Путін продовжуватиме пропагандистські експерименти, щоб демонструвати велич Росії, посилюватиме репресії. Це допоможе йому правити ще п'ять-шість років, – каже російський економіст і соціолог Владислав ІНОЗЕМЦЕВ
Недавно Європарламент у своїй резолюції закликав запровадити санкції за отруєння та арешт Олексія Навального, зокрема проти "Північного потоку-2". Це додатково до оголошених санкцій від США. Чому Німеччина так довго зволікає?
– Комерційний бік проєкту не викликає сумнівів. Для німців "Північний потік-2" був вигідний. Там, по-перше: корупція і розпил, бо вартість труби завищили в кілька разів. Інтерес Москви полягав у збільшенні витрат для Газпрому і прибутку для підрядників.
По-друге: німці завжди хотіли бути великим розподільчим центром газу. Їхні компанії, що працюють із Газпромом, багаторазово висловлювали зацікавленість у цьому проєкті. Політичні обставини і транзит через Україну їх не сильно хвилювали.
Хто буде суперниками і союзниками для президента США Джо Байдена?
– Багато речей, сформованих за часів Трампа, залишаться. Байден, хоч це здається і не дуже суттєвим, погодив збереження американського посольства в Єрусалимі (14 травня 2018 року США перенесли своє посольство в Ізраїлі з Тель-Авіва до Єрусалима. Статус цього міста – одна з точок багаторічного конфлікту між Ізраїлем та Палестиною. Рішення викликало масштабні акції протесту. Штурм палестинцями ізраїльського кордону в секторі Газа призвів до смерті щонайменше 52 осіб і поранення понад 2 тисяч. – Країна). Раніше демократи не підтримували цієї ідеї.
Американські аналітики і новий держсекретар говорять про суперництво з Китаєм. За Трампа ця тема домінувала у зовнішній політиці США. Так буде і за Байдена. Китайців спробують витиснути з американських ринків. Наступного року Мексика може стати найбільшим торговим партнером Штатів. Це суттєвий зсув. Китайці намагатимуться перезавантажити відносини.
А щодо відносин із Росією?
– Якщо читати російських лібералів, то є надії, що тиск на Кремль посилять. Я не певен. Байден хоче продовження дії договору про стратегічні наступальні озброєння, СНО-3, що обмежує кількість американської та російської ядерної зброї. Кремль це використає.
Невідомо, наскільки паритетними будуть антикитайські й антиросійські напрямки зовнішньої політики Вашингтона. Зараз Росія не є для США економічною загрозою, торгівля між країнами невелика. Не можу сказати, що американці погодилися з порушенням прав людини в РФ, та їхні сподівання на зміни в Росії зменшилися.
У РФ немає можливості демократичної зміни влади на виборах, а Путін залишиться в Кремлі після 2024 року. Тому я й не певен, що буде сильний тиск.
У Москві кажуть, треба покращувати відносини з США. Але й цього не буде, бо санкції проти РФ – це ще й спосіб пояснення своїм громадянам проблем Росії. Мовляв, через тиск Заходу.
Тому я нічого не чекаю ні від Москви, ні від Вашингтона, крім ритуальних політичних фраз.
Ви написали книжку "Втрачене десятиліття". Якщо Путіна оцінювати десятиліттями: починав як друг Заходу, потім перейшли до медведєвської модернізації, тепер експлуатують консервативні цінності в стилі польського "Бог, честь, вітчизна". Яким буде наступне путінське десятиліття?
– У Путіна було три періоди.
Перший: економічний підйом у 2000-х. Головним мотивом було вирішення проблем зовнішніх боргів. Відтак потрібен економічний розвиток, зростання капіталізації компаній, якими поступово заволоділи його друзі. Він отримав країну в особисте користування і мусив підняти її капіталізацію. До 2008–2009 років ці проблеми врегульовані: економіка побудована, Ходорковський (колишній керівник нафтової компанії ЮКОС, на той час найбагатший росіянин, заарештований 2003‑го. Його звинуватили в ухиленні від сплати податків, а пізніше засудили до тривалого тюремного ув'язнення. Відсидів 10 років у тюрмі, помилуваний. – Країна) – ув'язнений, друзі отримали великі шматки власності, зовнішні борги виплачені. Він створив інфраструктуру для збагачення свого угрупування. Побічним ефектом стало зростання добробуту росіян.
