– Проверочное слово нацистов – это "клубника", по-украински звучит "поляница". Если ответил неверно или произнес с ошибками – на колени или пуля в лоб, – каже російська пропагандистка 37-річна Ольга Скабеєва у прямому ефірі телеканалу "Россия 1" у перший день весни.
Під час широкомасштабного вторгнення російських військ в Україну слово "паляниця" дає змогу вираховувати диверсійно-розвідувальні групи ворога. Росіяни, які не мають досвіду спілкування українською мовою, вимовляють його з помітним акцентом
Паляниця – різновид українського хліба. Плеската хлібина переважно з пшеничного борошна, перед випіканням на тісті робиться горизонтальний надріз, що утворює скоринку-козирок.
У поемі Тараса Шевченка (1814–1861) "Наймичка", написаній 1845 року, йдеться:
А де ж ти діла паляницю?
Чи, може, в лісі хто одняв?
Чи попросту – забула взяти?
Чи, може, ще й не напекла?
Е, сором, сором! Лепська мати!
Рецепт паляниці від кулінара 35-річного Євгена Клопотенка.
Вам потрібно:
борошно – 500 г,
кисломолочка будь-яка або вода – 400 г,
сіль – 1 чайна ложка,
сода – 1 чайна ложка.
Насипаєте в миску борошно, сіль та соду. Добре розмішуєте, щоб сода розійшлася по всьому борошну. Заливаємо кисломолочкою. Якщо немає, то беріть воду + оцет, щоб погасити соду. Суміш перемішуєте, щоб борошно просочилося рідиною, потрібно 1–2 хвилини. Потім вивалюєте масу на підпилений борошном стіл і робите плоский чотирикутник, який складаєте конвертиком і заокруглюєте. Заміс закінчено. Берете деко з пергаментом, змащуєте олією. Печете 40–45 хвилин при 200 градусах.
"Рецепт для тих, хто може вимовити правильно. Тобто лише для українців, – коментує Клопотенко. – Паляниця є нашим сильним комфортом, способом для визначення ворога і моральним знущанням над ним. Тактична зброя наших військових і відповідь на запитання, чому ми з росіянами – не брати та маємо різний культурний бекграунд, готова. Тому росіянам: нєхер до нас, українців, лізти, ми чужі одне одному. Українцям: смачного, котики. Цьом".
Мовознавець Агатангел Кримський (1871–1942) в автобіографічному нарисі "Дивна пригода " описує дискусію щодо походження слова "паляниця " з якимось чиновником у відставці.
– Дак ви думаєте, що вкраїнське "паляниця" не взято з грецької мови? Це не є грецьке "пеланос"? – казав Андрій Олександрович.
– Ні! – ще терпеливенько одказував я. – Українське "паляниця" – од свого слова "палити", себто "пекти". "Паляниця" – це те, що "палено": або печений хліб, або навіть "горілка"… як-от у деяких галицьких говірках.
– А чому ж не можна думати, що вкраїнці попросту позичили готове грецьке слово "пеланос" і зробили з нього своє "паляниця"?
– Тому що тоді, як українці могли щось позичати з грецької мови, не було вже слова "пеланос" у грецькій мові.
– Гм!.. – неймовірно крутив головою Андрій Олександрович, проти своєї волі дратуючи мене тим крутінням і тим "гм".
Олександр Паляниця, 50 років – український футболіст, нападник. Виступав за команди "Дніпро" (Дніпропетровськ), "Верес" (Рівне), "Карпати" (Львів), "Кривбас" (Кривий Ріг), "Металіст" (Харків), "Спартак-Горобина" (Суми). У вищій лізі провів 260 матчів, забив 79 голів. Двічі виходив на поле у складі збірної України.
"Нападник, який на клубному рівні був знаним майстром завершальних ударів, але зі збірною так і не склалося, – пише сайт Sport.ua. – Уродженець Житомира у 18 років перебрався до "Дніпра", куди він тричі приходив і стільки ж разів залишав надалі. Найбільше Олександр Паляниця запам'ятався за іграми у тандемі з давнім товаришем, також знаним голеадором, Іваном Гецком. Ці нападники у дев'яностих "рвали на ганчірки" захисні редути суперників".
Паляниця – це шиболет. Так називають слова й вирази, які дають змогу ідентифікувати певну групу людей, зазвичай за етнічною чи регіональною ознакою.
"Якщо ви вивчали іноземну мову, то, напевно, свист і шипіння чужих незвичних звуків викликали у вас щире роздратування, – пише сайт "СловОпис". – Так непросто опанувати французьке "р" або англійське приглушене "зе". Історія знає чимало прикладів, в яких неправильна вимова зіграла фатальну роль у долі людей і цілих народів. Прихильники батька Махна й Бандери вираховували комуняк за "паляницею". В російській мові немає м'якого звуку "ц", а звук "л" – зубний. Тож людина, яка звикла до російської фонетики, вимовляє його схоже на "пальанітса".
Слово "шиболет" перекладається з івриту як "потік води". Біблійна Книга Суддів описує війну між жителями міста Ґілеад і племенем Єфрема близько XI ст. до н. е. "І зайняв Ґілеад йорданські переходи до Єфрема. І сталося, коли говорили Єфремові втікачі: "Нехай я перейду", то ґілеадські люди йому говорили: "Чи ти єфремівець?" Той казав: "Ні". І казали йому: "Скажи-но шиболет". А той казав: "Сиболет", бо не міг вимовити так. І хапали його, і різали при йорданськім переході. І впало того часу в Єфрема сорок і дві тисячі".
Інші приклади шиболету в історії.
Фламандське повстання, 1302 рік. Фламандці захопили місто Брюґґе, де був розміщений французький гарнізон. Щоб виявити противників, наказували їм сказати schild en vriend – "щит і друг". Усіх, хто не зміг це зробити, вбили.
Фризьке повстання, 1515–1523 роки. Моряків кожного корабля, що заходив у фризькі порти, зустрічали фразою: Bûter, brea, en griene tsiis; wa't dat net sizze kin, is gjin oprjochte Fries – "Масло, житній хліб і зелений сир – хто не може це вимовити, той не справжній фриз".
Етнічні чистки в Домініканській Республіці, 1937 рік. Президент країни Рафаель Трухільйо наказав винищити всіх осіб гаїтянського походження. Всім, хто не міг правильно вимовити слово perejil – "петрушка", – відрубали голову мачете. Полягло близько 20 тис. гаїтян.
Друга світова війна, 1939–1945 роки. Радянські солдати просили потенційних німецьких агентів сказати "дорога". В тих виходило "тароґа". Фіни виловлювали росіян словом höyryjyrä – паровий валик.
Перша Карабаська війна, 1987–1994 роки. В Баку азербайджанці вираховували вірмен за словом "фундук". Ті вимовляли перший звук як "п" Жертвами погрому стали не менше 40 тис. осіб.
"У гібридній війні ворог може знати твою мову краще за тебе, – писав блогер 34-річний Юрій Гудименко в мирний час. – Який шиболет винайти, щоб відрізнити свого від чужого? Та елементарний! "Ополченці" замість "бойовики". "Сепаратисти" замість "терористи". Паролів-шиболетів є сотні. Приводів ухилитися від них – тисячі. Я не пропоную одразу рубати голову мачете кожному журналісту, який написав слово "Росія" без означення "держава-агресор". Але якщо якийсь ЗМІ вперто називає терористів ополченцями – він працює на ворога. Спеціально чи ні, за гроші чи безплатно – це несуттєво. Той, хто не називає ворога ворогом – допомагає йому".
Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу".
5 
1
Коментарі