Прикладом чоловіка в сім'ї для мене став дід. Добрий, упевнений. Авторитетний, але не жорсткий. Не пригадую жодної розмови з ним, але людяність у ньому світилася. Його досі в родині поважають. Бабця, якій зараз дев'ятий десяток, не збирається помирати. Каже, йтиме до діда.
Батько закарбував на все життя: якщо маєш труднощі, їх треба вирішувати самому. Раз побився із сусідом-однокласником. Получив від нього і прийшов додому вересканити. Тато мені ще добавив – за те, що плачу.
Різка за сволоком у хаті – потрібна річ для виховання хлопця. Насилля від виховання відрізняє те, що тебе ніхто за допомогою різки не заставляє щось робити. Це засіб не дозволяти того, чого не можна.
Щоб віддавати любов, людина повинна її отримати в дитинстві.
Чоловіка показують учинки. Не розумію хлопців, які стояли збоку, коли
на мітингу опозиції в Києві побили журналістку. Та чи ти журналіст, чи міліціонер – перш за все, ти – чоловік.
Чоловікам бракує любові до людей. Якщо у працівника ДАІ є любов, він ніколи не візьме хабара від п'яного. Бо знає, що такий може збити дитину, жінку.
Випадки, коли міг, але не заступився за дівчину, переслідують мене досі.
Дехто каже, що війна для чоловіків скінчилася, і їм нема де себе проявляти.
Це – лукавство. Раніше воювали довбнею і списом, а тепер інтелектуально,
за допомогою комп'ютера. Воювати за ресурси та оберігати сім'ю й далі треба.
Чоловікові для щастя потрібні випробування, щоб довести собі: я можу.
Можна бути чоловіком, не б'ючись ні разу. До таких ніколи ніхто не чіпляється. Чоловічий стержень такий сильний, що нападник відчуває – тут зламає зуби.
Навчити ламати комусь руки й ноги можна за півроку. Але навіщо?
Чи зроблю я людину щасливою? Я не вчу битися з кимось. Я вчу перемагати себе.
Переконати хлопця, що його мета – стати чемпіоном, означає зробити з нього морального інваліда. Він досягне мети й не отримає насолоди. Щасливий той, хто став чемпіоном попутно. Це як підніматися на Говерлу. Якщо йдеш, думаючи про вершину, то там побачиш купу сміття, хмари, ще й падає дощ. А якщо радієш квітам, камінчику на дорозі, то не дуже важливо, що буде вгорі.
Не забуваються справжні речі. Мій тренер Володимир Бородулін навчив поважати людей. Із 2 годин тренування щонайменше півгодини говорив із нами. Добре, якби й мене так згадували.
Чотири роки тому в табір приїхав 7-річний Сергій. Дрібненький, худенький, у школі його ображали. Він упав, пошкрябав бік і дуже плакав. А вчора судив його бій на міжнародному турнірі. Був вражений, як хлопець змінився за цей час: сльози на очах і зціплені зуби. Йому боляче, а він бореться із собою, щоб не тікати. Оце – перемога! На землі стало на одного чоловіка більше.
Батьки, які все дозволяють дітям, виховують маленьких тиранів. Згодом вони стають великими паразитами.
Наша хвороба – наслідок якоїсь дурниці в минулому. Наприклад, застудився – значить десь пропустив загартування.
Можна отримувати щастя, роблячи комусь боляче. Але це шлях в нікуди. Це – щастя, доки хтось молодший, менш зношений не завдасть болю тобі. Справжнє щастя можна мати тільки роздаючи.
У нас чомусь заведено героїзувати розбійників – від козаків і до рекетирів. У мене про ті часи романтичних спогадів немає.
За мене завжди вступався хтось звисока. У 1990-х, коли фури грабували, пощастило не потрапити на облаву УБОЗу. Навряд чи мав би нормальне життя, якби попав у тюрму. Після армії врятувався у страшній бійці – 200 чоловік махалися. Я відчув присутність Бога. У голову кинули пляшку пива з повної замашки. Я її не бачив, але відчув, як хтось згори потиснув голову донизу. Пляшка, як у сповільненій зйомці, пройшла по волоссю й розбилася об стіну.
