Доля існує. Передається за генетичним кодом. Вона програмується вже тим, що я син своїх батька й матері. У них теж були батьки, а в тих – предки. Це йде далеко в глибину. Ланцюжок неможливо перервати. Якби так сталося, то не було б мене. Нікого.
Математика чомусь асоціюється з раціональним мисленням. Проте вона ірраціональна також. Це найрозгалуженіша й найглибша з-поміж наук. Один математик може не розуміти іншого, настільки вона безмежна.
Всерйоз зайнявся фотографією після того, як товариш безжально розкритикував мої роботи. Сказав, бракує техніки. Це так зачепило, що я записався на курси.
Серед колег-фотографів є математики. І поети. Спортсмени – то ж не конче "качки".
Досягаю свого рівня, певної планки в чомусь, а тоді спрямовую всі зусилля й увагу на інший фах.
Бути собою – це свято свободи. Поняття ширше і складніше за творчість.
Одним із моїх учителів був художник Володимир Богун на прізвисько Сюр. Він сказав мені, вчорашньому студенту, що жити з мистецтва – не дуже раціонально. Особливо в Радянському Союзі. Умови, за яких жили і творили Ван Ґог, Гоген та інші великі художники, були ще непогані, порівняно з совіцькими. А тепер – іще гірші.
Сюр закінчив медучилище і влаштувався патологоанатомом у морзі восьмої лікарні. Коли привозили на розтин кадебістів, він сердито говорив, що вони "вєчна ізмождьонниє". Одного разу влаштував перфоменс. Привезли одного у трупарню на Пекарській, бачу: справді ліцо усопшого – усохше. Я не хотів здаватися боягузом, тож тулився біля дверей і спостерігав, як Сюр препарує. Він скальпелем наче вгризався у грудну клітку покійника і матюкався. Тяжко то йшло, труп уже підстрибував на анатомічному столі. Я відчув, що мені вже забагато, і вийшов.
На початку 2000-х працював волонтером. І вчився в психіатричній лікарні на Кульпаркові. Хотів відобразити на фото те, що може побачити учасник процесу, а не сторонній спостерігач. Львівська психіатрична лікарня – це ще й історичне місце. Моїми моделями були психіатри, психологи, психотерапевти та їхні пацієнти. Фах накладає відбиток. Дехто з друзів, коли побачив ті світлини, не міг зчитати з обличчя, хто ж лікарі, а хто – пацієнти.
Мені було 7 років, коли мати померла від раку. Під час похорону майже не плакав. Батько стояв поруч і обіймав мене.
Думка тягне за собою обставину. Усі ці фактори програмують життя.
Чи насправді люди – істоти вільні, чи нас смикають за мотузки вищі сили? Інтуїтивно відчуваю, що відповідь десь посередині.
Свобода – це коли суспільство не тисне. Робота, соціальні рамки й таке інше. Це час, коли я сам із собою. І можу не думати ні про побут, ні про гроші.
У студентські роки побачив чехословацький журнал "Фоторевю", а в ньому – портрети, ню, багато чого. Це зовсім не нагадувало совдепію. Зловив себе на думці: "От якби я хоч здалека таке зміг колись створити". Ця підшивка досі в мене.
Коли мені було 22, кохану-однокурсницю за розподілом скерували вчителювати в село у Дніпропетровській області. Щоб не їхати, мала бути поважна причина. Я вирішив оженитися. То був ранній шлюб, який протривав недовго.
В юному віці переважають фізіологія, секс, пристрасть, а не цінності, які тримають разом десятиліттями.
Про колишніх дружин краще віджартуюся словами друга, професора. Перша дружина – від Бога, друга – від людей, а третя – від чорта. Я не можу мати претензій до Бога. Очевидно, всі їх можу висловлювати лише до себе.
Що зріліша людина, то менше сенсу брехати. Передовсім собі.
Брехня роз'їдає стосунки, як кислота. Зрада в парі з брехнею – це наслідок понівеченої особистості. Почуття такої людини настільки скалічені та хворобливі, що то навіть любов'ю важко назвати.
На психоаналіз ходять переважно для того, щоб обговорити любовні історії. Починають начебто про роботу, а тоді це все одно закінчується любов'ю і плавно перетікає в дитинство. І стосунки з батьками. Повертаєшся до коренів.
Під час любові піднімається весь той намул, що дрімає в людині. А під ним коріння, звідки все й росте.
Скільки існує людство, стільки тривають спроби осягнути любов. Це така складна хімія гормонів, випадку і навіть Божого промислу. І тої несвідомої "матриці", яку ми дістали в дитинстві щодо вибору партнера. І бачення, яким він має бути. І ще багато всього.
Ремесло важливе в будь-якому мистецтві. І в фотографії також. Проявники, температура, перемотування плівки. Нас учили виходити на вулицю й визначати, які мають бути експозиція, діафрагма й витримка. А вже тоді перевіряти за допомогою експонометра. Тепер фотографи зрідка переймаються цим, бо процес механізовано.
У юності мене вразили кілька фотографій. Перша – портрет жінки. Вона ніби дивиться крізь морозяний іній. На другій – обійми чоловіка й жінки. Її руки переплетені на його шиї, а обличчя визирає з-за його спини, вона дивно усміхається. Можливо, фотографу? Зліпок позитивних відчуттів, навіть щастя. Перший знімок тепер здається мені дещо слюнтявим. А другий досі цікавий.
В основі фотографії лежить енергетика.
На одну світлину витрачаю кілька днів.
Еротизм жінки – це продовження її енергетики. Чуттєвості й інтелекту.
Фотографу завжди цікаві творчі жінки. Буває, в ній вирує така енергія, що здається, ніби перед тобою – справжня відьма.
Жінка повинна бути чоловікові другом. Це основа тривалих щасливих і глибоких стосунків у парі. Так нечасто буває.
Сенс життя – в пізнанні себе. А далі людина повинна виконати своє призначення – від кармічного в широкому сенсі слова до вузького.
Митцеві не обов'язково має бути комфортно. Усе найкраще народилося в самотності.
Часто спостерігаю, як молоді фотографи днями ходять історичним центром Львова, клацають. Чекають на "вирішальний момент", той, що за Картьє-Брессоном (1908–2004, французький фотограф, вважається засновником фотожурналістики. – Країна). Коли дійсність в один момент сплавляється в цілісну картину. Глибоку й виразну. А потім платять людям із вулиці, щоб вони їм інсценізували якусь оказію. Як-от обливання водою на обливаний понеділок. Не треба ходити і клацати. Треба ходити й думати! Вирішальний момент починається в голові.
Еволюція – процес внутрішній. Мистецтво може лише підштовхувати до неї.
Навіщо очорнювати й навіщо прикрашати? Я не фанат салонних фотографій. У своїх ню прагну бути максимально відвертим і правдивим. Не впадати ні в солодкість, ні в порнографію. Адже якщо є очі, є руки, то є і клітор.
3 
1
Коментарі