання. Спершу треба зрозуміти, наскільки суттєвим є падіння – воно становить не менш як 30 відсотків. Тепер економіка існує найперше за рахунок споживчого ринку. Сільське господарство, з одного боку, суттєво постраждало через те, що не має можливості вивезення продуктів, але, з іншого боку, сама його структура виробництва пов'язана лише з вирощуванням та збиранням врожаю. Тому в тих районах, де воєнних дій не було, воно майже не зазнало втрат.

Є проблема з експортом – можливості скоротилися, бо обсяг виробництва орієнтувався на вивезення, а внутрішній ринок через війну також став меншим. У нинішньому стані економіка перебуватиме доволі довго – потрібне щонайменше завершення активної фази бойових дій і бодай часткове повернення людей в Україну. Що більше їх повертатиметься, то швидше відбуватиметься економічне відновлення. Водночас слід розуміти, що деяких зруйнованих підприємств уже не відбудувати. Азовсталі ніхто не відновить. Не впевнений, що після звільнення Маріуполя варто запускати металургійний комбінат імені Ілліча. Переривання ланцюгів постачання призводить до того, що необхідно буде з нуля вибудовувати торговельні відносини – адже ті, хто купував раніше нашу продукцію, вже знайшли заміну. Також відновлення економіки залежить від того, в якому стані буде енергетика. Феросплавні заводи залежні від виробництва електроенергії. За моїми песимістичними прогнозами, навіть коли ми звільнимо Енергодар, Запорізька атомна електростанція не поновить діяльності ще багато років. Росіяни спробують підірвати все, що можна.

Основою економіки є населення, споживачі та їхній попит. Саме вони підштовхуватимуть функціонування всього. Плюс після війни почнуться процеси відновлення – потрібне буде все. Виникне потреба максимально використати внутрішні можливості для виробництва всього, що необхідно для відновлення зруйнованої інфраструктури, – доріг, енергетики. Це потребуватиме великого обсягу матеріалів і робочої сили й буде тим фактором, що може давати в повоєнний період – перші п'ять років – значні можливості для зростання економіки.

Торік Росія масово обстрілювала об'єкти енергетичної інфраструктури, цього року підірвала Каховську гідроелектростанцію. Які мотиви її дій? Викликати енергетичну кризу в Україні? Наскільки великою є ця загроза?

– Головний мотив – це зупинити наступ українських військ. Та росіяни, як завжди, все робили через одне місце, тому в них вийшло не те, що їм хотілося. Є версія, що вони планували підірвати лише частину ГЕС, яка залила б острови, що їх уже контролювали наші військові. Натомість підірвали всю електростанцію. Російська армія нищитиме все, як відступатиме, використовуватиме тактику спаленої землі. Щодо енергетики – в нас будуть суттєві обмеження, пов'язані з відновленням діяльності зруйнованих чи пошкоджених підприємств. Але потужності, які ми мали, розраховувалися на радянську промислову систему, що була значним споживачем енергетики. Через те, що промисловість скоротилася, ці потужності не були задіяні.

 

Вартість електроенергії зростатиме, бо із зупинкою атомних електростанцій, найперше Запорізької, залишаються дорожчі виробники електрики – теплові станції та теплоелектроцентралі. Зробити енергію дешевою не матимемо можливості. Зникли дешевші потужності та підприємства, які споживали дорожчу енергію, що давало низькі ціни на електрику для населення.

Можливо, після війни відбудеться економічна пере­орієнтація з важкої промисловості на агросферу?

– Це небажано. За часів незалежності економічна політика фактично призвела до деградації нашого виробництва. Переорієнтація на аграрний сектор зробить економіку ще менш ефективною. Наша країна отримає два ключові післявоєнні виклики – демографічний та відродження промислового виробництва. За рахунок чого воно відроджуватиметься? Там, де мала додана вартість, збирається менше податків. Україна має найбільшу в Європі територію, її можна зіставити лише з Німеччиною. Але там 80 мільйонів населення, а в нас, дай Боже, щоб було 30 мільйонів. Нам не буде ким утримувати цю територію.

Мінагропром прогнозує на цей рік зниження врожаю та скорочення експорту зерна. Що буде в цих умовах з агробізнесом, чи виживе він? Чи можливо якось його оздоровити?

