"Щастя – це стан душі, а не життя без труднощів"

В Америці снився сон англійською. Спочатку було трохи лячно за втрату самої себе. Але це означає, що мова вже є – вона в тобі.

Поезія неперекладна. Можна передати набір слів, образів. Добрий перекладач пише вірші заново.

Мислення поета художнє. А менеджера – чітке й логічне. ­Треба дослухатися, що в тебе сильніше, і вибрати. Або виробити тумблер, перемикач. Я виробила.

Хронооптимісти – люди, які думають, що їм на все вистачить часу. Мало його виділяють на дорогу, на роботу – і запізнюються. Мої менеджерські функції вимагають адекватно розподіляти час.

Хтось казав, що поезія – це коли зустрічаються два слова, які ніколи раніше не зустрічались. Вона певний еталон мови. Якщо нею пишуть вірші, значить мова живе.

Мені важко було відійти від роботи, на яку треба ходити. Бо звикла розділяти роботу й особисте життя. Тепер робота налазить на простір, що мав бути вільний. Спочатку бісило, що робота прийшла до мене додому. Але коли прокидаєшся, сидиш у піжамі, п'єш каву і робиш щось, тоді як інші йдуть містом по коліна у воді, бруді й снігу, – відчуваєш, як це класно.

Я поїхала з дому в 16. За ці вісім років була з батьками хіба пару місяців укупі. Але там моя база. Там моє вдома-вдома.

Поезія неперекладна. Добрий перекладач пише вірші заново

Буває дозволяю собі розгардіяш у квартирі, щоб відчути: я тут хазяйка. Хочу – і зробила. Але дуже ціную затишок. Головне, щоб тепло було.

Проблеми на особистому ґрунті допомагають роботі. Тоді кидаєшся в неї і поринаєш із головою.

Щоб не хандрити, треба частіше дивитися на небо. Усвідомлювати себе часткою Всесвіту.

Мене може ввігнати в хандру відсутність світла. Коли листопад-грудень і короткі дні. Стає холодно й темно. Мені тоді дуже важко. А вже пізніше – хай собі чавкає під ногами, але дні довшають –

і ти розумієш, що відпустило.

Найближчі люди завжди мають найбільший вплив. Легко можуть потішити, але й засмутити. Коли спілкуємось із чужими, то маємо природну барикаду всередині, а з близькими цієї захисної штуки немає. Говоримо все, що думаємо, усім ділимося. А треба балансувати. Берегти їх від себе, і себе від них.

Готова полюбити людину, яка змушує мене сміятися.

Ціную в чоловіках рису, що англійською називається protectiveness. Українською важко підібрати слово – десь як "захистливість" можна перекласти. Це на рівні рефлексів, може бути хтось зовсім чужий. Коли йдеш із чоловіком, і він окреслює зону безпеки навколо обох.

Любов до дитини, напевно, найвища з видів любові. До неї треба дійти. Через любов до батьків, родини, батьківщини. Тоді –

через любов до чоловіка. Не можна перескакувати. Інакше це травматично.

Хочу двох своїх дітей – хлопчика та дівчинку. і ще третю всиновити. Треба всиновлювати. Це – обов'язок кожного, хто може собі це дозволити.

Щоб бути щасливим, потрібно бути весь час закоханим.

До шлюбу слід дорости. Усвідомити себе, навчитися самому жити, зрозуміти, що над стосунками треба щодня працювати.

Завжди відчувала Бога. Коли йдеш вулицею вночі, відчуваєш, що ти не сама. Був період, коли це пропало, і мені було дуже страшно. Але повернулося.

Якби склала картину того, у що вірю, то вийшла б еклектика. Я працювала з єврейською громадою в синагозі, ходжу до греко-католицької церкви. Вірю в деякі речі з буддизму чи індуїзму. Сучасна людина переважно живе еклектичною вірою – дуже великий потік інформації.

Усі релігії говорять одне й те саме.

Страшно, коли опускаються руки.

Мій тато – біолог, тому змалку навчилася жити в гармонії з природою, не боюся нікого. Якось гуляла каньйоном і ледь не наступила на змію. Сказала: "Ой! Вибачте, що вас потурбувала".

Заздрість звужує свідомість. На людину потрібно дивитися не крізь якусь конкретну річ, а ширше. Хтось красиво танцює – так він життя над цим працював. Має машину – відпахав кілька років або продав квартиру. Сукупно треба бачити.

Не кажу, що я дотримуюся на 100 відсотків своїх маркерів. Але виставила їх і до них тягнуся.

У кожному віці хочу почуватися комфортно. Це так само, як вдягатися по погоді. У 60 хотіла б жити у великому будинку з великою родиною. Мати дітей і внуків.

Поділяю міста на функціональні й декоративні. Берлін – це функціональне місто. Там зручний транспорт, усі вигоди. ­Відень і Чернівці – декоративні. Віддаю перевагу першим.

Іноді страшно, що життя коротке. І кількість днів, і кількість серцебиттів можна порахувати. І воно тікає кожну секунду.

Багато хочеться ще зробити і багато де побувати. Дивишся на мапу, думаєш: "Чорт! Скільки ще треба об'їздити". Їздити світом треба, щоб розуміти життя.

Якщо помру ближчим часом, то помру молодою. У цьому щось є.

Проблеми на особистому ґрунті допомагають роботі. Тоді кидаєшся в неї і поринаєш із головою

Потрібно навчитися не скаржитися, не докоряти й не висувати претензій. Ти є центр того, що відбувається довкола тебе. Маєш руки і можеш досягти всього.

Люблю вино за його різноманітність. Приємно знати, з якого винограду зроблене, на якому боці він ріс, де світило сонце, який ґрунт. На Канарах є ґрунти з попелу, бо там вулкан. Мені подобається уявляти, звідки що прийшло. Їси скумбрію на грилі й думаєш про цю рибу, що плавала в морі: як її виловили, як везли, як готували, скільки праці вклали. Якщо так міркувати, тоді речі змістовніші.

Коли скажу щось погане, потім зле почуватимусь. Навіть якщо справді так думаю.

В Україні дратує те, що не можу дозволити собі машину. У Штатах за два місяці могла б купити, хай хоч якусь.

Щастя – це стан душі, а не життя без труднощів.

Щоб стати успішним, треба з найранішого віку працювати над собою. Дуже багато працювати. І не боятися важливих рішень. Придумувати щось нове. Ну, і мати терпіння. І ще дуже важливо, щоб поруч була людина, яка в тебе щиро вірить.

×