На ринку неподалік мого нового помешкання – цілий ряд із молочними продуктами. Господині та перекупки зі Львівщини продають домашній сир, молоко, сметану, закваску. Двічі на тиждень закуповувалася в однієї жіночки. Коли вибирала товар уперше, вона розповіла, що родом із Рівненщини. До Львова приїхала вчитися у технікум, тут і познайомилася з майбутнім чоловіком. Живуть за містом, тримають двох корів.
– О, то ми землячки, і я з Рівненщини, – відказую.
Олена Павлівна зважує домашній сир, зверху ще докидає добрячий шматок.
– Свій своєму не ворог, – відповідає.
Відтоді молочні продукти купувала лише в неї. А місяць тому придбала на ринку лосося. Здалося, що риба важить набагато менше, ніж порахував продавець. На контрольних вагах перевірила, а заодно й сир. У рибині бракує 30 грамів, а в сирі – 180.
Ех, землячка називається
Наступного разу знову підходжу із сиром до контрольних ваг. Не вистачає 150 грамів. І це з тією грудкою, що продавщиця завжди докидає – як для свого покупця. Коли таке виявляю втретє, йду з'ясовувати ситуацію.
– Що ти від мене хочеш, – заводиться одразу Олена Павлівна. – Ті контрольні ваги постійно накручує дирекція ринку, щоб до продавців причепитися. Я ж тобі ще зверху накидаю, а ти із претензіями. Ех, землячка називається.
Сваритися більше не хочу, мовчки йду додому.
Наступного тижня купую молочні продукти. Питаю в жінки, яка торгує навпроти Олени Павлівни, чи свіжий сир.
– Для вас і такий підійде, – відвертає голову.
Її колеги всміхаються і схвально кивають.
Свій своєму ока не виколе, згадую прислів'я дорогою до магазину.
Коментарі
1