Ми живемо зараз довше, але насправді менше. І короткими реченнями.
Реальність часом виявляється такою хаотичною і незрозумілою, що хочеться знайти у ній якийсь більш-менш тривалий порядок, розподілити речі на важливі й неважливі, застарілі й нові, ті, що заважають, і ті, що допомагають. Це така небезпечна спокуса. Бо в цей час між тобою і світом втискається якась теорія, якась ідеологія, і обіцяє все структурувати і пояснити. Я цій спокусі, на жаль, програла, про що свідчать дві перші збірки віршів.
Після війни нам здавалося: усе, що відбувається, - на краще. Ми були в певному розумінні дурні й наївні, але так само зневажали матеріальні речі, не дбали про добробут, кар'єру. Зараз це смішно, але я зверхньо дивилася на своїх подруг, які вбиралися у вечірні сукні - як можна! Тут боремося за кращий світ, а хтось думає про вечірні сукні. В нас була велика жертовність, мріяли про великі речі, хоча це лише через те, що про деякі речі просто не хотіли знати. Припустилася помилок із переконанням, що роблю правильно. Це - найгірший досвід у моєму житті.
Люстрація в Польщі принесла більше шкоди, ніж користі. Виявилося, що заради правди можна створити стільки фальсифікацій і двозначностей.
Мене зображують як веселу анекдотичну особу, яка тільки і вміє, що вигадувати ігри й розваги. Те, що мене так бачать, моя вина. З негараздами чи переживаннями до людей не виходжу, щоб не показувати похмурого обличчя.
Я палю з часів німецької окупації. Ні-ні, але з мотивів еротичних.
Нема нічого серйознішого, як несерйозна, грайлива творчість. Але, щоб гра була справді грою, для неї потрібні чіткі правила.
Читання книжок - найпрекрасніша розвага, яку собі вигадало людство.
Хтось сказав, що люди дурнішають гуртом, а мудрішають поодинці. Тому ми так любимо особисті подробиці.
Світ такий великий, що все в ньому особливе.
Ми живемо довше, але насправді менше. І короткими реченнями
Більшість людей не обтяжують голову самостійним мисленням, бо не можуть або не хочуть. Тому в результаті стають жертвою впливів натовпу.
Життя пише найбільш оригінальні, найбільш комічні і одночасно найбільш драматичні сценарії.
Натхнення, хоч б яким воно було, народжується з невтомного "не знаю".
Будь-яке знання, що не викликає нових запитань, швидко стає мертвим.
Перш за все ціную дружбу. Звичайно, хтось скаже: добре, поетко, а як же кохання? Так, але дружба має певні додаткові переваги. Може через те, що менше піддається часовим змінам. Кохання під постійною загрозою - у цьому його чарівність. Але дружба дає більше почуття безпеки.
Відмахуюся від журналістів, бо пропонують мені принципово не цікаві розмови. Питають про колег, поезію, над чим працюю. Коли помер Фелліні, ніхто й не дотямив спитати мене, що я про нього думаю. А він був для мене неймовірно важливий. Поетку питають про поезію, а про Фелліні питають кіношників. Чому не навпаки?
Аль Пачіно - то звір, а не актор. Йому вдається так довго мовчати в кадрі, але все одно зрозуміло, що вся дія відбувається навколо нього.
Елла Фіцтжеральд - найвизначніша співачка ХХ століття. Усі ці оперні зірки - от видно, як у них поставлені голоси. А вона народилася з тим. Якась абсолютна простота. Але яка! А були ж часи, коли вона вже її - відому у світі - не впускали до готелів для білих чи до певних ресторанів.
Душа чи те, що називаємо душею, існує лише час від часу. Коли щось болить, то душі нема, вона втікає, залишається тільки ряднинка, що виє від болю. Душа дуже примхлива, і шукає слушну для себе мить, аби показати, що вона є. Той момент, коли людина відкрита до речей, вищих за повсякденність, - це для мене душа. А така відкритість стається вкрай рідко.
Чеслав Мілош якось мені сказав, що починає писати від початку, тобто від першого речення. А я часто починаю з кінця. І потім важко вибираюся на початок вірша. Деякі вірші народжуються довго, часом до них повертаюся, часом виправляю. І, звичайно, маю смітник у домі. Недавно знищила вірш і залишила собі з нього лише одне речення.
Треба мовчати на тему своєї творчості. Ґете якось сказав: поет знає, що хотів написати, але не знає, що написав. Мені здається, це мудро й дотепно.
Поети завжди матимуть багато роботи.
Про смерть без перебільшення
Вона не знається на жартах,
на зірках, на мостах,
не вміє ткати, видобувати вугілля чи орати поле,
не вміє будувати кораблі чи пекти хліб.
У наші розмови про плани на завтра
вставляє своє останнє слово
не в тему.
Не вміє навіть того,
що безпосередньо треба для її роботи:
ні викопати могили,
ні збити труни,
ні прибрати за собою.
Зайнята вбиванням,
робить то незграбно,
без системи і вправності.
Ніби на кожному з нас тільки почала вчитися.
Перемоги перемогами,
але скільки ж поразок,
помилкових ударів
і нових спроб!
Часом бракує їй сил,
щоб скинути муху з повітря.
Не одній гусені
програє змагання з повзання.
Злої волі їй не вистачає
і навіть наша допомога війнами й переворотами -
досі це так мало.
Серця б'ються в яйцях.
Ростуть немовлята в утробі.
Зернята багатіють на два перші листки,
а часто й на високі дерева на горизонті.
Хто стверджує, що вона всесильна,
сам є живим доказом,
що не всесильна таки.
Нема такого життя,
яке хоча б хвилину
не було безсмертне.
Смерть
завжди в цю хвилину приходить із запізненням.
Марно шарпає клямку
невидимих дверей.
Хто, скільки встиг,
того йому посунути не може.
текст переклав Олег ШАМА
5 
1
Коментарі