На ринку неподалік мого нового помешкання – цілий ряд із молочними продуктами. Господині та перекупки зі Львівщини продають домашній сир, молоко, сметану, закваску. Двічі на тиждень закуповувалася в однієї жіночки. Коли вибирала товар уперше, вона розповіла, що родом із Рівненщини. До Львова приїхала вчитися у технікум, тут і познайомилася з майбутнім чоловіком. Живуть за містом, тримають двох корів.

– О, то ми землячки, і я з Рів­нен­щини, – відказую.

Олена Павлівна зважує домашній сир, зверху ще докидає добрячий шматок.

– Свій своєму не ворог, – відповідає.

Відтоді молочні продукти купувала лише в неї. А місяць тому придбала на ринку лосося. Здалося, що риба важить набагато менше, ніж порахував продавець. На контрольних вагах перевірила, а заодно й сир. У рибині бракує 30 грамів, а в сирі – 180.

Ех, землячка називається

Наступного разу знову підходжу із сиром до контрольних ваг. Не вистачає 150 грамів. І це з тією грудкою, що продавщиця завжди докидає – як для свого покупця. Коли таке виявляю втретє, йду з'ясовувати ситуацію.

– Що ти від мене хочеш, – заводиться одразу Олена Павлівна. – Ті контрольні ваги постійно накручує дирекція ринку, щоб до продавців причепитися. Я ж тобі ще зверху накидаю, а ти із пре­тензіями. Ех, землячка називається.

Сваритися більше не хочу, мовчки йду додому.

Наступного тижня купую молочні продукти. Питаю в жінки, яка торгує навпроти Олени Павлівни, чи свіжий сир.

– Для вас і такий підійде, – відвертає голову.

Її колеги всміхаються і схвально кивають.

Свій своєму ока не виколе, згадую прислів'я дорогою до магазину.

×