Другий період: 2008 року постало питання: що робити далі? Путін хотів правити вічно, але треба було обґрунтування. Звідси й пішло: Росія встає з колін, Олімпіада, Крим, війна з Україною, Сирія, істерія традиційних цінностей. Словом, друге десятиліття – це імперськість, що обґрунтовує вічного Путіна. На цьому тлі економіка провалилась.
На 2020 рік у Кремлі зрозуміли, що переконати людей у необхідності переобрання Путіна важко, а перетворити на царя неможливо. Тому треба все вирішити через зміни до конституції, щоб він обирався безкінечно. Друге десятиліття підготувало ідею консерватизму, імперськості та безкінечного правління.
Отже перше десятиліття було збагаченням, друге – легітимацією. В обох випадках прогрес – неможливий. Імперію побудувати немає сил, економіку розвивати немає можливостей, бюрократія і силовики забирають ресурси.
Тут ми підходимо до третього періоду, який можна назвати спиранням на байдужих, на більшість. Люди незадоволені подіями у країні, але на вулиці не підуть. Якби був вибір між Путіним і Навальним, то припускаю, що третина проголосувала би за останнього. Але такого вибору не буде. Щоб повалити режим, треба Майдан і виступити за білоруським сценарієм, на що люди не підуть. Це глухий кут. Путін це розуміє і спиратиметься на репресії. Буде банальний авторитарний режим: вийшов-сів, натиснули, виписали штрафи, закрили бізнес, залякали родичів.
Це не так, як у Лукашенка, де ОМОН діє у спальних районах?
– Ймовірно, до такого в Москві не дійде. Кремль врахує помилки Лукашенка. Нікого зайвого до виборів не допустять.
Мета Путіна – зберегти економіку, продовжувати пропагандистські експерименти, що демонструватимуть велич Росії, посилювати репресії. Це допоможе йому правити ще п'ять-шість років.
Та й резерви є, майже 600 мільярдів доларів.
– Резерви є. Але торік уперше за все путінське правління вирішили покривати дефіцит бюджету за рахунок кредитів – через Центральний банк, тобто взяти емісійну позику. Раніше це було табу. 2009‑го цього не використовували, витрачали резерви. Зараз їх не чіпають. Путін вважає, що ситуація не така погана.
Однак у Росії бачимо глибоку деградацію індустріального сектора. Імпортозаміщення провалилось, за винятком сільського господарства. "Сколково" – це спилювання китайських наклейок і прикріплення туди "Сделано в России".
Ми бачили вибори в Білорусі. Зараз там глухий кут. Куди далі може рухатися політичне життя північної сусідки України?
– Теперішня ситуація в Білорусі – це нова реальність, повернути назад неможливо. Лукашенко намагатиметься утриматися, що викликатиме подальшу обструкцію Заходу. Економічна залежність Мінська від Москви – величезна, відтік бізнесу наростає. На мій погляд, у Росії тут найвагоміші важелі впливу.
Лукашенко Кремлю набрид. Не можу сказати, чи є кандидатури на його заміну, як розвиватиметься ситуація з Віктором Бабариком, що буде з конституцією Білорусі. Але в Росії від Лукашенка чекають змін або від нього, або від пов'язаних із його відходом від влади.
А якщо йтимуть шляхом збереження влади Лукашенка?
– Якщо Росія даватиме Лукашенку кілька мільярдів доларів на рік, то в Білорусі нічого не зміниться. Не бачу потенціалу в громадянського суспільства довести справу до кінця. Люди виїжджатимуть із країни, репресії не зменшуватимуться. Ми бачимо приклад Хабаровська: були мітинги на захист губернатора, але згодом усе затихло. Мобілізація "в довгу" в наших країнах не працює. Тому Білорусь, хоч і є полем бою між Заходом і Росією, але це конфлікт малої інтенсивності.
