Як і решті живих людей, письменникам властиво час від часу видавати бажане за дійсне і намагатися увібгати неслухняну дійсність у заздалегідь сформовані умоглядні конструкції. Коли Жадан у своїх численних виступах, інтерв'ю чи публіцистичних текстах говорить про Донбас та його цивільне населення, він аж ніяк не є винятком із цього правила. Населення не винне, раз у раз повторює Сергій, треба долати стереотипи, стереотипно закликає він, і навчитися бачити за електоральними відсотками живі обличчя.
Натомість у художній прозі – попри всю цієї прози очікувану поетичність – автор "Інтернату" просто, без усіляких антистереотипних стереотипів і гуманістичних декларацій, висловлює незаангажовану правду, чим, власне, й підтверджує свій величезний талант. "Цю книгу, – за межами книжки каже Жадан, – добре було б прочитати людям, які ніколи не були на українському Сході". Що ж, серед читачів, безперечно, знайдеться багато й таких. І якщо вони, подібно до автора, також собі не брехатимуть, то вже десь на середині роману дійдуть приблизно такого висновку. Чи можна не бажати війни і водночас – принаймні якоюсь мірою – її спричинити? Можна. Якщо ваша країна – це для вас не рідний дім, а інтернат, і якщо від цього інтернату вам потрібна лише їжа і дах над головою, але вас зовсім не цікавить, який прапор висить над вашим ґанком і чому ваш телевізор безперестанку транслює новини вашого агресивного сусіда, то існує велика ймовірність, що невдовзі цей сусід позбавить вас навіть місця в інтернаті.
Втім, дочитавши роман до кінця, ми, можливо, знайдемо й підстави для обережного оптимізму. Адже символічною в "Інтернаті" є не лише понура назва, а й заснована на архетипному мотиві рятівної подорожі сюжетна історія. Історія, що показує нам коротку, але дуже інтенсивну еволюцію двох головних (передовсім старшого) героїв, які долають і зовнішній, і – що, звісно, важливіше – внутрішній шлях від інтернату до власного дому. Через незакінчену війну з Росією сьогодні неможливо передбачити, як складеться їхня подальша доля. Однак головної перемоги – відчуття дому й усвідомлення особистої відповідальності за нього – вони вже досягли.
1 
1
Коментарі