Знаю, зараз це звучить, як шматок сценарію для недорогого фільму. Але на початку осені 2004-го мені справді приснилося, що президентські вибори виграв Янукович, і я прокинувся серед ночі, роззираючись, чи це в кутках моєї кімнати лише тіні, а не бабаї. У такі моменти розум кудись ховається, і, як у дитинстві, хочеться покликати маму. Вранці я її таки покликав. Тобто обдзвонив усю рідню й попросив заради всіх мертвих і живих не голосувати за земляка. Дискусії були переважно короткі й не на мою користь.

Найрідніших я поїхав переконувати наочно. До пізньої ночі згадували часи мого дитинства. Тоді ми з мамою і братом часто їздили до родичів у донбаські міста на літні канікули. Для нас, сільських дітей, - це було все одно що зараз мандрівка за кордон. Три основні принади цієї цивілізації просто зривали дах. Перш за все, це - балкони, на яких можна було стояти скільки хочеш, а коли ніхто не бачив - ще й кинути щось із них. Потім -  телефон. Ну, і звичайно, кілька сортів морозива.

Це там у містечку Жданівка, що 5 хвилин машиною від Єнакієва (того самого), я вперше побачив на вулиці й у магазинах жінок у довгих лискучих барвистих, як у мультфільмах, халатах.

Це там діти у дворі, з якими ми грали, називали нас із братом українцями. Ми говорили так, як балакають у Старобільську (це якісь 150 кілометрів на північ від тієї Жданівки), а вони, як нам тоді здавалося, по-рускі.

Це там я вперше спостерігав, як увечері грають у карти на реальні гроші. Чоловіки з чорними, як у балетних танцівників, повіками та золотими зубами тихо тасували колоду й обмінювалися дрібними не більше троячки - купюрами.

Три основні принади цієї цивілізації просто зривали дах. Перш за все, це - балкони, на яких можна було стояти скільки хочеш. Потім - телефон. Ну, і звичайно, кілька сортів морозива

Це там я вперше побачив, як женуть самогон - основний складник раціону тамтешніх сімей. Тобто його гнали й пили і в нас, але весь процес я побачив саме там. Пізнього вечора всі починали говорити мало не пошепки. Бо з гидкої смердючої каші через гнуті трубки текла прозора рідина, а тітка з мамою щось там регулювали і помішували, і на їхніх обличчях був особливий вираз відповідальності й водночас легкості. Дядько розказував, що без цього напою на шахті ніяк. Бутильок - трилітрову банку самогону - кожен мав виставити на день народження, на початок відпустки і на повернення з неї. Не кажучи про квартальні, преміальні чи 13-ту зарплату.

Це там мені не можна було виходити з дому самому. Не через те, що міг заблукати серед кількох десятків будинків. Тітка тривожно повідомила, що недавно у сусідньому кварталі хлопчика зґвалтували і вбили. Це теж було таїнство, бо що таке "зґвалтували" мені не пояснили, а вбивали на моїх очах тільки німці чи наші в кіно.

Коли до нас приїжджав хтось із родичів з Донбасу - черговий ковток маловідомого іншого життя. Перші півгодини за столом розказували про родини-хрестини і хвороби-лікування. А потім - найцікавіше: подробиці вбивств у донбаських містечках, про які я чув удома, нічим не поступалися голлівудським фільмам жахів про бензопилку. Тоді їх ще не було, і дорослі лякали одне одного, як ми, діти, - страшилками про чорну руку чи гроб на колесах.

Отож, денний світлий Донбас для мене був морозивом, а нічний - розчленованими трупами.

Не минуло й десятка років, як я зрозумів, що красиві жіночі халати -  пеньюари, у яких із дому не виходять, бо це майже спідня білизна. Чоловіки грали на гроші, бо за них не було чого купувати. Самогон допомагав з усім цим зжитися. Донбаська російська - не зовсім російська. А Старобільськ і Жданівка - це Україна. Хоч і східна, хоч і різна, і хоч вона вибере "свого" президента, матиме він їх в одному й тому ж місці.

Уже в Києві мені довелося редагувати репортаж про подружжя з Макіївки. Вони вбили й порізали на гуляш свого товариша, з яким за пляшкою чогось не поділили. Я дивився на фотографії розпатраного тіла і розумів - усі ті страшилки з дитинства були правдою.

От звідки був той нічний кошмар.

Тоді 2004-го я переконав рідних не голосувати за Януковича. Але коли він таки став президентом, усі мої, навіть ті, хто живе найближче до його батьківщини, відчули, що настала ніч. Ну, ота сама. І тепер я точно зекономлю на телефонних розмовах.

×