Вівторок, 13 березня 2018 13:09

"Наливайченко відповів: "Не перебільшуйте. Нічого страшного"

  Тетяна ЗАРОВНА, 48 років, журналіст. Народилася в Донецьку. Закінчила Макіївський інженерно-будівельний інститут. Одночасно навчалася в Донецькому державному університеті за спеціальністю ”Журналіст – організатор преси”. Працювала в редакції газети ”Донецькі новини”. Була редактором правозахисної газети ”Тюрма та воля”, кореспондентом газети ”Донбасс”. П’ять років була кореспондентом ”Газети по-українськи” та журналу ”Країна” на Донеччині. З 2014-го співпрацює з сайтом ”Обозреватель”. З 2016 року – журналіст сайта ОРД. Висвітлювала події на Майдані в Донецьку. 13 квітня 2014-го виїхала з міста. Живе на Київщині. Перебуває в цивільному шлюбі. Виховує доньку
Тетяна ЗАРОВНА, 48 років, журналіст. Народилася в Донецьку. Закінчила Макіївський інженерно-будівельний інститут. Одночасно навчалася в Донецькому державному університеті за спеціальністю ”Журналіст – організатор преси”. Працювала в редакції газети ”Донецькі новини”. Була редактором правозахисної газети ”Тюрма та воля”, кореспондентом газети ”Донбасс”. П’ять років була кореспондентом ”Газети по-українськи” та журналу ”Країна” на Донеччині. З 2014-го співпрацює з сайтом ”Обозреватель”. З 2016 року – журналіст сайта ОРД. Висвітлювала події на Майдані в Донецьку. 13 квітня 2014-го виїхала з міста. Живе на Київщині. Перебуває в цивільному шлюбі. Виховує доньку

Мета Кремля – перетворити Україну на суцільне ДНР, – вважає журналіст Тетяна ЗАРОВНА

– Заочно дала свідчення для суду в Гаазі як свідок російської агресії. Встановила особи кількох громадян РФ, які були в авангарді подій "російської весни", видаючи себе за представників "народу Донбасу", – каже журналістка Тетяна Заровна.

На Майдан у Донецьку прийшли як журналіст?

– Спочатку лише робила репортажі з мітингів для "Газети по-українськи" та журналу "Країна". Ми стояли біля пам'ятника Тарасові Шевченку поблизу обласної адміністрації. За стандартами Бі-Бі-Сі журналіст має бути поза сутичкою. Але для мене права людини – понад усе. Якщо йду вулицею й бачу, як хлопець ображає дівчину, – підходжу і з'ясовую, чи потрібна допомога. Важко бути осторонь, коли кримінальники збиткуються над беззахисними. Почала знімати тих, хто нападав на майданівців. Деякі тікали, коли бачили камеру. У кадр потрапили чимало представників горлівської банди, якою керував Армен Саркісян. Її учасники вбили В'ячеслава Веремія (журналіст, загинув 18 лютого 2014 року неподалік майдану Незалежності в Києві. – Країна). 1 березня 2014-го побачила в Донецьку тисячі жителів російських Ростова-на-Дону й Бєлгорода.

Як вони потрапили в місто?

– Приїхали автобусами. Деякі – легковиками. Як із російськими, так і з українськими номерами. Бо тітушок підвозили також із підприємств Саші Стоматолога (Олександр Янукович, старший син президента-утікача. – Країна). Запам'яталися автобуси з табличками "Торезантрацит" – формально державне об'єднання, яке курував Янукович-молодший. До кривавих подій росіяни не приховували, звідки приїхали. Маю багато фото та відео з ними. Знімали українські прапори з адмінбудівель, убивали донеччан у центрі міста під час мітингу 13 березня 2014 року.

Були в будівлі обласної держадміністрації, коли її захопили бойовики?

