"Про впровадження шанобливого звернення у місті Луцьк" – проект такого рішення розглядала тамтешня міська рада 30 вересня 2015 року. У ньому, зокрема, йдеться: "Для всіх працівників виконавчих органів міської ради, депутатів міської ради, членів виконавчого комітету, керівників комунальних підприємств, установ та організацій міста запровадити правило в службових та офіційних зверненнях під час звертання до окремої людини, групи, делегацій перед прізвищем або іменем, а також у загальних зверненнях застосовувати ввічливі слова "пан", "пані", "панове"
– Ця ідея прийшла до мене, коли був на весіллі товариша в ресторані, – розповідає ініціатор рішення Аскольд Пекарський, 55 років. – Обслуга спілкувалася українською, але до всіх зверталися "мужчіна" або "дєвушка" – незалежно від віку. Хоч у нас є свої чудові відповідники – "пан" і "пані". Це – не польські слова, як довгий час переконували росіяни. Це загальнослов'янські звертання, властиві українцям багато століть. Приставка "пане" урівнює та вишляхетнює всіх, а не вивищує одну особу над іншими. Хочу, щоб в офіційних письмових документах, депутатських зверненнях починали вживати перед ініціалами "п.". Можливо, це правило етикету варто вписати в кодекс держслужбовця. Також постараюся, щоб дітям у школах розповідали про різні українські форми звертання – "панове", "любий друже", "поважне товариство", "шановні гості".
Пан – форма ввічливого звертання у ряді слов'янських мов: чеській, українській, польській, словацькій, верхньо- та нижньолужицькій і білоруській. У південнослов'янських мовах звучить як "бан" і має значення "начальник", "правитель".
"Той, хто оберігає, пильнує, пастух" – означало слово "пан" у скіфів, пояснює "Этимологический словарь славянских языков". Згідно з цією теорією, слово ввійшло в праслов'янську мову близько V ст. до нашої ери.
Три значення слова "пан" подає "Академічний тлумачний словник української мови", виданий у 1970–1980 роках:
1. Поміщик у старій Польщі, Литві, дореволюційній Україні і Білорусії;
2. Той, хто займав привілейоване становище в дореволюційному суспільстві, належав до забезпечених верств міського населення, інтелігенції;
3. У старій Польщі, Литві, дореволюційній Україні і Білорусії – ввічлива форма звертання або називання стосовно до осіб чоловічої статі привілейованих верств суспільства.
А також:
"Пан… – перша частина складних слів, що відповідає слову "все", вказуючи, що явище, виражене другою частиною слова, поширюється на що-небудь ціле, охоплює щось у цілому, у всіх проявах і таке інше, наприклад: панарабізм, паннімецький".
"Слово "пан" не є протослов'янського походження, – вважає неологіст Юрко Зелений. – Прийшло від грецького божества пастухів – "фавн". Стояв на двох ратицях, мав цап'ячу бороду, роги, хвіст – щось ближче до диявола. Страшив пастухів, забирав худобу, тому вони віддавали йому жертву й шану. Українська не знала "ф", змінювала його на "п" або "т". "Ф" ми за останнє століття навчилися вимовляти. Тож "пан" і "фауна" – спільнокореневі. У слов'янські мови "пан" увійшло вже як возвеличення, звертання, наробило своїх похідних".
Спільнокореневим із "пан" є слово "паніка", вважає "Сучасний словник іншомовних слів", виданий 2006-го. Воно походить від грецького panikos – страх, що раптово охоплює людину або багатьох людей.
"Пан, за грецькою міфологією, – божество стад, лісів і полів, син вісника богів Гермеса і німфи Дріопи, – пояснює сайт-довідник Supermif.com. – Цей заступник гірських лісів і пасовищ, кіз і овець був козлоногий і рогатий. Дріопа жахнулася, побачивши новонародженого сина, зарослого волоссям і бородатого. Проте Гермес і боги-олімпійці лише розсміялися і нарекли немовля Паном. Грайливий і життєрадісний, він був відомий своєю пристрастю до вина й веселості, палкою закоханістю і переслідуванням німф. Незмінний суддя пастушачих музичних змагань. Звуком своєї сопілки Пан наводив на людей безпричинний, так званий панічний страх. Культ Пана був особливо поширений в Аркадії. Саме там розташована священна гора, названа його ім'ям. У римській міфології Пану відповідають Фавн і Сільван".
