У війні з Росією перемога буде наша. Інакше – поразка всього людства

Суспільство має подорослішати. І Зеленський – теж. Див не буває – є реформи і системна робота, – каже журналіст Айдер Муждабаєв

23 серпня має відбутися перший саміт Кримської платформи. Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба заявив, що, попри шантажі й погрози Росії, ми за кілька місяців побачимо успіхи цієї ініціативи. Поділяєте його оптимізм?

– Оптимізм – субстанція, відірвана від реалізму. Розраховую на гірше. Але в нашій ситуації гірше бути не може. Кримське питання – в підвішеному стані. Його треба порушувати. Що радикальніше, то краще. Від початку я був за формулювання "Кримська платформа". Півострів давно ніде не згадували окремо. В міжнародній політиці переважно йшлося про Донбас.

Кремль з усієї сили поширює міф, що "Крим – це Росія". Брешуть у міжнародних інстанціях. Маємо відбивати ці спроби фальсифікувати історію та сьогодення. Мовляв, усі кримські татари в окупації – щасливі, а кримчани мріяли бути під Росією. Це треба розвінчувати. Канал ATR робить це від початку тимчасової окупації, яку ми знімали в режимі онлайн. У нас багато документальних доказів російської брехні. Співпрацюємо з Міністерством закордонних справ, щоб наша позиція щодо Криму була якнайсильніша.

Що треба зробити Україні для успіху першого саміту?

– Потрібні конкретні кроки. Маємо показати, як боремося за Крим. Можу навести для прикладу три позитивні речі.

Перша – заборона постачати ільменіт в окупований Крим. Це санкції проти олігарха Дмитра Фірташа. Вони не працювали, й мінерал завдяки хитрій схемі потрапляв на кримський завод олігарха, де виробляють титан – стратегічний матеріал для російських літаків і військового обладнання. Україна фактично всі ці роки постачала сировину для зброї проти себе. Нонсенс.

Друге – скасування вільної економічної зони "Крим" (діяла з вересня 2014‑го. В ній не було митного контролю, не стягували податків, а доходи оподатковували як іноземні. – Країна), яка завдавала шкоди державному бюджету й репутації України. Якби не було громадської блокади півострова, організованої кримськими татарами під керівництвом Меджлісу 20 вересня 2015‑го, про Крим усі забули б. Саме суспільство – киримли, патріоти України, ветерани – залишили його на порядку денному в політиці. Шість років тому щодня 700 фур з українськими товарами потрапляли на окуповану територію. Були контрабанда й постачання російським військовим частинам української сировини й будматеріалів. Це всесвітня ганьба. Як сказав тоді Рефат Чубаров (голова Меджлісу кримськотатарського народу. – Країна), торгівля на крові. Якби її не зупинили, не було б жодної платформи та резолюцій щодо Криму. Зусиллями патріотів це припинили, держава затвердила офіційно. Але саму вільну економічну зону скасували лише недавно.

І третій позитив – закон про корінні народи України. Це потужний інструмент захисту киримли, кримчаків і караїмів. По суті, це спільний кримський етнос, але з різним віросповіданням. Незалежно від чисельності вони мають природні права на території України.

Наступний закон має бути про кримських татар, вирішальний – зміни до 10‑го розділу Конституції, де затверджена Автономна Республіка Крим, що досі має прапор у російських кольорах і по суті є російським анклавом. Маємо створити кримськотатарську національну автономію у складі України. Вона гарантуватиме корінному народу всі його природні права на своїй землі. Україна отримає потужний важіль повернути ситуацію на свою користь.

Як саме?

– Проти захисту прав переслідуваного корінного народу не може бути жодних аргументів навіть у тих західних політиків, яких купив Путін. Це одна з базових гуманітарних цінностей демократичного світу. Треба йти шляхом підтримки кримськотатарського народу, його медіа й законно обраного Меджлісу. Створювати уряд і парламент Криму у вигнанні. Це руйнуватиме брехню про нібито "російський Крим" і зміцнюватиме українську державність на півострові.

 

Що Росія може зробити у відповідь на закон про корінні народи?

– Будь-що. Здатна на все. Аж до атомних бомбардувань. Це непрогнозоване злочинне угруповання, Рейх, де править фюрер. Треба готуватися до найгірших сценаріїв і використовувати кожен день для зміцнення зв'язків зі США і НАТО.