– Зробити території, що побували в окупації, безпечними для виробництва не так складно. Їх розмінують досить швидко, бо в цьому зацікавлені наші аграрні олігархи. Вони профінансують чи пролобіюють цей процес. Якщо вирішать проблему транспорту, розблокують Чорне море – агробізнес поновить діяльність доволі швидко. Значно постраждає територія Запорізької та Херсонської областей унаслідок руйнації ГЕС – на багато років там не буде зрошення, а отже і пристойних урожаїв. У західних регіонах за можливості експортувати продукцію зростуть шанси на швидке відновлення. Відродити діяльність аграрного сектора буде найлегше – все інше потребуватиме значних зусиль і цілеспрямованої економічної політики. Із цим значні проблеми – рівень компетенції тих, хто перебуває при владі, та й в опозиції, низький. Роблять дурниці й кажуть: "А нам так сказали у Вашингтоні" Я постійно наголошую, що в Україні живуть українці. Тому, проводячи економічну політику, треба враховувати особливість нашого менталітету. Ті практики, які нам пропонують західні експерти, часто не працюють, бо не враховують особливостей нашої країни. На жаль, цього розуміння немає, і ми не знаємо, чи будуть у повоєнній Україні при владі люди, спроможні проводити професійну економічну політику.

Які найбільші проблеми малого й середнього бізнесу? Якої підтримки потребує?

– Перша проблема – оподаткування. Роль малого й середнього бізнесу полягає не в тому, що він ­формує основу податкових надходжень до держбюджету. Головне його завдання – забезпечувати робочі місця значній кількості людей. У європейській податковій моделі ключову роль відіграють непрямі податки – ПДВ і акциз. В Україні 2020 року вони становили 64 відсотки всіх податкових надходжень. Для забезпечення діяльності бізнесу треба максимально знизити прямі податки. Послаблення податкового тиску вирішить проблему детінізації. Якщо бізнес живе в тіні, то держава не отримує податкових надходжень, а бізнесмени не можуть взяти кредит у банку. Тож і бізнес не має можливостей для розвитку, і банківська система не має клієнтури. Для банків надзвичайно важливо працювати з малим і середнім бізнесом, але для цього він має вийти з тіні. Тому зниження податків потрібне і для оздоровлення бізнесу, і для повернення українців в Україну.

Яким чином повернути людей, що вже оселилися десь на Заході? Ми не можемо гарантувати їм безпеку – територія на півночі загрожуватиме нам іще багато десятиліть. Можемо надати лише економічну свободу й мінімальні податки. Ще навесні торік я зазначав, що на час війни та повоєнний період слід знизити податки на доходи фізичних осіб до 10 відсотків. Друга проблема – для роботи бізнесу треба максимально стимулювати закупівлю власних товарів і послуг – як бюджетних, так і великих виробництв. Треба переорієнтувати систему закупівлі на вітчизняних виробників. Один із механізмів боротьби зі зловживаннями – зниження розміру лотів. Це дасть змогу брати участь представникам малого бізнесу, зросте кількість пропозицій, і можливості для корупції будуть мінімальні. Третя проблема – демографічна. Якщо не буде людей – не буде кому працювати на підприємствах і споживати виготовлену продукцію. А демографічна проблема стане найбільшою в нашій історії за півтора століття. Величезні втрати населення внаслідок Першої та Другої світових воєн і Голодомору викликають ризик зникнення самої української нації. Вирішити проблему за рахунок більшої народжуваності не вийде. В усіх країнах, що вийшли на певний рівень урбанізації, демографічна ситуація погіршується. А Україні потрібні навіть не 40, а всі 80 мільйонів населення, як у Німеччині. Тому треба думати про те, як повертати українців із-за кордону, як залучати іноземців в Україну й водночас зберегти власну самобутність. Безумовно, для отримання громадянства людина повинна володіти українською мовою, знати історію і мати певний термін проживання на території України. Але для переселенців з інших країн також треба створити комфортні умови. У світі вже починається боротьба не за природні, а за людські ресурси.

 

На які кошти відбудовуватиметься повоєнна Україна? Чи готові західні партнери стати фінансовими донорами? Наскільки великими є наші шанси отримати репарації від Росії після завершення війни? І які репарації найбільше допомогли б відродити економіку?

