Учитися не любив. У школі точні науки були каторгою. Не до кінця вірив у "2+2=4". Приклади на яблуках також не переконували. Після університету вирішив, що з мене досить.
На сцені співаю із заплющеними очима. Фотографи скаржаться. Хочу позбутися цієї звички, але навряд чи вийде.
Думав, із віком прийде розум. Не сталося. Звісно, додався досвід. Але іноді він тільки заважає.
Страх – погане слово. Липке і сковувальне.
У 13 взявся за гітару. Побачив по телевізору Віктора Цоя. Це був детонатор, який зірвав мозок. Коли дістав перший інструмент, розчарувався. Думав, гітара – як рояль. Б'єш по струнах – грає.
Я не поет. Автор текстів. Поезія має свої закони, темп і ритм. Тексти для пісень не можуть існувати без музики.
Пощастило з батьками. Підтримували мене. Хоч і не завжди розуміли, чого хочу. Вони й зараз не до кінця усвідомлюють, чим їхня дитина займається.
Дід Михайло, мамин батько, був спокійний, віруючий. Любив порядок. Під час Другої світової війни потрапив до нацистських таборів. Останній визволили союзники. Міг узяти громадянство й виїхати в Канаду, як це зробив його брат. Але в Україні залишалася родина. Пішки дістався в село. Потім була операція "Вісла" – і всіх переселили. Наприкінці 1980-х, коли церкви були зачинені, ходив за 20 кілометрів на службу. Якось читав йому книжку спогадів про концтабори. Дідо казав: "Гарно написано. Але це навіть не десята частина того, що там робилося".
Дитина не повинна починати життя на асфальті. Шкода, що не всі можуть відчути, що таке земля. А коли відчують – це буде вже не важливо.
Крізь туман мого дитинства видно гори, світанки. Різдво, яке зараз хіба у фільмах побачиш. Це нікуди не зникає.
Мої стосунки з курінням були короткі. Знайшов у пісочниці дві цигарки "Космос". Спробував. Більше не курю.
Стандарти завжди застарілі. Тільки люди із внутрішньою свободою роблять те, на що іншим забракне сміливості.
Міг вирости москалем. Коли повернулись із Сибіру, побачив качок біля хати баби Фенії, маминої матері. Вигукнув: "Баба, диви, уткі!" Вона потім все життя мені про це нагадувала. Померла торік.
Коли вчився у другому класі, переїхали в курортний Трускавець. Усі знали, що живемо у великій країні, куди входять 15 республік. Але в цьому місті це було особливо помітно. Виходиш у центр – там гуляють узбеки, грузини, білоруси.
Що із радянською системою не все гаразд, зрозумів, коли нас змусили здавати піонерські галстуки в "общак". Мені мати купила красивий атласний. А отримав взамін якусь дешеву ганчірку. Стало ясно, що комунізму не буде.
У сім'ї не було комуністів. У кожній карпатській родині хтось був в УПА або зв'язківцем.
Перше кохання – Галя з дитсадка. Красива, з довгим пишним волоссям, ніби Мальвіна. Рано зрозуміла, що гарненька і немає чого тратитись на мене. Зараз товаришуємо у Facebook.
У містечках менше можливостей. Але й менше спокус. Там добре після 50 років. Але, щоб зрозуміти їхній шарм, треба пожити в мегаполісі.
Ніколи не будував планів на життя.
Буває, батьки хочуть реалізувати в дітях плани та мрії, які не вдалося виконати самим. Думаю, мій батько теж хотів, щоб я став інженером. Йому було би приємно зараз балакати зі мною про болти та гайки. Але він розумів, що я – окрема людина. Допомагав, чим міг. Головне – не заважав.
Помруть усі. Але не всі живуть.
Релігія – це не тільки щось заслужити собі після смерті. Перш за все не наробити дурниць. Це дороговказ і стримувальний чинник. Усі релігії глобально вчать одного й того ж.
Незалежність – це понад 13 тисяч убитих на Донбасі. Волонтерський рух, спротив, зародження громадянського суспільства. І це тільки початок нашої довгої дороги. Усе, що було доти, – інкубаційний період.
Як нація ми ще в дитячому віці. Коли нам дають інструменти до реальних змін, використовуємо нерозумно.
Війна тривала завжди. Ментальна, культурна. Ми чекали кінця світу, нападу інопланетян. Але ніхто не очікував справжніх бойових дій.
Бажання миру – природне. Але в нас немає вибору. Треба захищатися.
Кінця світу не буде. Може бути тільки кінець людства. А природа так чи інакше візьме своє. Хоч те, як ми її ґвалтуємо останнім часом, ні в які ворота не лізе.
Молодь думає, що життя на планеті виникло на початку 2000-х. А все, що було до того, – компот із війн, лицарів, фашизму, ленінізму.
Історія – наука легкої поведінки. Так казала вчителька історії. Ми не були учасниками тих подій, а тільки читаємо записи інших.
Кажуть, якщо нація не має історії, її треба написати. Це зробила імперська Росія. Ще й так глибоко в неї увірувала, що нам доведеться нелегко виписувати свою.
Люди народжуються в рамках. Якщо їх забрати – знову поліземо на дерева.
Не шукав сенсу життя. Якби не міг займатися тим, чим хочу, можливо, задумався б.
Народився, живу. Маю якийсь відрізок часу, який треба пройти, не наступивши комусь на ногу. І себе не втратити.
Раніше сім'я потрібна була, щоб вижити. Упряжку тягли двоє. Зараз це необов'язково. Не знаю, добре це чи погано. У моєму випадку наразі складається як складається. Думаю, все ще попереду.
Дідо говорив: "Псові й москальові віри нема". Чого він так погано про псів?
6 
35413
Коментарі