Мені пощастило. 2012 року побував у Європейському центрі ядерних досліджень поблизу Женеви біля великого адронного колайдера. За два дні до того, як оголосили про відкриття бозона Гіґґса. Ніби до Творця доторкнувся. Після цього переклав книжку про елементарні частинки.
Людина культурна не лізе в життя інших. У нас, на жаль, усіх цікавить інтимне життя ближнього. Що він робить і з ким, і чому. Нащо зачинив вікно від сторонніх очей? Нехай відчиняє й усім покаже, що в нього там таке.
Хочете зрозуміти, що прагнув сказати автор, – читайте його в оригіналі. Письменник має певний проєкт. А перекладач може виявити себе як митець у рамках уже створеного.
Вивчаю іврит. Хотів би знати більше давніх мов. Прагну докопатися до першоджерела. З чого виникли слова? Колись то були замовляння часів магічної свідомості. В основі мови – завжди сакральні речі, енергетичні посили: вогонь, небо, жінка, чоловік.
Знайомий нейролінгвіст каже, що існують фрази, почувши які, людина зробить усе, що ти їй скажеш. Молитви ж базуються на вірі в те, що словами можна впливати на навколишній світ.
У первісні часи цнота вважалася скарбом, яким ти міг поділитися. Він був співмірний з убитими тваринами й дорогоцінними речами. Існували обряди посвячення цього скарбу богам. У тому не було нічого хтивого. Сліди цих обрядів збереглися дотепер. Хто така черниця? Та, що віддала свою незайманість Богу.
Найкращі художні тексти – з таємним кодом, який можна розшифровувати з покоління в покоління. Такі твори є у Пруста, Джойса, Вайльда, Іздрика. У Вільяма Батлера Єйтса – суцільний код, на рівні поезії.
Французька – це мова філософів. Чому в ХХ столітті серед філософів стільки французів? Через аналітичність і пристосованість до такого типу мислення їхньої мови. А ще – багатство слів, розмаїтість понять. Деякі з них складно перекласти, бо в українській таких немає.
Усе навколо коштує грошей. Але для щастя потрібні письмовий стіл, інтернет, пляшка шампанського й кохана людина поруч.
Практично всі люди з філологічною і журналістською освітою щось пишуть. Я теж став жертвою власних ілюзій. Друзі переконали, що мої тексти треба видати. Між друзями моя книжка і розійшлася. Добре, що там є те, за що мені не соромно. Зокрема, антиутопічна історія "Ацефалоголем", де вдалося передбачити політичні події в країні.
Література повинна бути наближеною до життя. Воно важке, в ньому є місце крові, розчаруванню, зраді, несправедливості. Читати романтичні шмарклі? Ні, то не для мене.
До мого 40-річчя накопичилося чимало книжок, що їх хотів перекласти. Деякі автори складні. Я не вважав себе достатньо освіченим, аби братися за їхні твори. Інші "чекали на свій час", перш ніж до мене дослухалися видавці. Нарешті перекладаю тих, кого мріяв. Працюю над перекладом "Історії еротизму" Жоржа Батая. Там є думка, що обмін жінками з давніх часів був як засіб комунікації між громадами. Жінок вважали благом, ним обмінювалися.
У дитинстві ловив комах, клав у банку з павуком і спостерігав. Думав, що павук не зможе сплести там павутину. Помилявся.
Хтось із філософів казав, що дружба – це вищий щабель любові. Так і є.
Я обережний із дружбою. Хотів би, як у поліцейських серіалах, мати досьє на кожну людину, аби розуміти, з ким маю справу.
Досвід – це стіна, яка затуляє від нас багато чого. Іноді для стосунків краще мати його менше.
Ми самі собі вороги й судді. Страшний суд – те, що відбувається всередині себе. Наше життя – це ніби постійне, аж до болю, вдивляння в дзеркало. Портрет Доріана Грея, з яким ти живеш.
Зрілість – це не про вік. Знаю людей, які зрілі у 20 років, і знаю незрілих у 50.
Авжеж, я можу почати ходити у спортзал, інакше харчуватися, не пити алкоголю. Але чи буду я з того щасливим?
Дуже красиві люди – переважно нарциси. Хто завжди ставить себе вище за інших. Тому до перфекціоністів, зациклених на своєму тілі й зовнішності, ставлюся з пересторогою. Всередині вони частенько гнилі.
Одне з улюблених питань: навіщо?
Мені здавалося, що сенс життя – якомога більше корисного зробити для людей. Щоб воно було не лише випиванням шампанського. Хотів не просто потрапити на сторінки підручників, я вже це зробив, а залишити щось, що люди потім читатимуть і що буде їм справді потрібне.
І ще любов надає сенсу життю.
Милорад Павич писав: ви не знаєте людини, якщо ви з нею не переспали. Мій метод інший – нам треба разом випити. ЗОЖники не викликають довіри. Як я можу дізнатися, чи правду вони кажуть?
Про свій начебто камінґ-аут прочитав у вікіпедії. Насправді нічого такого не робив. Не приховував, але й не афішував.
Коли ти відкритий, тебе складніше вхопити. Але зненацька впіймати можна будь-кого.
Кожна людина – це біле й чорне. Позитив і негатив. Від кожного можна очікувати й доброго, й поганого. То інстинкт – шукати когось, на кого можна спертися. Повернутися спиною. Коли потім розчаровуєшся в людині, маєш розуміти, що сам створив ілюзію.
Людину потрібно судити не за тим, що каже, а за тим, що робить. Лише так можна уникнути болю зради. Та, якщо вона зрадила і ти не пробачив, це не причина палити мости й не спілкуватися. Розумна людина може бути цінною для тебе і спільної справи.
У культурі конкурують різні угруповання. Переважно вони разом через гроші.
Любов існує. Мені вона потрібна, як шампанське. Як бензин для автомобіля. Коли я не закоханий, важко працювати. Любов еротична, або кохання, подібна до тієї любові, яку відчуваємо до ближнього. Любов і кохання, як два в одному, – складне почуття.
5 
1
Коментарі