– 3 березня, під час першого захоплення, мала писати про представлення нового голови адміністрації Сергія Тарути. Самопроголошеного губернатора Павла Губарєва (керівник проросійської організації "Народне ополчення Донбасу". – Країна) до трибуни облради за руку привів керівник обласної міліції Роман Романов. Той став кричати, як божевільний, що за ним – тисячі озброєних людей. Поруч зі мною сиділа донецька журналістка. Стала дзвонити голові СБУ Валентинові Наливайченку. Мовляв, нас узяли в полон. Відповів: "Не перебільшуйте. Нічого страшного". А нам уже було відомо, що СБУшна "Альфа" – на боці загарбників.

Зрозуміла: треба вибиратися. Боялася, що журналістам влаштують коридор ганьби, як було в Харкові (1 березня 2014-го проросійські активісти взяли штурмом Харківську облдержадміністрацію, де був штаб Майдану. – Країна). Примазалася до чиновниць і вийшла з ними. У журналістів вимагали показати посвідчення. Не хотілося, щоб якийсь гопник за напис "Газета по-українськи" плюнув в обличчя чи зламав щелепу.

Пробула в Донецьку до 13 квітня 2014-го. За мною вже бігали прихильники Андрія Пургіна (проросійський сепаратист, керівник об'єднання "Донецька республіка". – Країна). 6 квітня працювала біля адміністрації. Її вже втрете й остаточно захоплювали ДНРівці. Дебелий чоловік із перекошеним від ненависті обличчям тицьнув у мене пальцем, почав погрожувати і скликати "русомирців" у спортивних штанях. Зрозуміла, що краще не з'являтися в центрі, де вони влаштували шабаш. Але це було неможливо – мій будинок розташований у двох кроках від приміщення адміністрації.

Що сталося з активістами, які залишилися?

– Багато товаришів зникли безвісти. Василя Коваленка забрала "поліція ДНР". Умовляла його поїхати, коли наприкінці серпня 2014 року Новоазовськ узяли росіяни. Не захотів, бо поселив до себе в санаторій біженців з інших районів, уже охоплених війною. Відчував відповідальність за них. Був віруючою людиною, меценатом. Потім мені розповіли, що бачили його машину. Бойовики її перефарбували й начепили наліпки "поліція ДНР". Гадаю, Василя Васильовича серед живих уже немає. Важко про таке казати, бо родичі мають на щось сподіватися.

У Донецьку кілька знайомих за останні роки померли від раптової онкології та інсультів – не пережили постійних стресів. Та й у при­фронтових містечках проукраїнським активістам важко. У небезпеці – волонтер Володимир Єлець із Торецька. Місто під контролем України, але там мало що змінилося. У Єльця спалили машину. Допомагає українській армії та протистоїть місцевим депутатам, яких контролює Ігор Шкіря (народний депутат від партії "Відродження". – Країна). Фактично керує містом.

Чому не виїхали на підконтрольну територію?

– Не в усіх є здоров'я та гроші. Я в Києві мала роботу. Друзі на перший час знайшли дешеву квартиру. А ось товаришу не пощастило. Потрапив "на підвал" до бойовиків, після звільнення виїхав із Донецька на Київщину. Зупинився у родичів, одразу почав шукати роботу. За фахом викладача не влаштувався, а працювати фізично не міг. Поїхав назад, бо в Донецьку залишилося житло. Майже одразу знову потрапив до терористів. У списки на обмін його поки що не включили, хоча перший віце-спікер Ірина Геращенко про нього знає.

Держава не допомагає переселенцям. Змушені сподіватися на себе. Грузія під час війни 2008 року дала евакуйованим і пільги, і житло. За грантові гроші, що наша країна отримує на потреби переселенців, можна було обладнати гуртожитки й забезпечити людей роботою. Однак депутати створили фонди та схеми, через які розкрадають ці кошти.

Хто відповідає за українців, які залишилися на окупованій території?

– Країна-агресор. Вадим Новінський (народний депутат від "Опозиційного блоку". – Країна) кричить у Парламентській асамблеї Ради Європи, що підписаний президентом 20 лютого закон про реінтеграцію призведе до гуманітарної катастрофи на Донбасі. Так от нехай цей колишній громадянин Росії, прихильник православного талібану та "дружби слов'ян" подзвонить у Кремль і скаже: "Володимире Володимировичу, благаю – поверніть людям у Донецьку мобільний зв'язок. А ще покладіть у свої білі ­КамАЗи не зброю, а продукти й ліки". Рінат Ахметов хоча б гуманітарну допомогу возив, доки його з Донецька не вигнали "народні ополченці". Сам не дав їх зачистити в ніч із 6 на 7 квітня 2014-го.

