Порнократія

У продавщиці нічного магазину за сотню метрів від мого будинку днями сталося щось страшне. Вона, завжди діловита, з тих-ото "не мешайте, я считаю", сиділа за прилавком, розмазуючи сльози і помаду по обличчі. Коли я попросив продати сигарет, вона повільно подивилася на мене - її очі одразу видали кількість алкоголю, яким вона, мабуть, пробувала впоратися зі своїм нещастям. Із підсобки вибіг охоронець, тицьнув мені пачку Kent'у і скривився так, ніби я розглядав за його спиною жінку, яка загубила весь свій одяг.

Я тоді міг бути подібним до глядача порно. У ній справді була якась роздягнутість. А в моєму погляді - очевидно, неделікатність. Вона безсоромно показувала себе такою, як є. А я так само безсоромно на неї дивився. Бо порно - це не лише збуджені органи. Це те, де все можна.

Хто зна, що їй так боліло того вечора. Але за пару днів вона вже знову була продавщицею і розраховувалася зі мною так, ніби в голові розв'язувала непрості математичні рівняння, а я їй у цьому точно не допомагав. Якби я тоді не бачив у її очах хмільного відчаю, ніколи б не подумав, що такі люди можуть аж так не ховати свої слабкості.

У ній була якась роздягнутість. А в моєму погляді - очевидно, неделікатність. Вона безсоромно показувала себе такою, як є. А я так само безсоромно на неї дивився

Проте, що там продавщиця, коли згадати, що довелося мені побачити кілька років тому в сауні для чоловіків. А точніше сказати для чоловіків, яких минулої неділі гамселили в Києві біля метро "Дарниця". Чому я опинився у тій сауні, пояснювати складно, а отже це виглядатиме лукаво. І, напевне, менш цікаво у порівнянні з тим, кого мені там довелося зустріти. Так-от, товариш, який мене туди потягнув, пішов собі митися, а я, посилаючись на випите до цього, залишився чекати його за барною стійкою біля входу. За якісь 5-10 хвилин біля мене намалювалися трійко розпарених хлопців, які дискутували про правильність московського й київського патріархатів. І де! У гей-сауні! Випили по пиву й розбрелися у напівмороці. Усе б нічого, якби за моєю спиною не було роздягалки. Бо коли я відчув там шарудіння, автоматично озирнувся. І закляк. Переді мною взувався один із тих дискутантів у довгій чорній рясі. Поправив на грудях хреста, надів на голову скуфійку, і, зловивши мій погляд, знизав плечима, мовляв, а шо такого? Потім розрахувався з барменом і пішов собі у ніч.

- У вас сьогодні карнавал? - спитав я у бармена, бо саме були різдвяні свята.

- Та ні, це справжній батюшка, - відповів хлопець за стійкою. - Він у нас часто буває.

Аж ніяк не хочу звинувачувати чи викривати духовних пастирів. Я просто побачив, що вони - теж люди. А їхні слабкості бувають сильнішими за їхню уніформу. І ще варто подумати, хто з нас більший грішник: отець, який запрацювався так, що не встиг перевдягнутися, чи я, який витріщився на його слабкість.

Проте, що там батюшка. Два останні роки я живу в суцільній порнократії. Люди, яких я не обирав керувати моїм життям, а натомість вони це роблять, показують свої слабкості де хочуть і як хочуть. Враження таке, що зони, які відповідають за сором у їхніх головах, просто відсутні. Одне задоволення, як у мишей Павлова.

Написав "порнократія" і подумав: хороша метафора. А потім згадав, що в університеті мені розказували про хтиву дружину одного з римських імператорів, до якої приліпилося назавжди це слово. Вона мала все, що хотіла, і навіть право на слабкість - призначати пап зі своїх коханців. За 60 років 12 пап. По п'ять років на кожного. Як зараз у нас президентський термін.

Католицькі мудреці виправдовуються, мовляв, церква пережила таке, отже вона справді сильна. Нам би їхні голови. Бо поки що ми мучимося з найбільш щирим, бо найбільш сп'янілим і найбільш безсоромним президентом. І найближчі два з половиною роки на то нема ради.

×