– Це залежить від багатьох факторів. Наприклад, яка буде модель відновлення економіки та чи вдасться і наскільки швидко примусити платити компенсації. Я постійно наголошую, що термін "репарації", який часто використовують у пресі, помилковий – репарації виплачує лише країна, що капітулювала. Капітуляції Росії не буде. Тому йдеться про компенсації. Треба, щоб Захід через санкційні обмеження примусив росіян погодитися на сплату цих компенсацій. Притому ці виплати триватимуть довго – 15–20 років. Одразу вони не зможуть сплатити суму всіх заподіяних збитків – там мова про сотні мільярдів доларів. Відновлення економіки за рахунок західних країн, безперечно, буде, але тут ідеться про значно менші суми. Ми маємо великий дефіцит державного бюджету. Власне, ще до 2022 року бюджет був дефіцитний, але помірковано – до 3 відсотків ВВП. Тепер дефіцит значно зріс. Фінансувати його задля накопичення боргів безглуздо – ми не зможемо їх повернути. Тому бюджет залишатиметься дефіцитним іще багато років. Далі потрібні кошти на відновлення зруйнованої інфраструктури й житла. Треба створити вигідні умови для інвестицій в українську економіку. Для цього треба виконати два завдання – повернути людей в Україну та створити сприятливі умови для бізнесу. Бо гроші на відновлення, які нам дають інші країни, мають до них же й повернутися. Тоді вони залучатимуть свій бізнес на відбудову нашої економіки, а компенсацію їм сплачуватиме Росія – і в них з'являється стимул примушувати її платити. Союзники нам допомагатимуть не за гроші своїх платників податків, що може викликати невдоволення, а за російські кошти. Така модель може зацікавити західні країни в посиленні санкційного режиму, бо російські виплати потім повернуться до їхніх бюджетів. Ми нині набрали багато боргів і погасити їх можемо лише за рахунок Росії – вона має заплатити Україні, а Україна розрахується із заборгованостями. І це знов-таки аргумент для Заходу посилювати антиросійські санкції.

Чинна влада значно погіршила економічну ситуацію, писали ви у фейсбуку. Чи є в Україні люди, здатні очолити рух за відродження економіки після війни?

– Очевидно, що в повоєнний період військові стануть важливою складовою всіх політичних сил. Питання, чи створять вони окрему політичну силу, чи будуть розпорошені по різних партіях. Але я не впевнений, що вони зможуть здійснити якісну роботу в економічній сфері, бо керувати вояками й керувати цивільними – це різні речі, різні навички та професійні знання. Безумовно, у військових буде більший рівень довіри й більша спроможність вирішувати певні завдання. Стосовно тусівок новітніх експертів, то коли слухаєш їхні обговорення – хочеться плакати. З точки зору економічних знань вони абсолютно некомпетентні. Люди, спроможні вирішити першочергові завдання, що запустять багато процесів в економіці, в Україні є. Але державне управління – складна й невдячна робота, тому ці люди не хочуть іти у владу. Виклики, що стоять перед економікою, не зникнуть за півтора-два роки. Тому необхідне розуміння того, що треба робити і хто має це робити. У мене це розуміння є. Я ще до початку повномасштабної війни сформував програму економічного відновлення, але вона розрахована на 18 років. Принаймні я розумію, що і в якій послідовності треба робити. Однак реалізація цієї програми потребує постійної комунікації з людьми – когось треба умовляти, на когось тиснути. Просто сказати: "Нате вам документ, і втілюйте його" – це не працює. Треба ще пояснити, як це робити.

З якими економічними показниками Україна зустріне 2024 рік?

– Це залежить від того, чи завершаться бойові дії цього року. Якщо контрнаступ матиме позитивні наслідки, це може спровокувати незворотні події в самій Росії. Я переконаний, що той, хто прийде до влади після Путіна, порушить питання про припинення війни. Згадується операція "Валькірія" – німецькі офіцери намагалися вбити Гітлера, бо з ним ніхто не хотів вести переговори. Тому жодних розмов про припинення боїв не могло бути, доки фюрер залишався при владі. Те саме і з Росією – ніхто не говоритиме з Путіним, тому прибирання його з посади є передумовою для того, щоб про щось домовлятися із Заходом і виторгувати якісь умови. За цих обставин війна може завершитися вже цього року. Від припинення бойових дій залежить багато факторів, зокрема й повернення людей із-за кордону. Це призведе до автоматичного зростання внутрішнього попиту та змін економічних показників. Україна отримуватиме фінансову допомогу, тому голими й босими ми не залишимося, з курсом гривні теж нічого страшного не станеться. Ми маємо тепер величезний дефіцит торговельного балансу – імпортуємо вдвічі більше, ніж експортуємо. З огляду на те, яка кількість людей повертатиметься, цей дисбаланс лише зросте – доведеться більше завозити товарів, а експорту ми швидко не відновимо. Але водночас почнуть надходити кошти на відновлення. На внутрішній ринок зайде валюта, яку змушений буде викуповувати Нацбанк. Відтак у нього з'явиться резерв, що покриватиме торговельний дефіцит. Багато залежить від того, що робитиме уряд. Але мені значно легше коментувати дії професіоналів, ніж людей некомпетентних і корумпованих. З якими показниками ми зустрінемо новий рік – залежить від того, наскільки професійно діятимуть ті, хто перебуває при владі. Але вони, найімовірніше, діятимуть непрофесійно. Загалом стан економіки напряму пов'язаний із ситуацією на фронті. Певний рівень стабільності, який ми маємо нині, зберігатиметься, навіть якщо війна триватиме до кінця року. Подальша ж доля економіки залежить від того, що відбуватиметься на передовій.

×