пʼятниця, 14 листопада 2014 10:57

"Пишаюся своєю країною і народом, але дуже соромно за верхівку нашої влади"- Дарина РУДИК, 22 роки, волонтерка

  Дарина РУДИК  Народилася в російському місті Великий Новгород у родині лікарів. Як мала 3 роки, сім’я переїхала в місто Тульчин на Вінниччині. Вступила до Одеського університету імені Мечникова на факультет романо-германської філології. Після другого курсу забрала документи. ”Навчалася на бюджетному відділенні. Коли почали просити гроші за оцінку моїх знань, стало неприємно”. Навчається на третьому курсі відділення мистецтвознавства та культурології філософського факультету цього вузу. Працювала в одеському порту і в туристичному центрі при міській адміністрації, була перекладачем, гідом. На Майдан приїхала у грудні, вступила до Івано-Франківської сотні. Прибирала в Жовтневому палаці, працювала на кухні й надавала першу допомогу пораненим. Після Майдану нейрохірург Ігор Курілець прочитав інтерв’ю Дарини й запросив її до міжнародного центру нейрохірургії в Києві. Знає англійську та французьку. Любить книжки українських і російських класиків. Не їсть манки, свинини, не вживає алкоголю. Мріє побудувати притулок для тварин і психологічний центр для дітей, позбавлених батьківського піклування. Має кота Нява й черепаху Валюшу. Назвала її на честь матері. Одружена. Дітей не має
Дарина РУДИК Народилася в російському місті Великий Новгород у родині лікарів. Як мала 3 роки, сім’я переїхала в місто Тульчин на Вінниччині. Вступила до Одеського університету імені Мечникова на факультет романо-германської філології. Після другого курсу забрала документи. ”Навчалася на бюджетному відділенні. Коли почали просити гроші за оцінку моїх знань, стало неприємно”. Навчається на третьому курсі відділення мистецтвознавства та культурології філософського факультету цього вузу. Працювала в одеському порту і в туристичному центрі при міській адміністрації, була перекладачем, гідом. На Майдан приїхала у грудні, вступила до Івано-Франківської сотні. Прибирала в Жовтневому палаці, працювала на кухні й надавала першу допомогу пораненим. Після Майдану нейрохірург Ігор Курілець прочитав інтерв’ю Дарини й запросив її до міжнародного центру нейрохірургії в Києві. Знає англійську та французьку. Любить книжки українських і російських класиків. Не їсть манки, свинини, не вживає алкоголю. Мріє побудувати притулок для тварин і психологічний центр для дітей, позбавлених батьківського піклування. Має кота Нява й черепаху Валюшу. Назвала її на честь матері. Одружена. Дітей не має

Їхала на Майдан не проти Януковича. А проти бидла, брехні і злодійства. Неприємно дивитися, коли вагітна, живіт якої впирається комусь у носа, стоїть у метро, а хтось сидить і вдає, що не помічає цього.

Не думала, що кияни переживатимуть, як мені спалося, що я їла й у що одягнена. Якось тітонька з Міністерства агрополітики принесла сніданок. Таке повторювалося щодня.

Мама була проти того, що я поїхала на Майдан. Вона сімейна: нікуди не лізь, нічого не говори, нікого не зачіпай.

Щоб бути лікарем або вчителем, треба людину любити. На Майдані я вирішила, що стану хірургом. Прийшла перша людина з кулею в голові, і я пальцями почала її виколупувати.

Коли 19 лютого в мерії оперували людей, зайшла сім'я й запитала: що вам треба? Відповіла: хіба не бачите? Нам потрібно все. Не думала, що за годину вони привезуть справді все: і хірургічні інструменти, і знеболювальне, і засоби для ­дезінфекції. Досі спілкуюся з тими людьми.

Жінка з Пуші-Водиці забрала мене додому. Я вийшла з ванни і побачила, що в мене – чисті руки. Сіла на кухні і плакала.

На колінах стою перед мамою, у церкві й перед пораненим.

Через втому лікарі іноді були не здатні бути лікарями.

Пишаюся нашими солдатами. Хочеться їх цілувати, обнімати й пити з ними чай.

Якщо когось люблю, то люблю, як ненавиджу – то ненавиджу. Чогось середнього не буває.

До 10-го класу закохувалася часто. Мама казала: я з тобою скоро посивію. Вже когось вибери, скільки ж можна. А тоді

закохалася у хлопця, який не відповів взаємністю. Страшенно страждала. Всі через мене переживали: від прабабусі до двоюрідної сестри. Після того охота закохуватися часто відпала.

Кохання – це готовність жити з людиною в підвалі, без їжі, одягу і грошей.

У кожній новій історії настає важкий період. Якщо людина не здатна його подолати, то все почнеться спочатку.

Іноді люди від самотності кидаються на перше, що ­попадеться. А потім усе життя страждають, бо розуміють, що то – не їхнє.

Якщо це любов, треба кидати все і йти за нею.

Найкраща подружка – мій дідусь.

Маю складний характер. Ті, хто мене любить, більше, ніж просто люди.

Люди – істоти не дуже надійні. От Єва спокусилася яблуком.

Немає абсолютних атеїстів. Коли трапляється велике горе, людина починає вірити в Бога і їй стає легше.

Грошей треба стільки, щоб про них не думати.

Якби зараз отримала мільйон доларів, першим ділом купила б дідусеві й бабусі хату з водопроводом, ванною і туалетом. Собі – кілька суконь, і в якийсь бідний інтернат відвезла б купу смаколиків.

Довге волосся набридло. Але обрізати не можу, бо в мами буде серцевий напад.

Не вважаю себе красивою, та зовнішність повністю мене влаштовує.

Років зо п'ять тому біля переходу сиділа жінка і просила на хліб. Я зайшла в магазин і купила їй булочку. Вона жбурнула

хлібом у мене, ще й обматюкала. Після того на вулиці нікому грошей не даю. Люди, яким справді потрібна допомога, рідко про неї просять.

Коли дуже важко на душі, йду в дитяче відділення онкології. Як виходжу звідти, розумію: була дурна.

Мій ворог – Путін.

День не можу прожити без книжки. Мушу заряджати свої інтелектуальні набої.

Востаннє була щасливою сьогодні вранці. У метро хлопчик подарував цукерку й усміхнувся.

Завжди зневажала людей, які матюкаються. На Майдані нецензурні слова самі почали з мене вилазити. Після Майдану ще два тижні так говорила. А потім сказала собі: стоп, мусиш зупинитися. Бо тоді чим ти краща за Януковича?

До 30 років у мене мусить бути власне житло, двоє дітей і гарна робота.

Людина, яка вживає алкоголь чи палить, не є вільною, бо залежить від них.

Буває, сваримося з мамою. Я розумію любов інакше, ніж вона.

У дитинстві з бабусею відпочивали на морі. Вона зайшла у воду й почала бризкатися. Я просила припинити. Та шум хвиль заглушав мій голос, бабуся продовжувала бризкатися. Я підійшла і плюнула їй в обличчя. Через це досі соромно.

Пишаюся своєю країною і народом, але дуже соромно за верхівку нашої влади.

У Львові є анекдот про Верховну Раду. У діда запитують: скоро вибори, що робитимете? Він каже, всіх треба перестріляти. А потім так само діяти вдруге й утретє. А на на четвертих виборах можна буде стріляти через одного. Це звучить жорстоко, але справедливо.

 

Зараз ви читаєте новину «"Пишаюся своєю країною і народом, але дуже соромно за верхівку нашої влади"- Дарина РУДИК, 22 роки, волонтерка». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути