"Орбан і Фіцо просуватимуть вигідні їм рішення"

Війна Росії проти України розділила Вишеградську четвірку, – каже політичний аналітик Григорій МЕСЕЖНІКОВ

Прем'єр Роберт Фіцо, який нещодавно повернувся до влади у Словаччині, не раз некомпліментарно висловлювався про Україну. Чому в нього така риторика?

– Роберт Фіцо мав особисті мотиви повернутися у владу й не любити Україну. Найсильніша причина повернення – убезпечити себе від можливого кримінального переслідування. 2022 року його підозрювали у кримінальних злочинах. Та оскільки наш генпрокурор Марош Жилинка є союзником Фіцо, то вони використали один із параграфів кримінально-процесуального кодексу, яким користуються генпрокурори, щоб зупинити ці розслідування.

Декого в різних кримінальних кейсах засудили, дехто пішов на домовленість зі слідством. Роберта Фіцо могли посадити. Тому він зробив усе можливе, щоб повернутись у владу, убезпечити себе та своє оточення, поплічників від кримінального переслідування.

 

Але до чого тут Україна?

– Фіцо використав кілька тем, які давали йому додаткову підтримку. По-перше, ковід. Він став політичним лідером антиваксерів, був проти щеплення і масок. По-друге, енергетична криза й підвищення цін на газ. Він спекулював на цих темах. По-третє, війна Росії проти України, що дала йому платформу, і він став на бік Москви.

Чому?

– У нього був негативний досвід у 2000-х. Коли РФ перестала прокачувати газ через територію України, то у Словаччині виник великий дефіцит. Фіцо терміново прилетів до Києва, а тодішня прем'єрка Юлія Тимошенко обійшлася з ним не надто ввічливо. Після цього він полетів до Москви, де його Путін зустрів, звозив на якийсь газотранспортний пункт управління, віддав усі належні почесті. У Києві ж були передпокої, де він кілька годин чекав на зустріч із Тимошенко.

Крім того, він був до 1990 року членом Компартії, має певний сентимент до радянського минулого. Тому під час війни пропонував мирні плани, виступав проти постачання зброї Україні.

Словаччина, до речі, на шостому місці у світі за військовою допомогою Україні на душу населення. В абсолютних величинах це може не так багато, але ми віддали МіГ-29, САУ "Зузани", свою систему С-300, систему КУБ, снаряди та бронетехніку. Допомога була суттєва. Ми навіть чеських братів випередили.

Тобто антиукраїнську риторику Фіцо використовував з електоральною метою?

– Свою виборчу кампанію він побудував, виступаючи проти постачання зброї Києву. Говорив, якщо перестанемо її давати, то війна припиниться. Це означає, що Росія захопить Україну. Це була його чітка проросійська позиція.

Скільки відсотків він набрав на виборах?

– Партія Фіцо Smer набрала найбільше – 23 відсотки. Та це пів справи. Петер Пеллеґріні, який нині очолює парламент, відколовся від Smer і говорив, що ніколи з ними не піде в коаліцію. Але його партія Hlas набрала майже 15 процентів і пішла в коаліцію зі Smer. До них долучилися радикальні словацькі проросійські націоналісти (відома антиукраїнською позицією Словацька національна партія набрала майже 6%. – Країна). Так було створено більшість.

Повернення Роберта Фіцо у владу для нашої внутрішньої політики – це реванш. Почалися чистки в державному апараті, звільнили всіх слідчих, які вели справу Фіцо. Це нагадує те, що кілька років тому робив Віктор Орбан в Угорщині. Тепер вони хочуть реорганізувати прокуратуру, провести зміни у сфері функціонування засобів масової інформації, мають претензії до громадянського суспільства, надихаються законодавством про іноагентів у РФ.

Зміна внутрішньої політики синхронізувалася зі зміною зовнішньої?

– Лакмусовий папірець тут – ставлення до України. Мало не першого дня новий уряд відмовився від допомоги Києву зі словацьких арсеналів. Поки що вони не відмовилися від комерційного виробництва зброї для України, яке фінансують союзники з НАТО – Німеччина, Норвегія та Нідерланди, а саме: 12 гаубиць САУ "Зузана". Зупинити цей проєкт не можуть, бо його вже оплачено. Плюс через Словаччину йде частковий транзит озброєння для України. Основна маса – через Польщу.

На рівні риторики Фіцо робить усе, щоб нашкодити Україні. Говорить, що вона корумпована, перебуває під повним контролем США, не готова бути в Євросоюзі й рішення про надання їй кандидатства в члени ЄС – неправильне.

А на рівні дій у ЄС?

– Поки що економічну допомогу Україні на рівні Євросоюзу блокує тільки угорський прем'єр-міністр Віктор Орбан. Принаймні Фіцо 2023 року нічого не блокував. Але от недавно він відвідав Будапешт, і там, за словами Орбана, в них була сумісність поглядів на 99 відсотків з усіх питань.

Орбан і Фіцо – тандем, який на рівні європейської політики просуватиме вигідні їм рішення. Фіцо – антиукраїнський політик, але він голова уряду країни – члена ЄС і НАТО. Має це враховувати. Та чекати від нього дружньої позиції щодо України не варто.

Колись Віктор Орбан був один противник України в ЄС, а тепер додався Роберт Фіцо.

– Так, уже є тандем. Однак Орбан сильніший за Фіцо. Словацький лідер піддатливіший на тиск Євросоюзу. Його політика для Словаччини контрпродуктивна, бо для неї важливо, щоб Україна відбилася і щоб біля нас не було зони впливу Росії. А ще краще, щоб Київ зміг сприяти падінню московського режиму. Тому Фіцо має думати про країну та її інтереси.

Чому Орбан сильніший за Фіцо?

– Угорщина сильніша за Словаччину. Але Словаччина більш інтегрована в Європейський Союз, зона євро. Тому нам важливо мати хороші відносини з Брюсселем. Та й економіка Словаччини слабша за угорську. Тому від сліпого послідовництва за Угорщиною Фіцо зупинятиме острах перед Євросоюзом і можливим обмеженням доступу до його фондів.

Фіцо поки що лише говорить, але нічого не блокує. Та здивувати він може лише неприємно.

Чому країни Центральної Європи, тієї ж Вишеградської четвірки, не мають спільної політики?

– Центральна Європа – географічний термін. Це низка країн, які об'єднує спільна модель посткомуністичної транс­формації й те, що більшість із них – члени ЄС та НАТО. А регіонально ця група – розділена. Є балтійська група. Інша – вишеградська: Угорщина, Словаччина, Чехія та Польща. Частина цих країн була в Австро-Угорській імперії. Третя група – Балкани.

Вишеградська четвірка – неформальна група. Це формат співпраці в царині регіонального розвитку. Він утворився 1991 року, коли тут виник геополітичний вакуум: Радянський Союз розпався, а ЄС був іще неготовий до їхнього вступу. Можливо, якби історія пішла інакше, це був би якийсь блок. Але ЄС відчинив для них двері, тому цей формат лишився неоформленим у повноцінний блок.

Ці чотири країни рухалися до інтеграції з ЄС та НАТО й координували між собою цей процес. Потім до влади у Словаччині прийшов націонал-популіст Владімір Мечіару. Він тричі був прем'єр-міністром. За його правління країна випала з євроатлантичних процесів, її не прийняли до НАТО в першій хвилі розширення Альянсу 1999 року. Але згодом ми всі разом вступили в ЄС (2004-го Словаччина долучилася до ЄС та НАТО, тоді як Угорщина, Чехія та Польща вступили в Альянс в ­1990-х. – Країна). І ось це було важливим напрямком руху країн.

Розбіжності між країнами почалися після вступу в ЄС і НАТО?

– До 2010–2012 років була майже повна ідентичність політики по зовнішніх контурах: ЄС, НАТО, відносини між Вишеградською четвіркою з Брюсселем. Потім в Угорщині почалися недобрі для демократії процеси. Згодом – криза з біженцями 2015 року: Угорщина взагалі відмовилася будь-кого приймати. Чехія була ліберальніша. Словаччина та Польща подібні до Угорщини. Водночас у цих країнах тривала серйозна внутрішньополітична боротьба.

А з 2014 року війна України та РФ розділила Вишеградську четвірку. Польща й Угорщина опинилися на протилежних позиціях. Польща, Чехія та Словаччина були разом із Брюсселем, а Угорщина, хоч відкрито не підтримує Москву й не постачає їй зброї, але більш компліментарна до РФ. Наприклад, в ООН Орбан іще жодного разу не голосував за Росію, але в Євросоюзі він багато що намагається блокувати.

Тепер Словаччина перейде на ближчу до Угорщини позицію і буде поділ Вишеградської четвірки?

– Фіцо до поїздки в Будапешт казав в інтерв'ю, що у Вишеградській четвірці лишилися тільки Угорщина і Словаччина. Це смішно, бо Польща та Чехія теж можуть так казати.

Хоча загалом вишеградський формат дав багато користі країнам. Створювали інфраструктуру, будували мости й автошляхи, втілювали спільні проєкти в галузі мистецтва, культури, освіти й науки. Ця регіональна співпраця могла бути прикладом для інших. Тому такий формат співпраці виживе. Але якщо при владі будуть Орбан і Фіцо, то він тимчасово буде притлумлений.

Словаччині важливо зберігати добрі відносини з Євросоюзом, бо її економіка на 85 відсотків направлена на ЄС, насамперед на Німеччину, Австрію та Чехію. Тому Фіцо критикує санкції проти РФ, але не зупиняє на рівні Євросоюзу.

Як Словаччина сприймає нову владу?

– Тривають масові протести. На останній у Братиславі вийшли 27 тисяч людей. Це внутрішній фронт спротиву Фіцо. Там до останнього мітинга говорили не про Україну, а про те, що уряд діє не як член ЄС та НАТО. Цей наратив уже є. На останньому мітингу в Братиславі звучала різка критика Фіцо за його антиукраїнські висловлювання. Багато хто з учасників був обурений тим, як Фіцо описує ситуацію в Україні, зневажливо про неї висловлюється.

У нас у березні президентські вибори, тому мітинги триватимуть до того часу. Конкуренція буде між Петером Пеллеґріні й Іваном Корчоком – словацьким дипломатом, членом опозиційної партії "Свобода та солідарність" (SaS), колишнім міністром закордонних і європейських справ Словаччини з 2020-го по ­2022 рік. Пеллеґріні недавно зустрічався з російським послом у Словаччині, а цього ніхто не робив з 24 лютого 2022 року. Корчок – більш прозахідний і проукраїнських політик, який називає Росію агресором, не зустрічається з російським послом у Словаччині.

Кажете про Вишеградську групу як приклад, але як тут бути Україні?

– У Євросоюзі ми вже партнери. Україна – асоційований член. Тому Києву на геополітичному рівні треба орієнтуватися на ЄС і НАТО. І співпрацювати з країнами, які можуть бути вашим адвокатом у цих організаціях. Також варто вибудовувати відносини з важливими державами в Альянсі, передусім із США.

Як змінити таку агресивну сусідку – Росію?

– Ззовні переробити РФ не можна. Бо це вирішують люди, які живуть там. Упевнений, що навіть мої онуки не побачать, як Росія стане демократичною та цивілізованою. Шанси на це в неї були, але не вийшло ні 1905-го, ні 1917-го, ні в часи Горбачова та Єльцина. Там відтворюються соціальні форми, які мають довгочасну тяглість. Є теорія колії, коли в неї потрап­ляєш і не можеш вийти. Росія в цій колії з XV чи XVI століття. Якби вона розпалася, то на частині території можна було б провести демократичні зміни. Я не про національні респуб­ліки, бо РФ може розпастися на кілька російських держав. У ній десь 15 відсотків населення з нормальними поглядами на життя. Якщо ці умовні 20 мільйонів людей звезти, наприклад, у Псковську й Новгородську області та створити там "російський Ізраїль", то виникла б нормальна європейська держава. Тільки, боюся, ініціатори такого проєкту довго не проживуть.

Нині в РФ – зовнішня експансія і внутрішнє закріпачення своїх людей. Бути поганцем, заважати жити зовнішньому світу – на жаль, здається, що це і є історична місія теперішньої Росії.

×