Чорношкірий Лукаш

Чорношкірий Лукаш у "Лісовій пісні" Лесі Українки. Уявляєте? Легко. Це у своє перше київське Різдво у середині 1990-х я остовпів, коли до друзів, у яких ми кутювали, прийшли колядувати трійко негренят. Уже потім у телевізорі з'явилися ведучі Мирослав Джонович Кувалдін, Габріела Масанга, співачка Гайтана. А їхню українську сприймали як нове чудо світу.

Лукаша нещодавно в Нью-Йорку грав у виставі Вірляни Ткач афроамериканець Джеремі Тарді. Моє запитання про сенс такого ходу, здається, здивувало режисерку. "Та у нас це вже давно нормально. Сьогодні певну роль може грати темношкірий, завтра – білий, і ніхто не вбачає в цьому прихованих смислів", – написала Вірляна.

Та й наша Леся в Штатах легко могла бути афроУкраїнкою.

Кілька років тому Галина Волчек, ­художня керівниця московського театру "Современник", зазнала ­певного шоку в схожій ситуації. Її запросили до Нью-Йорка прочитати студентам курс про Антона Чехова. Його фіналом мала бути постановка "Вишневого саду". У запрошенні детально описали 18 майбутніх акторів. Двоє них, хлопець і дівчина, – афро­американці.

Як це російську класику гратимуть негри?

Волчек замахала руками: як це російську класику гратимуть негри? ­Однак потім перечитала п'єсу і знайшла вихід. Адже Варя, донька ­Раневської, прийомна. З її роллю запросто впоралася темношкіра студентка.

А репліка Лопахіна, який розбагатів і купує у колишніх панів маєток: "Ви ж не пускали нас у своєму домі далі передпокою. А це я купив ваш сад!" – із вуст афроамериканця звучала органічно.

Чорношкірий Лукаш навряд чи вразив американців. А от на українській сцені його репліки напевно звучали б гучніше. Принаймні та, коли він має надовго залишитися у лісі. Щоб розуміти мову нових співмешканців, каже Мавці: "Треба по-тутешньому навчитись".

×