Люди їдуть на підконтрольні Україні території по виплати й ліки. Здебільшого це – пенсіонери, жінки з дітьми. Як їм виживати?

– Мають вільно перетинати лінію роз­­ме­жування. Робити з тамтешніх людей ворогів – помилка. Багато хто в Донецьку чекає українську армію. Є й такі, що хочуть, щоб полетіли бомби на обладміністрацію й СБУ, де сидять загарбники. 2013 року "Російський марш", в якому крокувало майже все майбутнє керівництво ДНР і деякі польові командири, зібрав "аж" 150 людей. На них дивилися, як на маргіналів. А треба було реагувати. Причому значно раніше. Коли 2003-го на вулицях Донецька з'явилися бігборди з Ющенком у нацистській формі й перші прапорці Росії. Це було напередодні зірваного з'їзду "Нашої України" (партія тодішнього кандидата в президенти Віктора Ющенка. – Країна) в місті. Мали тоді всіх причетних до антиукраїнської агітації та нагнітання ненависті притягати до кримінальної відповідальності.

Як це зробити грамотно тепер?

– Відповісти мусять не лише окупанти на Донбасі, але і їхні пособники-колаборанти. Такі є й у глибокому тилу, у владі. Приклад – убивство Сергія Костакова (снайпер-розвідник 72-ї окремої механізованої бригади зник 22 листопада 2014 року. – Країна). Отримав політичний притулок у Чехії за переслідування під час президентства Януковича. Навесні 2014-го приїхав воювати добровольцем. Говорив про те, як керівництво країни підставляє бійців правовою невизначеністю АТО. Як наживаються за спинами героїв військові прокурори й генерали. Напередодні зникнення казав про мародерство одного зі своїх керівників. Той став власником цілого автопарку. У день зникнення радів, що нарешті отримав припис вибути до іншого підрозділу. Тіло знайшли 2 червня 2015 року в лісосмузі поблизу українського блокпосту в Волноваському районі неподалік від місця зникнення. Сергієві навіки затулили рота.

Кожен другий, хто сидить у камуфляжі у Верховній Раді, – шахрай. Я так часто згадую Семена Семенченка, що кажуть, ніби маю до нього щось особисте. Так, мене особисто зачіпає, що одні загинули в Іловайському котлі, а інші пропіарилися на їхній крові й використали її заради влади та збагачення. Заступник начальника штабу батальйону "Донбас" Олександр Калашник зажадав провести аудит коштів, які люди жертвували на батальйон. Саме тоді хлопці виходили з котла й не мали грошей навіть на дорогу, а в Семенченка вже була виборна кампанія в розпалі. Калашника викрали охоронці комбата. Три місяці знущалися, морили голодом, готували "нещасний випадок на полюванні".

Колаборантами є й мої колеги, які проводять форуми за гроші країн Євросоюзу. Учать журналістів не вживати в матеріалах слова "агресор", "терористи", "бойовики". Мовляв, це – мова ворожнечі. Андрій Куликов у Маріу­полі видав брошуру для студентів факультету журналістики, де доводить, що правильно писати – "ополченець". Розповідав, що в Донецьку непогано живеться, бо там є красиві клумби. Квіти можна посадити й у дворі сучасного Освенцима, але він не перестане бути фабрикою смерті.

Щоб колаборанти не уникли відповідальності, активісти "Народної ради Донеччини та Луганщини", до якої належу, підготували законопроект про протидію колабораціонізму. Подали у Верховну Раду. Пропонуємо, аби прихильники російської окупації не мали доступу до державної таємниці й не могли обіймати державні посади. Також – хто має бізнес у РФ. Бо вони вразливі.

Раніше ви не підтримували закон про реінтеграцію Донбасу. Що змінилося?