Президент Володимир Зеленський зазначив, що на саміт "Кримської платформи" приїдуть представники 30 країн. Про готовність долучитися заявляли в Туреччині, Британії, Естонії, Польщі. Привітали створення ініціативи у США. Участь яких країн для нас найважливіша?

– Важлива кожна. Всі держави мають сусідів і своє коло друзів. Навіть у маленьких країн є вплив. Але його масштаб різний. Перше місце – США, друге – Велика Британія та ЄС, на третьому – решта вільного світу. Якщо матимемо підтримку на високому рівні з боку США і Євросоюзу, для країн, що входять у демократичне цивілізоване коло, стане непристойно не долучитися. РФ зрозуміє, що колись буде змушена поступитися.

Наскільки важлива участь Туреччини, в якій є велика діаспора кримських татар?

– Путін активно розігрує турецьку карту. Шантажує, оголошує божевільні санкції, вимагаючи визнати Крим російським. Але Анкара визначилася з цим питанням. Треба закликати її керівництво долучитися до економічних санкцій. Туреччина має багато економічних зв'язків із РФ. Втім, у Москви немає політичних шансів переконати Анкару, що Крим – це Росія. Для Ердоґана це означало би політичну смерть. Бо кримська діаспора справді велика – до п'яти мільйонів. Загалом настрої в турецькому суспільстві антиросійські. Дії Путіна щодо Туреччини не подобаються ні провладній партії, ні опозиції.

Багатьом українцям сподобалася відповідь Зеленського росіянам, мовляв, "ми не один народ. Були б одним, то в Москві ходили би гривні, а над Держдумою майорів би жовто-­блакитний прапор".

– Росія будь-якого українського президента доводить до того, що він починає від неї відхрещуватися. Відповідь Зеленського про прапор і гривню – красива, телевізійна. Зараз навіть ведучі російських програм кажуть, що Зеленський – "бандерівський президент".

Ментальний стан здоров'я росіян погіршився. Пропагандистка Ольга Скабєєва недавно в ефірі заявила, що "українці й росіяни – не один народ. Ви не гідні бути нашими братами". Я аплодую цій фразі. Помістив би її на обкладинку якогось видання. Те, за що ми боролися роками, що проголосила киянка Анастасія Дмитрук – "Никогда мы не будем братьями", – підтвердила глашатай путінського режиму.

Що владі Зеленського вдається і що вона провалила у протистоянні російській агресії?

– Дикі провали стосуються оточення Зеленського. Він останнім часом дурниць не каже. А його колеги не заспокояться. Перед зустріччю з Байденом слова про те, що "Слуга народу" близька до китайської Компартії, звучать дико (лідер фракції Давид Арахамія сказав це в інтерв'ю китайському агентству "Сіньхуа". – Країна). Пекін – основний геополітичний суперник Вашингтона. Він нас не захищатиме від Росії. Це демонструє рівень деяких людей у керівництві. Свідчать, що порядку у владі немає.

Є думка, що в оточенні Зеленського мало патріотів.

– Там забагато перверсивних персон, як Олег Татаров (заступник керівника Офісу президента. У 2011–2014 роках був заступником керівника Головного слідчого управління Міністерства внутрішніх справ. Під час Революції гідності курував затримання та просування кримінальних справ проти майданівців. Заявляв, що мітингувальники в центрі Києва загинули від поранень у потилицю. Стріляли в них нібито не міліціонери, а люди поруч. – Країна).

У лютому 2014‑го, коли я ще жив у Росії, тричі приїздив до Києва й висвітлював події на Майдані. У мене у стрічці спливали його висловлювання. Ця людина має потрапити під суд як пропагандист Януковича – за виправдання вбивств. Відвертий брехун і ворог України. Для кожного українця, який вважає Майдан позитивним, не кажучи про ветеранів і волонтерів, слова Татарова – плювок у душу. І це налаштовує найактивнішу частину суспільства проти Зеленського. Чи Татаров – така цінна персона, щоб через нього поглиблювалася прірва між президентом і громадськістю? Сумніваюся.

У внутрішній політиці Зеленського більше успіхів чи прорахунків?

