Я віруючий у Бога фізик. Одружений із наукою, але маю шалений роман із літературою. Коханка знає про мою дружину, але дружина не знає про коханку. Я обіцяв науці – усе, це востаннє, більше ніколи. Але сталося так, що маю вже 11 романів.
Ніколи не читав своїх книжок.
10 років тому ніхто не чув про Вишневського із Франкфурта. Я послав манускрипт "Самотності у мережі" до 15 польських видавництв. Зацікавилося лише одне, а деякі й до сьогодні мені не відповіли. Для них я був ніхто. Це – помилка видавців, які не знайшли часу на мене. Тепер вони знають, що втратили мільйони.
Пишу банально, про кохання. Про нього можна писати завжди. Я не пишу, щоб оплатити квартиру. Заробляю, створюючи комп'ютерні програми. Навіть якщо перестану писати книжки – нічого не станеться. У мене завжди будуть гроші на вино, хліб і відпустку на тихоокеанському острові Бора-Бора.
В інтернеті все на відстані простягнутої руки. Треба тільки знати, як її простягнути. Працюю в інтернеті – жах! – 23 роки. Уперше стикнувся з ним 1987-го в Америці, коли готував кандидатську. Тоді не було www, усі доменні імена містилися в довіднику. Коли вийшла книжка "Самотність у мережі", люди тільки починали спілкуватися в соціальних мережах і чатах. Інтернет нагадує сповідальню, а розмови – щось на зразок групової сповіді. Але завжди можна витягнути штекер із розетки.
Деякі читачі мене ненавидять. Я це відчуваю спиною.
Літературні критики – імпотенти, з тієї ж когорти. Вони добре знають, як це робити, але не роблять. Більшість критиків – люди, які хотіли видати успішну книжку, але ніхто їхньої праці не оцінив.
Мені часто приходять "викривальні" листи на електронну скриньку. Читачки вимагають зізнатися, що я – жінка. Мовляв, ви знаєте про мене більше, аніж я сама. Якщо після "Самотності в мережі" писали, що Вишневський розуміє жінок, то після "Коханки" в цьому вже не сумнівався ніхто.
Я не фемініст, бо феміністи думають, що жінки й чоловіки рівні. Я думаю, що жінки вищі.
Неможливо уявити, щоб чоловік, опинившись на місці жінки, витримав би десятикілометровий маршкидок із повною віддачею під час місячних і не впав би з ніг. Та він знепритомнів би лише від вигляду крові. Я майже впевнений, що якби в чоловіків були "ці дні", їх напевне зробили б неробочими. Одразу з'явився б відповідний закон або вказівка уряду.
Невчасною може бути гикавка, менструація або смерть. Але не любов.
Я пишу книжку так, як ви її читаєте. Відкриваю на першій сторінці, і мені дуже цікаво, що буде далі. Якщо спроможуся написати перший абзац, прийде абсцесія. Бо я перестану спати, їсти, забуду про моїх дочок. Лише писатиму. Я втратив найближчу жінку, бо почав писати книжку. Писанина стала для мене певною психотерапією. Я плакав, коли писав. І це допомогло. Це дешевше, аніж відвідувати психотерапевта.
Учені – це егоїстична група людей. Вони крадуть одне в одного знання, плетуть інтриги. Якийсь королівський двір.
Розумні жінки набагато більш сексі, ніж жінки з глибоким декольте або в мініспідниці.
Я був першим автором, що розмістив свою електронну адресу [email protected] на палітурці книжки. Отримав 50 тисяч листів. До 2007 року приходили листи з Польщі, Німеччини, навіть із В'єтнаму. Тепер 80 відсотків меседжів надходять з України й Росії, із колишніх радянських республік. У мене багато друзів, я є "ВКонтакте", на Facebook, у польській спільноті Nasza klasa.
Ми уникли би багатьох війн, якби жінки керували світом, адже вони навряд чи посилали б на війну своїх синів.
Борюся із сумом у середньому 24 години на добу.
Треба бути щонайменше автором Гаррі Поттера, щоб на твою думку зважали.
Ми створені для того, щоб воскресати. Як трава. Ми виростаємо заново навіть тоді, коли по нас проїде вантажівка.
Немає кращого подарунка для будь-якого автора, ніж коли люди витрачають свій час на читання його книжок.
Тато завжди казав, якщо я не буду вчитися, то стану політиком.
Люблю говорити з жінками, їх цікаво слухати. 34 тисячі слів на день, у той час як чоловіки промовляють лише 8 тисяч. На роботі я дуже сконцентрований, бо пишу комп'ютерні програми для хімії. Тож мені потрібні емоції. Я черпаю їх із жіночих розмов.
Наукову казку "Марцелінка" про те, як був створений Всесвіт, написав для своїх доньок. Раніше я був такий зайнятий кар'єрою, що не мав часу читати їм дитячі казки. А тепер вони дорослі й слухають казки від інших чоловіків.
Чоловіки вмовляли мене написати книжку про них, і я видав "Навіщо потрібні чоловіки?"
Для мене немає різниці, де знайомитися: у реальному житті чи в інтернеті.
Радянський Союз прийшов і забрав у нас Львів. В університеті в Торуні, на півночі Польщі, є професори, яких під час війни вигнали зі Львівського університету на захід і на північ Польщі. Львів – трішки польське місто.
Пишу у вільний час: після роботи, у вихідні, у відпустці. Мій день побудований так, що до п'ятої вечора я складаю комп'ютерні програми, а потім – літературні тексти. За такого графіка в мене немає вільного часу, і зі мною не хоче жити жодна жінка.
Жінки – це біль. Спочатку під час татуювання їхніх імен на руці, а потім під час спогадів. Я поділяю їх на чотири категорії: дуже гарні, гарні, негарні й жінки-фізики.
2 
1
Коментарі
9