"Від слов'ян "пан" потрапив до іспанської та фламандської мов, – пише дослідник символів Валентин Мойсеєнко в першому числі наукового журналу "Освіта регіону" за 2011 рік. – У першій слово "пан" служить для позначення іменників чоловічого роду, а у фламандській – середнього. У російській, болгарській і сербській мовах відповідником слова "пан" є звертання "господин", що є похідним від "Господь". Це свідчить, що воно виникло після утвердження серед названих народів християнства, тобто значно пізніше від звертання "пан". Фактом свого існування слово "пан" спростовує улюблену аксіому радянських ідеологів про спільне й одночасне походження української, білоруської та російської мов.
У Брюсселі ухвалено рішення, що зобов'язує політиків в офіційних розмовах вживати так звану нейтральну статеву мову. Іншими словами, для того щоб не образити співрозмовницю, рекомендовано звертатися до неї на ім'я. Бо не завжди зрозуміло, з ким розмовляєш: пані чи панною. У багатьох країнах ЄС, зокрема Польщі, вказана рекомендація викликала здивування, бо порушує давно усталену традицію. На жаль, для України такої проблеми ще не існує. Тому, подобається це комусь із нас чи ні, але лише повсюдне розповсюдження вживання звертань "пан" і "пані" та "добродій" і "добродійка" стане лакмусовим папірцем нашої європейськості".
– Це вже усталилося, що слово "пан" приставляється до імені? В Америці теж кажуть "містер Філіп", а в Росії "господин Филипп"? Я думаю, що ні в Америці, ні в Росії так не кажуть. Офіційне звертання "пан" пов'язується або з прізвищем, або з професією, підкреслює офіційність і сухість, – запитував професора Олександра Пономаріва слухач української служби Бі-Бі-Сі Андрій 2010 року.
– Тут радіослухач має цілковиту рацію. Слова "пан", "пані" в офіційному мовленні слід уживати не з ім'ям, а з прізвищем, назвою посади або професією: "пане президенте", "пані вчителько", "пане редакторе", – відповів професор.
"Пан-Європа" – маніфест австрійського філософа Ріхарда Куденгофе-Калерґі, що вийшов друком 1923 року у Відні. Закликав європейців об'єднатися перед новітніми загрозами: світовою війною, економічною гегемонією США, експансією радянської Росії.
"Грай, жучку, грай, небоже. Хай ти Пан-Біг допоможе", – приспів української гаївки.
"Найясніший милостивий королю, пане наш милостивий та добродію!" – починав гетьман Богдан Хельницький листа до польського короля Владислава ІV 2 липня 1648 року.
"Панфобія" – стан, при якому пацієнт боїться всього й водночас – нічого. Термін ввів психолог Теодюль Рібо 1911 року. Одна з рідкісних фобій: за всю історію психіатричних досліджень зареєстрована в кількох тисяч пацієнтів.
Пан – другий за віддаленістю від планети природний супутник Сатурна. Його відкрив 16 липня 1990 року Марк Шоуолтер за фотознімками космічного апарату "Вояджер-2". Отримав тимчасове позначення S/1981 S 13. Його також позначають як "Сатурн XVIII".
"Пан + Пані" – еротична газета, що виходила з 1992 до 1998 року в Тернополі. На другому році існування наклад сягав 220 тис. примірників. Сьогодні назву "Пан+Пані", "Пан і Пані", "Пан та Пані" або "Пан&Пані" мають кількадесят кафетеріїв, салонів краси й торговельних центрів у різних кутках України. Приміром, швейна фабрика "Пан та Пані" у Дніпропетровській області шиє уніформи для митників і військовослужбовців.
"О панно Інно, панно Інно", – один із перших віршів Павла Тичини, написаний 1915-го. У радянській Україні видозмінювали перший рядок: "О юна Інно, юна Інно".
Відповідники українського "пан" в інших мовах:
італійська – "дон",
іспанська – "сеньйор",
англійська – "сер", "містер", "лорд", "мілорд",
французька – "мсьє",
грузинська – "батоні",
російська – "господин".
6 
1
Коментарі