Білорусь може отримувати гроші від Росії. Країни Центрально-Східної Європи, що інтегровані з ЄС, отримують мільярдні вливання зі структурних фондів Євросоюзу. Україна ж попри Угоду про асоціацію не має до них доступу. Дали 600 мільйонів євро. І на тому дяка, але ми ж бачимо, які суми надають іншим державам. Як Україні бути динамічнішою в таких умовах?
– Потрібні проривні ідеї. Вступити в Євросоюз фронтальним способом в України не вийде. Розширення ЄС може відбуватися в мінімальних розмірах. Маю на увазі Чорногорію та Північну Македонію. Це можуть обговорювати. А от великі проєкти, як-от вступ України до ЄС, в найближчі 10 років – поза порядком денним реальної європейської політики. Європейський вектор, який підтримало суспільство, може почати втрачати популярність. Люди почнуть сумніватися в ньому, бо не бачитимуть результатів.
Що робити?
– Україні потрібно активніше інтегрувати себе в Європу. Наприклад, усі говорять про олігархічний капіталізм, корупцію та поганий інвестиційний клімат в Україні. Щоб це зламати, потрібні кроки, пов'язані з частковими поступками в економіці. Скажімо, Київ виходить до ЄС із пропозицією, що хоче єдину торговельну зону без квот і обмежень, а за це Україна прийме європейські стандарти і законодавство в односторонньому порядку, визнає пріоритет Європейського суду (Суд справедливості ЄС. – Країна) над українськими господарськими справами. Це сигнал інвесторам: ви не будете ходити по арбітражу в Дніпрі, а можете в Брюсселі вирішувати свої проблеми.
Ви кажете Євросоюзу: ми хочемо купити у вас франшизу, будемо платити 3 мільярди за доступ до ринку. Це ситуація, коли Україна не стає політичним партнером, але й нічого не хоче від західних європейців. Не має права голосу, не має доступу до структурних фондів, але отримує доступ до ринку. Далі ситуація вирішується математичним шляхом: ви залучаєте інвестиції, які створюють виробництва і робочі місця, це збільшує національний дохід, що своєю чергою збільшує податки, частина яких іде до ЄС.
Додатковим аргументом для цього є ситуація між США та Китаєм.
Чому?
– Якщо частина американських інвестицій ітиме з Китаю, то вони шукатимуть інше місце. Є новий тренд – створення індустріальної бази у себе під боком, саме тому зростає Мексика. Американці орієнтуються на неї, а Європа може орієнтуватись на Україну й Туреччину. Іншими словами, Україна забуває на деякий час про політику, але інтегрує себе економічно якомога тісніше. Тоді європейці могли би задуматися, як вести діалог із Києвом, як його розширити.
Є ще один варіант. Британія вийшла з ЄС. Лондон має політичні амбіції. Однак традиційна роль Британії як ланцюжка між Європою і США порушена. Британці будуть думати про нову політичну конфігурацію і своє позиціонування. На цьому тлі в України є шанс.
Перехід до такої нової політики може бути тільки після усвідомлення глухого кута політичної інтеграції з ЄС.
– Україна не у глухому куті. Економічно країна розвиватиметься. Є заробітчани, рівень кваліфікації робочої сили зростатиме. Якщо в Україну будуть заходити інвестиції і відкриватися підприємства, люди повернуться, навіть якщо зарплата буде на 100 євро менша. Як виробничий майданчик Україна – хороше місце. Однак потрібна нова ситуація в країні, яка не викликатиме в європейців остраху з точки зору свободи торгівлі та безпеки інвестицій.
У будь-якому випадку в України є шанс на інтенсивний розвиток навіть без європейської інтеграції. Але не використати близькості до ринку ЄС було б дивно. Ми бачимо підрив глобалізації через пандемію та явну поляризацію світу довкола розвинутих і менш розвинутих держав. Це вимагатиме локалізації виробництва. Тому Україна має використовувати ці можливості собі на користь.
2 
1
Коментарі