Перейменувати населені пункти, названі на честь діячів комуністичної епохи, вимагає прийнятий 9 квітня закон "Про засудження комуністичного та нацистського тоталітарних режимів". Найбільшим серед таких міст є Дніпропетровськ – обласний центр із населенням близько 990 тисяч осіб.
"Коли ми проводили соцдослідження в рамках роботи щодо створення позитивного іміджу Дніпропетровська, виявилося, що люди дійсно хочуть перейменувати місто, – казав три роки тому депутат міської ради Максим Зуєв. – Але вони хотіли просто скоротити назву до Дніпро. Може виникнути питання, що топонім дублюватиме назву річки, але ми маємо приклад Москви, який усі сприймають нормально. У розмовній мові всі говорять Дніпро, але ще жодного разу я не чув, щоб казали Січеслав. До того ж перейменування – дорогий крок. Думаю, може йтися про десятки мільйонів гривень. З появою логотипа міста, в якому використали назву Дніпро, потреба у її зміні відпала"
Більш як 10 поселень існували на території сучасного Дніпропетровська у XVI ст. Це були: Кам'янка, Новобогородицьк, Таромське, Старі Чаплі, Лоцманська Кам'янка, Мануйлівка, Половиця, Одинківка, Новий Кодак, Діївка, Сухачівка, Мандриківка, Стара Ігрень. Найбільшим вважали Новий Кодак – Нові Кодаки, Новий Кайдак, – заснований вихідцями із Запорозької Січі. 1779 року там жили близько 4 тис. осіб. Тричі на рік відбувалися ярмарки, працювали декілька десятків ремісничих майстерень.
"Новый Кайдак – местечко весьма древнее в Запорожье, – пише єпископ Феодосій Макаревський у виданих 1880-го "Материалах для историко-статистического описания Екатеринославской епархии". – Оно с приходскою церковью существовало уже в 1650 году. Около 1700 года начали селиться в Новом Кайдаке семейные казаки – народ запорожского Сичевого казачества, подданные, крепостные его. Обыватели Нового Кайдака были в самых близких отношениях к запорожскому Кошу и служили для него и Самарского монастыря (козацький монастир у теперішньому Новомосковську Дніпропетровської обл. – "Країна") связующим, посредствующим пунктом. При уходе казачества из Сечи в Алешки (тепер Цюрупинськ на Херсонщині. – "Країна") все больные и хилые казаки со всем добром и имуществом казацким препровождены были тайком частью в Самарский монастырь, а частью – в Новый Кайдак. Около 1750 года Новый Кайдак во всех бумагах именуется уже городом паланочным, где была войсковая паланка с паланочным полковником, асаулом, с войсковою канцеляриею и со всем паланочным штатом".
"Губернскому городу под названием Екатеринослав быть по лучшей удобности на правой стороне реки Днепра у Кайдака", – йшлося в указі російської імператриці Катерини ІІ від 22 січня 1784 року. Центр новоствореного Катеринославського намісництва засновували двічі. Перше місто почали будувати 1776-го на річці Кільчень при її впадінні в ріку Самара. Та місцевість виявилася надто болотистою. Тож за сім років імператриця наказала перенести місто вниз за течією, поряд із Новим Кодаком. На місці так званого першого Катеринослава сьогодні існує Новомосковськ.
1787-го Катерина побувала в місті, названому на її честь. Заклала перший камінь для будівництва Преображенського собору. Її фаворит князь Григорій Потьомкін хотів, аби храм був вищим за собор Святого Петра в Римі. Та через брак фінансів його звели меншим ушестеро. А місто мало стати "Третьою столицею імперії" – після Санкт-Петербурга й Москви. До кінця XVIII ст. Катеринослав поглинув розташовані на околицях козацькі містечка. 1802-го створили Катеринославську губернію. 1811 року затверджений герб міста: "В лазуревом щите золотое вензеловое изображение имени императрицы Екатерины II между таковыми же цифрами 1787, окруженное девятью золотыми о шести лучах звездами". На той час там проживали 8,6 тис. осіб.
Новоросійську губернію утворили на південноукраїнських землях 1796 року, під час адміністративної реформи імператора Павла І. Її центром став Катеринослав. Наступного року місто перейменували на Новоросійськ. Губернія проіснувала шість років – 1802-го її поділили на три частини: Катеринославську, Миколаївську й Таврійську. Катеринославу повернули попередню назву.
"Катеринослав місцевим українським учительським товариством перейменовано на Січеслав. Назва прищепилась", – пише київська газета "Рада" у вересні 1919 року. Вважають, що назву запропонував керівникам Української Народної Республіки дослідник історії запорізького козацтва Дмитро Яворницький (1855–1940). Офіційного перейменування так і не відбулося.
Назву Січеслав могли затвердити й після утвердження там радянської влади. У виданому 1921 року альманасі "Вир революції" вказано: "Пора нам перестати славити розпусного ката українського народу, царицю Катерину ІІ, назвою нашого міста. Січ Запорізька, на землі якої стоїть наше місто, була справжньою комуною, де і землі, і луки, і лови, і їжа з одного котла – все було спільним, комунальним". Пропозицію відкинули як "шовіністичну".
Топонім Січеслав використовували українці за кордоном. Поет, професор Альбертського університету в Канаді Яр Славутич пише 1985-го: "Народ підхопив його як святість. Нишком-тишком повторюють його в Україні, принаймні на запорізьких землях. Зберігаймо ж цей топонім і в нашому вжитку. Передаймо його наступним поколінням, може, й тим українцям, що під насильницьким зросійщенням уже й забули про нього. Прийде час – і Січеслав залунає знову так, як залунала українська мова після упадку царської імперії".
Краснодніпровськ, Ленінослав, Металіст, Краснорурськ – такі назви пропонували дати Катеринославу в 1920-х. Під час окружного з'їзду рад у травні 1926 року голова оргвиконкому Іван Гаврилов сказав, що отримав сотні листів із пропозиціями перейменувати місто на честь голови Всеукраїнського центрального виконавчого комітету Григорія Петровського (1878–1958). "Всеукраїнський староста", як його називали, був присутній на з'їзді.
– Не могли придумать городу другое название, спросили бы у меня. Я бы вам подсказал: этому городу очень подошло бы название – Красноднепровск, – начебто заявив Петровський, коли почув цю пропозицію.
20 червня 1926-го місцева газета "Звезда" вийшла з новою назвою округу – Дніпропетровський. Офіційне перейменування міста відбулося за місяць. Перший варіант назви – Дніпро-Петровське. Його населення тоді налічувало 126 тис. осіб.
Петровського називають одним з організаторів Голодомору 1932–1933 років.
– Рост и укрепление колхозов, проведение сплошной коллективизации сельского хозяйства в большинстве районов, организация МТС, а главное, политотделов, куда подбирались лучшие боевые большевики, чтобы поднять сельское хозяйство на высоту требований нашей социалистической стройки, ликвидация кулачества в корне изменили лицо села, значительно лучше и шире укрепили смычку рабочего класса с колхозниками, – заявляв він 1934 року. – Наши дальнейшие задачи: окончательно ликвидировать кулачьё, укрепить колхозы на основе более высокой плановой работы, лучшей организации труда, установления крепкой трудовой дисциплины, добиться в колхозах более высокой урожайности.
2 
1
Коментарі