Випадки, коли мIг, але не заступився за дIвчину, переслIдують мене досі
Після тої бійки переоцінив своє життя. Побачив, що робить запах зла з людьми. Нормальні стають неймовірно жорстокими. Зрозумів, що хочу йти іншим шляхом.
Бійка – це завжди безглузда річ, без якої краще обійтися.
"Що я зробив не так, що зі мною це сталося?" За цим принципом мене навчив жити Петро Іванишин – покійний засновник організації "Тризуб". Люди завжди у своїх проблемах находять виправдання – то сусід винен, то країна погана. Але так не станеш кращим.
Бог не б'є довбнею за гріхи. Він просто вказує шлях.
Біль – одна з головних причин змінюватися.
Щоб змінитися – треба трудитися. Не вірю в теорію Дарвіна, що труд із мавпи може зробити людину. Але якщо мавпа трудитиметься – то це точно піде їй на користь.
Гроші – не найкращий мотиватор, щоб пересилити себе. Якби було так, наша збірна з футболу була б однією з кращих у світі.
Підопустити людину – часом дуже добрий наставницький прийом. Коли тебе підопустили – ти нічого казати не хочеш. І готовий слухати.
Не треба шукати добрих людей, треба шукати добро в людях. От є якийсь Вася Пупкін. Печиво тобі приніс, похвалив, запитав, як здоров'я. А на вулиці копнув пса. А є інший – плюється й матюкається, але собаку переніс у безпечне місце. А третій – гарний, охайний, цитує Лао Цзи і Христа, щодня ходить до церкви. А як хтось упаде на вулиці, то пройде і скаже: "На все воля Божа". Хто з них добрий?
Треба хапатися за те добро, що є, і розвивати.
Люди часто спеціально робляться злими. Це – захист. Злого менше чіпають.
Якщо наробив купу лайна, то маєш насадити квіток і дерев. До смерті треба готуватися.
У ставленні до церкви послуговуюся фразою: "Тримайся ближче до церкви, бо без неї пропадеш, як собака. Тримайся подалі від священиків, бо з ними зневіришся і пропадеш, як собака". Мені пощастило, що знаю священиків із великої букви.
Хай мене Бог простить, але не можу знайти до церкви кращого порівняння, як спортзал. Це місце, що допомагає стати кращим.
Якщо все дістало, берись за працю.
Не думаю, що про стосунки жінки й чоловіка можна написати розумну методичку. Для мене це – той шлях, де пережив і завдав найбільше болю. Одружився у 21 рік. Була думка: "Блін, пора вже спати з жінкою". Думав, що то кохання – обдурив і себе, і її. Але ж серце не обдуриш. Ми не стали ворогами, однак внутрішню трагедію пережив.
Справжня любов, як рослина, – повинна рости.
З погляду чоловічого егоїзму, полігамія – це цікаво. Але не уявляю, як можна кількох жінок любити. Тут би з однією дати раду.
Прагнути ідеалу потрібно. Ти ж хотів би ідеальну дружину – а не горбату, без зубів і з носом, як у мене.
Друг – це людина, від якої тобі нічого не треба, лише щоб вона була. З другом можна спілкуватися раз на півроку, можна забути привітати з днем народження. Але при згадці про нього настрій піднімається.
Боюся війни. Не власної участі, бо як кожного дурного чоловіка вона мене збуджує. Але боюся пролиття крові дітей, дівчаток із бантиками.
Якщо сидіти й думати, на які фінанси щось робити, то дуже малі шанси, що воно вийде. Є ідея – починай втілювати, а гроші знайдуться.
У своїй країні почуваюся індіанцем. Обмежена кількість людей є українцями, ще менше цього не цурається. Спокус виїхати з України було повно. Але моя перемога в тому, що я – на своєму шляху. Роками виконую доволі монотонний труд. Плююся, матюкаюся, кажу, як воно задовбало. Але розумію, що це – моє.
Уникаю називати себе вчителем. Це гучне й відповідальне слово. Я – наставник, і сам учуся.
Якщо дорогу перейшов чорний кіт, значить тварина кудись іде.
1 
1
Коментарі