Придумав ідею для репортажу – поїхати в столичний Будинок ветеранів сцени і показати їм останній фільм Дастіна Гоффмана "Квартет". Там колишні британські оперні музиканти доживають віку у відведеному для них особняку. Всю стрічку герої готуються до концерту – хочуть зібрати пожертви для ремонту оселі. Вони постійно кепкують одне з одного: сміються над глухуватістю, склерозом, сексуальним безсиллям.
Разом із тим, старі не втратили професійних здібностей. Коли вітають когось зі своїх із днем народження, Happy Birthday співають, як потужний оперний хор. Може, наших ветеранів такий фільм теж надихне влаштувати концерт? Зібрали б трохи грошей. А головне: згадали б і зробили б те, що, напевно, ще вміють.
Старі не втратили професійних здібностей
Однак на горло ідеї наступила така прикрість: британські пенсіонери живуть, як аристократи. І, напевно, не тільки у фільмі. А наші самі про себе кажуть: "Живемо за принципом трьох "Д": доживаємо, доношуємо, доїдаємо". Раптом фільм замість розради когось поранить?
Обережно ставитися до подібних експериментів навчив випадок із часів навчання у педагогічному інституті. Там ми мали педзагін, який раз на місяць відвідував СІЗО для неповнолітніх. До хлопців ми приходили поспілкуватися, розказати про наші археологічні експедиції. І, зрештою, показати, що вони комусь у цьому житті потрібні. Хлопці вірили в це слабо. Понуро слухали наші розповіді і, мабуть, думали щось на зразок: "Та не ятріть ви душу!"
Обов'язковим елементом відвідин СІЗО була гітара. Це найбільше подобалося хлопцям у наших візитах. Та якось наш гітарист завів шлягер Олега Мітяєва "Изгиб гитары желтой". Гарна пісня, тільки от рефрен у неї: "Как здорово, что все мы здесь сегодня собрались".
1 
1
Коментарі
1