– Вагалася. Бо він нічого не змінює для людей, які потерпають від війни. Але як звільняти території, якщо не визнаємо їх окупованими? Головний плюс – РФ отримала статус агресора, а українська армія – статус захисника нашої території. Згадаймо справу Сергія Колмогорова (кулеметник патрульної групи 79-го прикордонного загону. 2016-го суд визнав його винним у вбивстві і засудив до 13 років тюрми. В листопаді 2017-го вирок скасували. – Країна). Він виконував наказ зупинити порушника, але потрапив під кримінальне переслідування. Формально у країні проводили АТО, і про військові операції не могло бути й мови. Якби обвинувальний вирок встояв, це був би прецедент, після якого саджати бійців почали б десятками.

Закон передбачає, що в зоні АТО відповідальний буде Генеральний штаб, а не Служба безпеки України. Це змінить щось на краще?

– По-перше, до військових довіри більше, ніж до СБУ. Багато з них святкують День працівника органів держбезпеки РФ і жартома називають себе чекістами. Після останнього обміну зустрічалася зі звільненими полоненими. Серед них є такі, що вважають: їх здали СБУшники, з якими контактували. Принаймні їм на допитах казали про це бойовики й наводили деякі докази.

Є так звана омбудсмен ДНР Дар'я Морозова. Звільнені розповідали: отримала під час АТО диплом про вищу освіту в українському Краматорську. В голові не вкладається, хто їй давав перепустку на перетин лінії розмежування та чому не затримали як пособницю терористів. Звісно, путінський переговорник Віктор Медведчук на це скаже, що вона – в переговорному процесі, її чіпати не можна. Але як людина, яка не визнає державу Україна, спромоглася отримати освіту в українському вузі?

По-друге, хоч і гібридна, але триває війна. Тепер за воєнні операції відповідатимуть військові.

Багато правозахисників і політиків кажуть, що новий закон перекреслить Мінські домовленості.

– "Мінського протоколу" в вересні 2014‑го окупанти домоглися шляхом шантажу та вбивства українських заручників. Підступного розстрілу добровольців у "зеленому коридорі" з Іловайська. Обстрілу майже неозброєних українських новобранців, яких ці кати вели, розуміючи, що не буде "отвєтки". Шляхом "просочування" в Україну професійних убивць із приватної військової компанії "Вагнера" як диверсійних груп.

Проте такі "домовленості" стали виправдані, коли нас розстрілювали з "Градів" і треба було якось припинити це чи хоча б виграти час. Юридично будь-який документ, підписаний із пістолетом біля скроні, є нікчемним. Що з цим робити далі, нехай думають дипломати. Але, якщо погодимося виконати все прописане в Мінську, втратимо незалежність. Це буде реалізація плану Кремля з гібридної окупації.

Путін поводиться, як гопник. Така в нього ментальність. Ніколи не віддасть наші кордони сам. Згодна з Юрієм Шухевичем у тому, що кінцева мета – відновити вплив Кремля в межах Варшавського договору 1955 року.

Коли повернемо Донбас?

– Найменше за 5–10 років. Був варіант повернути швидше, але за умовами Москви. Дякувати Богу, цього не сталося. Кремль і далі намагатиметься перетворити всю Україну на суцільне ДНР або ганебну й нещасну околицю "імперії". Зараз це – недоімперія з дикими звичаями. Нещодавно всю поліцію і ФСБ у Казані поставили на ноги. Бо напередодні візиту Путіна біля казанського кремля хтось на снігу витоптав великими літерами слово "ВОРЫ". Якби не привертали до цього уваги, ніхто й не помітив би.

Не хочу мати нічого спільного з їхніми цінностями.

Зараз ви читаєте новину «"Наливайченко відповів: "Не перебільшуйте. Нічого страшного"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 1139
Голосування Чому я не голосуватиму за Юлію Тимошенко на президентських виборах у 2019 році?
  • Вона вже була у владі і показала всі свої можливості
  • Країні треба президент іншої якості
  • На жодних виборах не голосував ні за неї, ні за партію "Батьківщина"
  • Ще не визначився з кандидатом
  • Голосуватиму за Тимошенко
Переглянути
Погода