– Президентство Зеленського не додало єдності суспільству. Воно радикалізується. Є недовіра між владою й активною частиною. Президенту треба діяти цілеспрямованіше. Він зробив кілька важливих кроків. Зокрема заборонив канали Медведчука. Має бути прямий шлях, без хитання між Китаєм і США. Суспільству потрібні чіткі сигнали. Багато хто роздратований і розлючений. Страшно, в що це може вилитися. Та й Росія може влаштувати провокацію. Кремль сподівається на хаос в Україні. Агентури достатньо, зрадників – теж. Зараз усе занадто спокійно, й це насторожує.

З одного боку, відкрили ринок землі. З другого – зруйнували реформу корпоративного управління Нафтогазу. Ця влада налаштована змінювати країну?

– Її діяльність мозаїчна. 2019‑го президент надав українське громадянство російським і білоруським бійцям та волонтерам, яких переслідує влада їхніх країн. Минуло два роки – й це громадянство у них відбирають. Бо сплив термін тимчасових посвідчень громадянина, які видав Зеленський. Ці люди стають ніким. У багатьох уже сім'ї, діти. Проблему можна вирішити за хвилину – проголосувати папірець. Ця непослідовність натякає, що в інших галузях теж не все гаразд.

Якби найближчим часом відбулися вибори президента, то 29 відсотків українців проголосували б за Володимира Зеленського. Понад 13 – за Петра Порошенка. За Юрія Бойка – 12,5 відсотка. Це дані дослідження соціологічної групи "Рейтинг". Чому не падає рейтинг президента?

– Зеленський – це мрія. Людині важко прощатися з ілюзіями. Були, звісно, маніпуляції із серіалом "Слуга народу". Але громадяни хотіли такого. Наше суспільство перебуває на рівні 5–7‑річної дитини. Вона починає підозрювати, що Діда Мороза не існує. Це усвідомлення дається важко. Але маємо подорослішати. І Зеленський – теж. Див не буває – є реформи й системна робота.

Хто може перемогти на наступних виборах глави держави?

– Зеленський продемонстрував, що виграти може будь-хто. Це і добре, і погано. Свідчить, що Україна демократична. Але більшість виборців – ментально діти. У суспільстві немає раціонального фундаменту. Хоча після Трампа я не можу сказати, чи є він хоч десь. 250 років демократії – і на виборах перемагає небезпечна людина. Сподіваюся, Америка переборола хворобу агресивного популізму. Наш не такий небезпечний, але його все одно треба позбуватися. Маємо не тільки зберегти Україну, а й передати її дітям. І бажано, в конституційних межах.

Ви казали: "Якщо у світі є правда – то вона тут". Думка не змінилася?

– Ні. Я оптиміст щодо України. Правді важко, але вона точно тут. В якій державі ще так чітко видно, де добро, а де зло? Зараз світ комфортний. Ніколи ще людство не жило так добре. Навіть не надто освічена людина має що їсти й де відпочити. Однак перший холодний душ отримала Чечня, потім Грузія, а далі – ми. Чинимо спротив тому, кого боїться майже весь світ. Знаємо, що робити, – в будь-якому разі воювати. Україна – це полюс правди на Землі.

Як Україна змінилася за той час, що ви тут живете?

– Суспільство змінюється у кращий бік. Все більше людей говорять українською. Я 33 роки пропрацював у доказовій журналістиці. Дивлюся на соцопитування. Українці люблять свою країну й готові її захищати. Якщо Путін сунеться, об'єднаються навіть ті, хто зараз одне одного недолюблюють. Більшість зрозуміє, що Росія – не брати й не сусіди. Це смерть. Як вогонь, який палає поруч із твоїм домом і з яким не можна ні домовитися, ні співіснувати. Ця імперія має зникнути. Я кожен виступ завершую словами: "Російський Рейх має бути зруйнований". Інакше це буде поразкою всього людства.

Цього року відзначаємо 30‑річчя незалеж­ності. З чим ми підійшли до цієї дати?

– Якби не було російської агресії й окупації частини території, я міг би сказати, що Україна відбулася як держава. Але історія не має умовного способу. Втім, якби не було агресії, ми досі мріяли би про союз із РФ. Перемога зрештою буде наша. Поразка неможлива, бо тоді не буде нас.

×