Якось у школі нахилився через стілець і отримав три незабутніх удари по тому самому місцю. Нічого страшного зі мною не сталося, навпаки, багато чого зрозумів.
Щоб стати юристом у країні, в якій керують британці, де всі судді та прокурори – британці, мені довелося стати британцем. Вивчив британську англійську.
Роки японської окупації наповнили мене ненавистю до злочинів, які чинили японці щодо інших азіатських народів. Це розбудило в мені націоналізм і почуття власної гідності.
Після навчання у Великій британії повернувся на батьківщину, влаштувався на роботу до британської юридичної школи. Працював із профспілками, виграв вибори, а мій шеф – програв. Він сказав: тобі краще піти. Я з молодшого партнера перетворився на безробітного. Заснував власну фірму.
Не вірю в кохання з першого погляду. Це – велика помилка. Тебе затягують фізичні характеристики, а потім шкодуєш про це.
Чу (дружина Лі Куан Ю. – "Країна") володіла надзвичайною інтуїцією. Доки я складав думку, спираючись на аналіз і здоровий глузд, вона приймала рішення на почуттях. Часто казала, що комусь не можна довіряти, хоча не завжди могла пояснити – чому. Я звик сприймати її думку про людей серйозно.
Чу використовувала палицю, коли діти не слухалися. Я їх ніколи не бив. Батько часто чинив насильство, тому я був проти цього.
Коли вперше став прем'єр-міністром, вирішили не переїжджати до Шрі Темасека – офіційної резиденції в районі Істана. Діти були малі, і ми не хотіли, щоб вони жили в розкішній обстановці з прислугою, яка виконувала б їхні забаганки. Це прищепило б їм нереальну уяву про світ та їхнє місце в ньому.
Дивився на своїх дітей і згадував, що мушу створити безпечне і здорове навколишнє середовище, в якому їм доведеться жити.
1983 року я почав говорити: якщо чоловік із вищою освітою не хоче одружуватися з жінкою з вищою освітою, то він – дурень. Якщо одружишся з жінкою без вищої освіти, на тебе чекають проблеми: одні діти будуть розумними, інші – не дуже. Ти рватимеш волосся на голові.
Здібності в моїх дітей були майже однакові. Усім добре давалися точні науки, посередньо – китайська мова, погано – малювання, співи і трудове навчання.
Донька Лінь обожнювала собак і хотіла стати ветеринаром. Чу її відмовляла, розповіла, чим займається її друг-ветеринар. Він обдивлявся свиней на бійні, аби переконатися, що їхнє м'ясо придатне до вживання. Лінь передумала, отримала президентську стипендію і вивчала медицину.
У сина Лунга народилася друга дитина Йіпенг – альбінос з яскраво вираженими ознаками інвалідності. За три тижні дружина Лунга померла від серцевого нападу. Світ, у якому він жив, зруйнувався. Лінь почала виходжувати Йіпенга, він зміг піти до звичайної школи. Виріс добрим і слухняним. З усіх онуків його люблю найбільше.
1992-го в Лунга діагностували рак – лімфому. Син пройшов тримісячний курс інтенсивної хіміотерапії. Лікарі сказали: якщо хвороба не повернеться протягом п'яти років, то одужання можна вважати повним. Ці роки минули у тривозі. Лунг зумів подолати другу серйозну кризу в житті.
Якби я не був прем'єр-міністром, син Лунг міг би стати ним на кілька років раніше. Не в моїх інтересах допускати на важливі пости нездатних членів родини, тому що це буде катастрофою для Сингапуру й моєї спадщини.
Ми любимо онуків, але вважаємо, що батьки їх дуже розбещують. Можливо, ми були надто суворі зі своїми дітьми, але це пішло їм на користь.
Після розпаду Радянського Союзу американці стали такими ж догматиками, як колись були комуністи. Вони хотіли всюди насаджувати концепцію демократії та прав людини.
У сучасному західному світі людям у владі не потрібні спеціальна освіта, підготовка і кваліфікація. Багатьох обирають, бо вони мають гарний вигляд на екранах телевізорів і добре говорять. Результати цього можуть виявитися мізерними.
Ніколи не засуджував китайський уряд, бо не вважав його репресивним комуністичним режимом радянського типу. Ден Сяопін усе зробив правильно. Він був ветераном воєн та революцій і побачив у студентських демонстраціях на площі Тяньаньмень (1989 року студенти вийшли із протестом, влада жорстоко придушила його. – "Країна") небезпечний процес, що погрожував загнати Китай на 100 років у хаос і анархію.
1976 року під час перших відвідин Великого палацу народів у Пекіні я помітив у ньому плювальниці. Китайські лідери користувалися ними. 1977-го, коли Ден Сяопін відвідав Сингапур, поруч із його стільцем у залі засідань поставили біло-блакитну плювальницю епохи династії Мін, але він проігнорував її. 1980 року під час наступного візиту я помітив, що плювальниці з Великого палацу народів зникли. Коли запитав, куди поділися, Сяопін усміхнувся. Сказав: їх забрали із зали для прийомів, але користуються ними в кабінетах. Звичка була занадто старою, щоб відмовитися від неї.
У 1960–1970-х, коли не було зрозуміло, хто переможе в холодній війні, Сингапур опинився на боці країн Заходу. До кінця 1980-х стало очевидно, що ми – з переможцями.
Обпечені війною дивляться на речі реалістичніше.
Наша країна була дуже корумпована. До нас керували британці. Вони ділилися владою з місцевими міністрами. Під час перехідного періоду дали їм більші повноваження. Це супроводжувалося подарунками, потім – грошима.
Ми вирішили покласти край корупції – інакше не вижили б. Наші сусіди володіють величезними ресурсами – нафтою, газом, лісом. У них є ріки й гідроелектростанції. Ми – невеликий острівець. Ми почали жити за іншими принципами, ніж вони. Вони – хабарники, а ми – ні. Їхня економіка є малоефективною, а наша – навпаки. У їхній країні небезпечно жити, у нашій – безпечно. Жінка о третій ночі може вийти на пробіжку, їй нічого не загрожує.
Щоб подолати корупцію, посадіть для початку трьох своїх друзів. Ви знаєте напевно – за що, і вони знають – за що.
Сингапур подолав проблеми бідності, властиві країнам третього світу. Однак потрібне життя ще одного покоління, перш ніж рівень розвитку культури, мистецтва й соціальних стандартів відповідатиме рівню розвитку країн першого світу.
Був у Росії ще за Союзу. Для мене влаштували справжній парад. Здивувало, як пересувалися подібно роботам солдати, коли мене попросили привітати їх по-російськи. Огляд почесної варти завершився маршем, що вразив демонстрацією агресивності й сили. Все це задумали, аби справити враження. І я був вражений. Дивувався, що така гідна людина, як Михайло Горбачов (з 1985-го по 1991 роки був генеральним секретарем ЦК КПСС. – "Країна"), змогла досягти найвищого становища в такій зловісній системі.
Ми детально вивчаємо умови контракту. Тоді або підписуємо, або ні. Але якщо підписали, мусимо виконувати їх, якими б вони не були.
Ніколи не читаю з написаного. Завжди дивлюся в очі слухачам. Якщо бачу, що вони не вловили думку, повторюю її ще раз, але по-іншому. Скоріш за все, Ленін теж так чинив – як і всі великі оратори.
Я навчився говорити мовами простого народу – малайською і спрощеною англійською.
Завжди недооцінював свої майбутні досягнення і досягав більшого, ніж обіцяв.
Важливо не лише бути в курсі того, що відбувається, а й розуміти, чому це відбувається саме так, а не інакше.
Мій обов'язок полягав у тому, аби дати людям надію, а не деморалізувати їх.
Той, хто думає, що він – державний діяч, має звернутися до психіатра.
Завжди намагався говорити правду, а не стежити за політичною коректністю. Мене звинувачували в усьому. Але навіть затяті вороги ніколи не казали, що я боюся висловлюватися відверто.
Не вважаю, що демократія – це найкраща форма правління для всіх країн, і що вона пошириться світом. Якби це було так, то чому західні країни намагаються її всім нав'язати?
Якщо хочеш отримати найкращі плоди дуріана, потрібно взяти саджанець від кращого зразка. Це – селекція. Те саме відбувається з людиною. Але це відкидають західні ліберали. Вони воліють вдавати, що всі люди – рівні.
Усім людям потрібно дати рівні шанси в житті, але не можна очікувати однакових результатів.
Мені не цікаво міняти костюм, машину й усе інше з кожним помахом моди. Це не має значення. Оцінюю себе і друзів не за модним одягом. Звісно, не схвалюю людей, вбраних недбало, неохайних. Але костюм від Армані за 5 чи 10 тисяч доларів мене не вражає.
Коли опустите мене в могилу, і я відчую, що щось не так – устану.
Хотів би зустрітися з дружиною в потойбічному світі, але, думаю, цього не станеться. Я припиню своє існування, як вона припинила своє (дружина померла 2010 року. – "Країна"). Інакше той світ був би перенаселений.
текст: Вікторія ЦИМБАЛІСТА, Юлія ЛІПІЧ
Щоденник укладений за статтями та інтерв'ю в американському виданні The New York Times, книжками "Сингапурська історія. Мемуари Лі Куан Ю",
"Сингапурська історія: із третього світу в перший"
1 
1
Коментарі